Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

П_ач=П_а- n’

     n’= А_к/(А_к+Р_оф)*n

     де  n – загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з прибутку акціонерного товариства;

• розрахунок суми дивідендів, що одержуються акціонерами: Д=Д_а*А_к,

     де  Д_а – встановлений розмір дивідендів на акції (%);

• визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного товариства): П_н=П_ач-Д.

     3.7. Товариство з обмеженою  відповідальністю.

     Товариство  з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недонесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, в якості вартості придбаних акцій виступає вартість внеску учасника в статутний фонд.

     Інші  види підприємницьких структур у  вигляді підприємств підпадають під категорію “партнерства”.

     Організаційно процес створення таких фірм значно легший у порівняні з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників  у разі припинення діяльності. Цей  факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.

     3.8. Товариство з додатковою  відповідальністю.

     Товариство  з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум – додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписане рештою учасників товариства.

     3.9. Командитне товариство.

     Командитне  товариство – це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

     3.10. Спільне підприємство.

     Спільне підприємство (СП) є найбільш поширеною організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями і створюються на засадах змішаної форми власності шляхом об’єднання майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна навести такі:

• можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;
• акумулювання фінансових ресурсів;
• запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;
• здійснення інноваційної діяльності;
• використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку;

     Негативні сторони СП:

• загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;
• прийняті на Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, земля, а також за приватизацію даних об’єктів, як правило у ВКВ;
• значні труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної власності.

     Існують також підприємства із стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

     Є “розмірний” аспект сучасних форм підприємництва. Як показує світова  практика, малим формам підприємницької  діяльності належить важлива роль в  економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.

     3.11. Малі підприємства.

     Малі  підприємства здатні позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх та підсобних промислів, вирішення екологічних проблем.

     Для забезпечення умов розвитку і функціонування малих підприємств має бути створене відповідне економічне середовище.

     Міністерства  і відомства, місцеві органи влади повинні сприяти створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду вільних виробничих потужностей, не використовуваних машин і устаткування, законсервованих, недобудованих об’єктів та споруд. Малі підприємства ефективні насамперед для виробництва товарів широкого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощування виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспективними напрямами, забезпечення їхнього прискореного впровадження.

     Малі  підприємства можуть створюватись в  усіх галузях на основі будь-яких форм власності, враховуючи змішані та здійснювати  всі види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим їхніми статутами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, мале підприємство зобов’язане одержати необхідну ліцензію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

     До  малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих:

• у промисловості та будівництві – до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;
• у науці та науковому обслуговуванні – до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери – до 25 осіб;
• у роздрібній торгівлі – до 25 осіб.

     Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської  діяльності належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу  частку в обсязі продукції (робіт, послуг).

     Малі  підприємства створюються:

• громадянами, членами сім’ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;
• державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами;
• державними органами, уповноваженими управляти державним майном.

     При організації малих підприємств  на основі змішаних форм власності  вид підприємництва визначають з  переважної частки майна власників, які створили це підприємство.

     Постановою  Кабінету Міністрів України від 29 червня 1992 року №358 затверджено положення  про Державний комітет України  про сприяння малим підприємствам  і підприємництву (Держпідприємництво України). У своїй діяльності він  керується Конституцією України і законодавчими актами України. У межах своєї компетенції цей комітет організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за виконанням їх.

     До  сфери держаної підтримки належать усі суб’єкти підприємництва незалежно  від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності за форм власності, на яких вони засновані. Державна підтримка і координація розвитку підприємництва, в тому числі малого бізнесу, полягає у реалізації стратегії державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні структурній перебудові економіки, формуванню системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України. Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Разом з органами державної виконавчої влади, регіональними та галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє пропозиції про створення фінансових, інноваційних, страхових фондів.

3.12. Концерн.

     Концерн є переважаючою сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки і сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів, випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність великого економічного комплексу. Окремі структури концерну не рідко розташовані у різних країнах світу.

     Внутрішньофірмовий  жорсткий контроль, поєднаний з господарською  самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу чисельних невеликих і середніх виробників.

     Пошук нових форм господарювання призвів  до створення в економіці України  концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торгових, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.

     Керівництво концерном здійснюється правлінням, яке складається у власників  великих пакетів акцій. Воно вирішує  принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).

     Концерн доцільно створювати тоді, коли наявні такі фактори:

• декілька галузей взаємопов’язані техпроцесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;
• діє режим єдиного технологічного регулювання;
• створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;
• забезпечується повнота циклу: наука-техніка-розробка-інвестування-виробництво-збут-споживання;
• головний принцип – лідерство великих структур на ринку продукції.

     Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які увійшли  до їх складу. Серед них є декілька основних оптимальних внутрішніх структур:

• оперативність горизонтальних зв’язків;
• досягнення принципу саморозвитку;
• концентрація ресурсів дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

3.13. Консорціум.

     Консорціум – одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції монополій.

     Останнім  часом у нашій країні з’являються  консорціуми в сільському господарстві, переробці сільськогосподарської  продукції, сфері послуг, туризму, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.

     У сільському господарстві перший консорціум створено в 1988 році, який об’єднав на добровільній взаємовигідній основі ряд агро комбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного  використання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торгової мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.