Оптимальні розміри селянських (фермерських господарств)

*За даними управління статистики у Чернігівській області.

Отже, найбільшу питому вагу займають підприємства, що мають площу сільгоспугідь від 20 до 50 гектарів. Також слід відмітити групу сільгосппідприємств сільгоспугіддя яких становлять від 100 до 500 гектарів.

Таким чином при класифікації сільськогосподарських підприємств, в першу чергу необхідно враховувати площу сільгоспугідь, бо саме вона визначає необхідну кількість працюючих, величину виручки від реалізації сільгосппродукції.

Таким чином, можна зробити висновок, що розміри сільськогосподарських підприємств та їхня спеціалізація тісно пов’язані між собою. Поглиблена спеціалізація, що базується на комплексній механізації та інтенсифікації виробництва, дає кращі результати, якщо вона провадиться у великих підприємствах. Останні мають беззаперечні переваги над малими, проте розміри підприємств мають свої межі. Надмірне розширення землекористування різко збільшує витрати на транспортування, ускладнює управління, що позначається на зниженні економічної ефективності діяльності підприємств. Останніми роками в Україні намітилася чітка тенденція до концентрації сільськогосподарського виробництва, збільшення розмірів аграрних підприємств.

Зважаючи на умови господарювання та вимоги до аграрного бізнесу в Україні, при визначенні розмірів землекористування необхідно враховувати рівень орендної плати, сплачуваний підприємствами за орендовані земельні частки (паї), та питому вагу посівів технічних культур залежно від конкретної природноекономічної зони України.

          Таким чином, оптимізація розмірів сільськогосподарських підприємств за площею їх землекористування є нагальною потребою для вітчизняних сільгосптоваровиробників. Державне регулювання цього процесу, на нашу думку, створить реальні передумови для виходу з кризи сільського господарства, зокрема галузі тваринництва, та підвищить рівень економічної й продовольчої безпеки України, а також забезпечить підвищення рівня прибутковості сільського господарства України та зробить його продукцію більш конкурентоспроможною на світових ринках.

III. Шляхи підвищення ефективності роботи фермерського господарства

         Економічна ефективність фермерських господарств зумовлена такими чинниками їх функціонування: поєднання стимулів власника і виробника до високопродуктивної праці; господарське ставлення до землі; застосування інноваційних технологій; поєднання функцій власності, праці та управління в одній особі; пристосованість до функціонування в ринкових умовах.

В якості головного критерію ефективності функціонування фермерських господарств виступає доходність. Особлива увага приділена методиці обліку та оцінки витрат і доходів фермерських господарств.

Матеріально-технічне та ресурсне забезпечення фермерських господарств є недостатнім. Підвищення рівня механізації і ефективності використання технічних засобів можливо досягти на основі прокату і оренди машин, лізингових операцій, на кооперативних засадах.

Ефективність виробництва у фермерських господарствах вимірюється загальною сумою виручки від реалізації. Найбільша питома вага в структурі виручки від реалізації продукції припадає на доходи від продажу зернових і зернобобових культур – 39,6%, соняшнику – 26,1%, картоплі і овочів – 24,7%. Питома вага доходу від продажу тваринницької продукції є незначною . Рівень ефективності роботи фермера визначається як результат співставлення доходу з витратами чи використаними ресурсами. У структурі виробничих витрат фермера найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати - 62,9%. Дохідність фермерського господарства визначається рівнем рентабельності, що показує величину прибутку на 1 грн. виробничих витрат.

Подальший розвиток фермерства потребує вирішення його проблем через державну підтримку, вдосконалення фінансово-кредитного механізму та податкової політики, регулювання аграрного ринку. Система державної підтримки повинна включати: гарантовані державою закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, дотації, спрямовані на пріоритетний розвиток галузевої структури фермерських господарств.

Активізацію розвитку та підвищення ефективності фермерських господарств здійснювати через формування кооперативних об’єднань фермерів. Важливим є створення кооперативів по зберіганню продукції, її переробці, маркетингових кооперативів.

Однією з головних умов підвищення ефективності розвитку фермерських господарств є формування ефективної галузевої структури і встановлення оптимального розміру виробництва.

        Таким чином, для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств та вдосконалення їх роботи можуть бути рекомендовані наступні пропозиції:

-   кооперування фермерських господарств в галузі фінансів;

-   створення оптимального за розмірами масиву 1,6-2,5 тис. га, на якому можна ефективніше використовувати сільськогосподарську техніку.

-   створення власної інфраструктури (складів, гаража, ремонтної майстерні й інших об’єктів, які можуть будуватися фермерами і орендуватися в інших підприємств і організацій);

-   в галузі постачальницької діяльності – спільне придбання садивного матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, кормів, тощо;

-   об’єднання зусиль в реалізації продукції і маркетинговій політиці.

З метою оптимізації розмірів фермерських господарств слід створити такі умови виробництва, за яких дані підприємства були б конкурентноздатними на світовому ринку. Досвід країн Західної Європи переконує, що ефективність виробництва значно вища там, де розміри землекористування перевищують 500 га. За цих умов досягається повна трудова активність фермера, а ефективність використання фондів є найвищою.

Раціональні розміри землекористування обумовлені двома головними чинниками:

1)                 ефективним завантаженням (використанням) техніки;

2)                 додержання науково обґрунтованих сівозмін.

Значне поліпшення технічного забезпечення приватного підприємництва в сільському господарстві може бути вирішено:

1.                  Ліквідація монополізму в першій сфері АПК;

2.                  Формування і розвиток лізингових поставок з боку держави;

3.                  Забезпечення фермерів цільовими кредитами під придбання технічних засобів. Крім того, для фермерства важливим є отримання техніки в оренду, прокат і лізинг.

З питань придбання техніки повинні враховуватися два моменти:

- набір основних і спеціалізованих машин повинен бути заснований на економічній вигідності, тобто купувати машини або одержувати їх на інших умовах;

- необхідно враховувати, що терміни використовування машин у фермерських господарствах при відповідному зберіганні і технічному обслуговуванні можуть бути значно продовжені. Відповідно до збільшення термінів використання машин зменшуються витрати та їх знос.

Фермерські господарства, як і інші сільськогосподарські виробники, не можуть успішно розвиватися без створення ефективної кредитної системи. Прийняття Земельного Кодексу в жовтні 2001 р. потребує створення державно-комерційного Земельного банку, який буде надавати іпотечні кредити під заставу землі і майна. Необхідно ширше створювати селянські спілки для самокредитування. Держава через надання безпроцентних кредитів і прямих дотацій може стимулювати розвиток тваринництва фермерських господарств.

                                                         Висновок

Селянське (фермерське) господарство є формою під­приємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

У ході дослідження було з’ясовано, що оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств прийнято визначати за сукупністю факторів: виробничим напрямом, впровадженням інновацій, природно-економічними умовами регіону та рівнем розвитку продуктивних сил галузі за кожен окремий період.

          Визначити оптимальні розміри фермерського господарства можна тільки виходячи з конкретних умов, обраної спеціалізації виробництва та наявних ресурсів на підставі ретельних економічних розрахунків з метою збільшення доходів кожного працівника господарства. Доцільно починати з малих розмірів і поступово нагромаджуючи досвід і кошти, при необхідності, розширювати виробництво.

Найбільшого розвитку фермерство отримало в південних регіонах України – Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Херсонській областях, де чисельність фермерських господарств - по 3 - 6 тис. на область; найменшого в Чернігівській, Рівненській, Житомирській областях - по 0,5 - 0,6 тис. При середній площі фермерського господарства в 80 га сільськогосподарських угідь, спостерігаються значні коливання за регіонами - на півдні і сході України (Луганська, Кіровоградська, Харківська, Дніпропетровська області) ці площі набагато більші – 115-147 га., а на заході України (Закарпатська, Чернівецька області) - найменші – 7-14 га.

Науковцями Інституту аграрної економіки розроблена методика і визначені раціональні розміри фермерських господарств, спеціалізованих на виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва. При визначенні раціональних розмірів господарств враховувався фактор ефективного використання комплексу технічних засобів.

Визначені раціональні розміри фермерських господарств (в га) по типах їх спеціалізації: зерновий – 300-400, зерново-буряківничий – 300-400, овочівницький – 25-50, плодово-ягідний – 30-60, молочний і молочно-м’ясний – 350-500, свинарський – 250-400, вівчарський – 250-300, птахівницький – 250-300. Вказані розміри будуть ефективними при використанні тракторів типу МТЗ і ЮМЗ, а з придбанням більш потужних тракторів типу Т-150  і відповідного набору техніки, її використання досягне вищого рівня при збільшенні площі землекористування господарства до розмірів, кратних вказаним раціональним (вдвічі, втричі і т.д.). Це дасть можливість підвищити ефективність використання системи технічних засобів за рахунок більш повної завантаженості потужних машин і агрегатів, знизити рівень виробничих витрат на продукцію і відповідно підвищити рівень доходності.

Отже, розміри сільськогосподарських підприємств та їхня спеціалізація тісно пов’язані між собою. Оптимізація розмірів сільськогосподарських підприємств за площею їх землекористування є нагальною потребою для вітчизняних сільгосптоваровиробників. Державне регулювання цього процесу, на нашу думку, створить реальні передумови для виходу з кризи сільського господарства, зокрема галузі тваринництва, та підвищить рівень економічної й продовольчої безпеки України, а також забезпечить підвищення рівня прибутковості сільського господарства України та зробить його продукцію більш конкурентоспроможною на світових ринках.

                                               Література

1. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство

2. Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр.  – 2001. – 15 листопада. - № 211-212.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. – К.: ІЗМН, 2004.

4. Сільське господарство України за 2005, 2006, 2007 рр.: Стат. зб. / за ред. Ю.М. Осауленка. — К.:Держкомстат України, 2008,2007,2006.

5. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні . - К.: ІЗМН, 1999.

6. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Лісостепу України / Укр. акад. аграр. наук; ред-кол.: М.В. Зубець [та ін.]. — К.: Логос, 2004. —             776с., С. 65.

7. Волоська В.В. Ефективність виробничої діяльності фермерських господарств //Агроінком -2007-№11-12 С.37-42

8. Статистичний збірник “Сільське господарство України” за 2008 рік. – К. : Держкомстат України, 2002. – С. 235.

9. Економіка АПК, Міжнародний науково-виробничий журнал, 4`2009 (174),

С. 55-59.

10. Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах за 2008 рік: Стат. бюл. / за ред. О.М. Прокопенка. — К.: Держкомстат України, 2008. — 78 с.

8