Обґрунтування оптимального обсягу виробництва промислового підприємства

За даними Держстату, на 1 лютого 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 520,9 тис. безробітних (482,8 тис. у грудні), з них 398,4 тис. (365,3 у грудні) тис. отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на одного безробітного становив 917 грн (845 грн в грудні 2011 р.). Безробіття міського населення склало 286,2 тис. осіб, сільського - 234,7 тис.

За підсумками 2011 р. рівень безробіття в Україні знизився на 0,2 в.п. - до 1,8%. Найвище безробіття в Україні  в минулому році було зареєстровано  в лютому. Тоді статус безробітного мали 616,7 тис. осіб, або 2,2% українців. Рівень безробіття став знижуватися з квітня і досяг мінімуму в жовтні. Тоді безробітними в Україні були "всього" 378,9 тис. осіб, що становило близько 1,4% від усього населення працездатного  віку.

Також у 2011 р. кількість найманих працівників в Україні зменшилася на 1,7%. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття встановив на 2012 р. мінімальний розмір виплат з безробіття в розмірі 544 грн [4].

Основні причини безробіття можемо побачити на рисунку 1.1

Рисунок 1.1- Основні причини безробіття в Україні.

Інфляція— тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу  зростання цін є важливими  характеристиками поняття інфляції.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя  населення. Найбільше страждають групи  населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

• індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index) 
• індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
• дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному  періоді щодо попереднього,що ми  і можемо побачити у таблиці 1.2:

Таблиця 1.1- ВВП України 2006-2011рр.

Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких  і важливих для споживання домогосподарств  товарів і послуг. Встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України[5].

Домогосподарство - суб'єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об'єднана родинними або сімейними зв'язками.

         Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.  
         Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.  
         За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання [6].  
          Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них; рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам. Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду  у натупній формулі та зображено на рисунку 1.2:

 
M = P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn,   

де M - отриманий за певний період доход;  
Р1, Рi, Рn - ціни споживчих благ;  
х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.  
 
Рисунок 1.2 - Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання для домогосподарства . 
          Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рисунку, сукупність фінансово можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого.  
          На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо [7].

Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у І півріччі 2010р. склали 3165 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 3324 грн., сільське – 2810 грн. У  середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 1222 грн. на місяць, у міських домогосподарствах  – 1309 грн., у сільських – 1037 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів  однієї особи в 1,5 раза перевищив  середньомісячний рівень прожиткового мінімуму (832 грн.).  
 
          Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму збільшилася порівняно з І півріччям 2009р. у 1,6 раза і склала 28% (середньомісячний розмір прожиткового мінімуму за цей період зріс у 1,3 раза). Серед мешканців міст ця група становила 23% населення (у січні–червні 2009р. – 15%), серед селян – 38% (чверть).

 
         Частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств, порівняно з січнем–червнем 2009р., збільшилася на 2 в.п. і становила 90%. У міських домогосподарствах вона збільшилася на 3 в.п. і становила 93%, а у сільських – майже не змінилася і становила 81%.  
 
          Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з І півріччям 2009р. збільшилася на 2 в.п., в основному за рахунок збільшення з 46% до 48% частки оплати праці. 
 
         Для переважної частини домогосподарств основним джерелом формування бюджету є заробітна плата. В структурі бюджету домогосподарств нашої країни вона становить майже 80%. 
 
          В структурі доходів домогосподарств України питома вага доходів від особистого допоміжного господарства в кінці 90-х років становила 5-10%, що втричі більше у порівнянні з кінцем 80-х років.

 
          Важливим джерелом доходів домогосподарства є виплати і пільги суспільних фондів споживання, про що говорилося вище. В структурі доходів домогосподарств нашої країни виплати і пільги із суспільних фондів споживання становлять 10-15 процентів. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили більше чверті сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8%. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%.

 
         В останні роки одним із важливих факторів збільшення доходів домогосподарств (особливо західних областей України) стала трудова міграція за кордон. Статистика свідчить, що у середньому один мігрант, який перебуває в Італії, щорічно пересилає додому близько 6 тис. дол. США, а по Карпатському регіону (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська і Чернівецька області) щорічні доходи тільки сільських домогосподарств від трудових мігрантів сягають 9 тис. дол. США. Якщо взяти до уваги той факт, що масштаби зовнішньої трудової міграції становлять 14—15 % від загальної чисельності населення, можна стверджувати, що доходи від трудової міграції у сучасних умовах є суттєвим джерелом формування сукупних доходів домогосподарств. Заробітки трудових мігрантів витрачаються насамперед на поліпшення житлових умов, освіту, медичне обслуговування, придбання автомобілів, складної побутової техніки, тобто кошти в основному витрачаються на споживання. Ринки житла, освітніх послуг, автомобілів відчувають настільки сильний приплив коштів трудових мігрантів, що ціни на них стають невиправдано високими. Проте, на жаль, інвестиційний потенціал величезних коштів, зароблених за кордоном, в Україні практично не використовується [8].

 
        Вугільна промисловість є однією з базових для економіки України. Від її стабільності залежить робота суміжних базових галузей — електроенергетики та металургії, а також забезпечення паливом та енергією комунально-побутового сектора країни. Сучасні тенденції розвитку міжнародних енергетичних ринків впливають на розвиток і стабільність енергетичного, зокрема, вугільного ринку України. Підвищення результативності його діяльності забезпечує зростання економічного потенціалу держави, і навпаки – виникнення кризових явищ на енергетичному ринку негативно відбивається на реальному економічному секторі в цілому.

Важко оцінити  значення вугільної галузі для країни, оскільки вугілля є основним вітчизняним  енергоносієм. Сьогодні внаслідок об’єктивної  необхідності включення України  у світове господарство важливість вугільної проблематики як ніколи зросла. Крім того, господарський механізм нашої держави неухильно рухається  у напрямку створення саморегулівної економіки, використання різних форм власності  та ринкових важелів.

У структурі  енергетичного балансу України  частка імпорту енергоресурсів перевищує  власний їх видобуток та виробництво, що ставить країну в серйозну залежність від імпорту попри те, що Україна  має всі можливості повністю забезпечити  себе енергією. Оскільки на підвищення обсягів вироблення енергії з  альтернативних джерел потрібно ще багато років, основним енергоносієм на близьку перспективу залишається вугілля, у тому числі продукти його переробки – синтетичні газ і нафта.

За геологічними запасами викопного вугілля Україна  посідає перше місце в Європі й восьме місце у світі. Прогнозні  запаси – близько 120 млрд. т. У структурі  балансових запасів представлені всі  марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів.

Питома  вага марок вугілля складає (%): буре (Б) – 6,6; довгополуменеве (Д) – 22,4; газове (Г) – 36,1; газово-жирне (ГЖ) – 4,1 %; жирне (Ж) – 4,7 %; коксівне (К) – 3,1 %; опіснене спікливе (ОС) – 3,3 %; пісне (П) – 8,4; антрацити (А) – 11,3 %. Географічно вугільні запаси зосереджені  в п’яти областях України –  насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена  в Донецькому вугільному басейні. Вугілля  характеризується порівняно великою  зольністю – близько 25 % і високою  сірчистістю – 2,5 % [9].

Головна проблема галузі – дуже малий обсяг  інвестицій. Через поганий технічний  стан шахти працюють з низькою  продуктивністю, їх вугілля має високу собівартість. Не більше, ніж 20 шахт фінансово  збалансовані. А нерозвиненість паливної галузі призводить до виникнення проблем інвестування в теплоенергетиці.

Крім  того, вугільна галузь України лідирує  за рівнем травматизму та смертності на виробництві. За офіційною статистикою, кожен видобутий мільйон тонн вугілля забирає життя двох гірників (для порівняння: у США – 0,03, в  Росії – 1,1 тощо). Це пов’язано не тільки з умовами, в яких розробляються  пласти (глибина – понад 720 м, 90 % шахт – газові, 60 % – небезпечні через  вибухи вугільного пилу тощо), але й  із незадовільним станом обладнання. Тільки за перші чотири місяці 2008 р. на вугільних підприємствах, що входять  до складу Мінвуглепрому, було травмовано майже півтори тисячі гірників. У 2007 р. травми отримали понад 6 тисяч  шахтарів. Для 268 з них ці травми стали  смертельними. Щорічні збитки від  аварій, травматизму, професійних захворювань складають близько 1 млн грн.

Зношене шахтне обладнання не дозволяє гарантувати  і якість вугілля. Воно характеризується високою зольністю, що веде до прискорення  зносу обладнання на теплових станціях. Коефіцієнт корисної дії українських  ТЕС складає 30 %. Для порівняння, в  Європі навіть електростанції, які  працюють на низькосортному бурому вугіллі, мають ККД понад 40 %. Іншими словами, Україна марно спалює мільйони тон  палива, при цьому забруднюючи  навколишнє середовище.