Міністерство  освіти і науки України

Житомирський  обласний педагогічний ліцей

Житомирської  обласної ради 
 
 
 

Предмет: економіка 
 
 
 

“Організаційно-правові форми підприємницької діяльності” 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                     Підготувала:

                                                     ліцеїстка ІІІ-М курсу

                                                     Яремчук Дарина 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Житомир – 2011

ЗМІСТ 
 

Вступ

     Підприємницька  діяльність у кожній країні має певні  особливості, що визначаються політичними, соціальними, економічними, правовими  та іншими умовами. Ці особливості мають  враховувати підприємці та фахівці  у своїй зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при підготовці виходу підприємства на світовий ринок. Вивчення середовища, в якому підприємцеві доведеться приймати комерційні та управлінські рішення, має дуже важливе значення.

     Потрібні  також глибинний аналіз і врахування всіх факторів, які можуть вплинути на ефективність підприємницької діяльності. Це насамперед стійкість ринку, важливість технічних і технологічних нововведень для збереження конкурентоспроможності фірми, різке підвищення ризику раніше прийнятих виробничих, технічних та інших рішень.

     Успіх переходу до ринкових відносин, вихід  підприємства на світовий ринок, що характеризується високою ефективністю виробництва, якістю продукції, культурою обслуговування, вимагає реалізації конкретних програм. Скласти їх можна, лише чітко усвідомлюючи стан свого виробництва у порівняні з аналогічними виробництвами конкурентів з економічно розвинених країн.

     Підприємницька  діяльність в економічно розвинених країнах проводиться в економічному і правовому середовищі, що різко  відрізняються від вітчизняного, в більш досконалих системах ринкових відносин. Вони засновані на діловому партнерстві, колективній, кооперативній, акціонерній формах діяльності, де працюючі є співвласниками підприємства і реально беруть участь у процесі прийняття управлінських рішень.

     Сучасне товарне виробництва (за світовими  стандартами) має можливість швидко змінювати асортимент виробів і  пристосовуватись до потреб споживачів. Водночас основною проблемою товаровиробників є реалізація постійно зростаючої маси продукції. Це завдання фірми вирішують своїми силами – впровадженням у господарську практику маркетингової діяльності як основного механізму й інструменту в торговому суперництві, у боротьбі за покупця, за ринок.

     Специфіка підприємницької діяльності в Україні, де з розпадом адміністративно-командної системи здійснюється перехід до ринкових відносин, для будь-якого товаровиробника, незалежно від форм власності, характеризується постановкою таких першочергових завдань:

• зупинення спаду виробництва, його стабілізація з подальшим зростанням випуску конкурентоспроможних товарі, насичення товарами внутрішнього ринку, вихід на зовнішній ринок;
• технічне переоснащення, перепрофілювання структури виробництва залежно від господарських потреб і споживчого ринку (реструктуризація);
• розвиток економічних, комерційних та інших зв’язків, ефективне використання діючих і новостворених державних інститутів, інфраструктури ринку;
• впровадження у господарську, управлінську практику маркетингової діяльності;
• підготовка кадрів, що володіють теорією і практикою сучасної підприємницької діяльності (на всіх рівнях) з урахуванням світового і вітчизняного досвіду.

     Перехід до ринкової економіки в Україні, становлення і розвиток багато чисельних  форм власності охоплює і аграрне  виробництво. Необхідність таких перетворень обумовлена тим, що сформовані і законсервовані на протязі декількох десятиріч форми господарювання у сільському господарстві виявились малоефективними, не здатними забезпечити розвиток продуктивних сил у цій галузі, їх раціональне використання, зацікавленість працівників у результатах своєї праці і економічну відповідальність суб’єктів господарювання.

1. Ознаки організаційних одиниць.

     Всі організаційні одиниці виробничого  підприємництва, тобто фірми, розрізняться за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

1.1. Правові ознаки.

     Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

     До  складу правових ознак відносяться:

1. право власності на капітал та засновники;
2. джерела формування та розмір статутного фонду;
3. обмеження права стати учасником;
4. права учасника на майно при виході з фірми;
5. юридична відокремленість фірми від учасників.

1.2. Фінансово-економічні ознаки.

     Фінансово-економічні ознаки дозволяють з’ясувати та однозначно визначити питання належності учасникам відповідної частки прибутку фірми; ризики учасників (майнові, грошові), в тому числі в разі припинення діяльності фірми.

     До  фінансово-економічних ознак в  широкому аспекті слід віднести такі:

• участь в розподілі прибутків;
• відповідальність за зобов’язаннями фірми.

1.3. Організаційно-управлінські ознаки.

     Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатись безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керівництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо-господарську діяльність, в тому числі забезпечення трудовими ресурсами. Організаційно-управлінські ознаки мають таке спрямування:

• участь в управлінні фірмою;
• використання найманої праці;
• автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

     Організаційною  одиницею підприємництва є фірма  або компанія. Це узагальнена назва  будь-якої виробничої одиниці, незалежно  від її розмірів організаційно-правової форми і форми власності.

2. Організаційні форми  виробничого підприємництва.

     Підприємництво  може здійснюватись в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми.  Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:

1. Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);
2. Партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; певне товариство; командитне товариство);
3. Корпорація – юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників.

     Крім  того, законодавством України передбачені  народні, орендні та державні підприємства, які теж можна віднести до розряду  корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

     Наведемо  більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.

2.1. Одноосібне володіння.

     Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. Одноосібна власність охоплює 10-14% фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно, одноосібний підприємець є універсалом: генеральний менеджер з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма має ряд переваг:

• власникові фірми повністю належить прибуток фірми;
• володар фірми має низькі витрати по організації виробництва;
• невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

     До  недоліків особистого володіння  відносяться:

• обмежені можливості для розширення виробництва;
• не сприяння банків у наданні значних кредитів;
• необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;
• власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

2.2. Партнерство.

     Друга організаційна форма виробничого підприємництва – це партнерство або товариство, яке передбачає об’єднання капіталів дво або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти:

• повноваження кожного партнера;
• тривалість угоди;
• суму, інвестовану кожним партнером;
• схему розподілу прибутків і можливих збитків;
• заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві;
• процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

       В 1997 році в Україні було  зареєстровано понад 16 тисяч господарських  товариств. Партнерство має такі переваги:

• широкі можливості для розширення виробництва;
• збільшення можливості одержання кредиту;
• залучення професійних менеджерів.

     Недоліки  цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства  фірми, усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і реорганізації на інші види виробництва. Зокрема передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.

2.3. Корпорація.

     Третя організаційна форма виробничого підприємництва – це корпорація. Об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що на випадок банкрутства вона відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.

     Корпорації  займають панівне становище в  економіці багатьох розвинених країн за обсягом вироблюваної продукції або наданих послуг.

     Поєднання різноманітних форм власності надає  необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, які поєднують в собі переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшенням розмірів підприємств збільшується кількість підприємств, які контролюються корпораціями.

     Весь  прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини:

     І. Дивіденди (проценти) для отримувачів акцій;

     ІІ. Реінвестування.

     Основні переваги корпорації:

• можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;
• використання наукових методів управління і професійних менеджерів;
• можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;
• корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.