інструменти стимулювання експорту

У сучасних умовах вирішення  проблеми розвитку й особливо ефективної реалізації можливостей експортного  потенціалу України залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і тісно пов'язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському  середовищі. Виходячи з вище сказаного, Україна повинна орієнтуватися на особливості стимулювання експорту в економічно розвинутих зарубіжних країнах.

У країнах світу використовуються різні системи підтримки національного  експорту та існують спеціальні організації, завданням яких є забезпечення розвитку експорту, починаючи з інформаційної  підтримки і закінчуючи прямим фінансуванням. Так, державне фінансування експорту у Франції здійснюється відповідно до спеціальних правил за участі й жорсткого контролю державних і напівдержавних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції, Французького банку зовнішньої торгівлі і банку «Креді насьональ». У Фінляндії широкого поширення набула така форма державного стимулювання, як субсидування експортера, а також страхування і гарантування експортних надходжень.

Таким чином, у багатьох країнах  основна увага приділяється розвитку системи страхування ризиків експортної діяльності за державної підтримки з метою захисту від ризиків учасників зовнішньоекономічної діяльності.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ ТА ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ

 

3.1 Проблеми стримування розвитку інструментів експорту та шляхи їх вирішення.

 

Основними чинниками, що стримують процес формування ефективної системи державної фінансової підтримки в Україні є наступні.

- Недосконала законодавчо-нормативна база.

• Необхідність сплачувати страхові внески за рахунок прибутку. Наприклад, у межах проекту Укрексімбанку з розвитку експорту Всесвітній банк встановив маржу інвестиційних проектів на рівні не нижче 15 %. За такої норми прибутку у системі кредитування не беруть участь деякі базові підприємства, зокрема металургійні.
• Складність оформлення кредитної операції. Оскільки документація складається англійською мовою і не регламентується українським законодавством, може виникнути потреба у послугах західних юридичних фірм. А це потребує додаткові витрати для експортера та його банку. Імпортеру також доводиться більше часу витрачати на експертизу і узгодження кредитної документації, оскільки експортні кредитні договори складніші порівняно зі стандартними контрактами на отримання банківських позик.
• Необхідність додаткових гарантійних інструментів, що також оформляються англійською мовою на основі законодавства зарубіжних країн.
• Тривалість процедури. Оформлення страхування експортного кредиту може тривати від двох місяців до півроку залежно від кількості операцій, здійснених до цього контрагентами.

Подолання цих перешкод має здійснюватися  на основі врахування об'єктивних змін у геоекономічній і геополітичній  ситуації за активізації процесів євроінтеграції, а також відповідно до міжнародних правових норм і правил торгівлі СОТ. Враховуючи світовий досвід у цій сфері основними напрямами розвитку системи державної підтримки експорту в Україні мають стати:

• використання бюджетних форм підтримки національних експортерів;
• кредитно-страхова підтримка розвитку високотехнологічних та інноваційних експортоорієнтованих виробництв;
• надання податкових пільг виробникам-експортерам високо-технологічної продукції;
• розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у межах спеціально створених фондів; •
• адміністративно-організаційна підтримка національних виробників; •
• ухвалення міждержавних документів щодо координації єдиних принципів страхування ризиків, здійснення валютного і експортного контролю;
• створення сприятливих умов для організації двосторонніх і багатосторонніх торговельно-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах єврозони та СНД.

Серед заходів державної підтримки експорту промислової продукції центральне місце має посісти фінансова підтримка, зокрема:

• субсидування процентних ставок за експортними кредитами;

• гарантійна підтримка;

• довгострокове експортне кредитування. Під час реалізації зазначених заходів потрібновраховувати, що нині держави здійснюють підтримку експорту в межах правового поля СОТ (відповідно до Угоди по субсидіях і компенсаційних заходах).

Державна підтримка українських експортерів у вигляді компенсації процентної ставки за експортними кредитами в межах мінімально дозволеної ставки кредитування з урахуванням валюти, що використовується, і терміну експортного кредиту, стане ефективним механізмом просування українських товарів на зовнішні ринки, що не суперечитиме зобов' язанням України в рамках СОТ. Так, ставки по експортним кредитам, які щомісячно переглядаються, на цей час складають 5,5-6,0 %. Тому, якщо, наприклад, Укрексімбанк надає підприємству експортеру кредит у доларах під 10 % річних, то субсидування не більше як 4,0-4,5 % допускається з позицій СОТ.

Для забезпечення ефективного функціонування системи державного гарантування експорту в Україні необхідно:

• вдосконалювати законодавчу базу (в частині віднесення на собівартість продукції підприємств-експортерів страхових внесків);
• нарощувати обсяги державних гарантій за мінімізації участі держави у фінансуванні проектів (контрактів), активніше залучати приватних інвесторів для фінансування під державні гарантії (досвід ЕСОБ, Великобританія);
• встановити порядок надання державних гарантій на трирічний бюджетний період з можливістю їх корегування при ухваленні закону про бюджет на відповідний рік;
• переглядати і розширювати щорічно перелік іноземних держав, в які спрямовується експорт промислової продукції та надається державна гарантійна підтримка;
• працювати над спрощенням механізмів і процедури надання гарантій, зменшувати перелік необхідних документів і скорочувати терміни їх розгляду;
• налагодити систему оцінки проектів за їх значимістю для розвитку українського експорту і можливості відновлення втрачених або опанування нових позицій на зарубіжних ринках;
• визнати пріоритетним напрямом державної фінансової підтримки експортоорієнтовані науково-дослідні й експериментальні роботи, освоєння наукоємної й високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (термін кредитів визначається відповідно до терміну окупності проектів);
• розглянути можливість першочергового надання кредитів на виробництво експортної продукції з тривалим циклом виробництва, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні;
• раціонально розподіляти ризики між усіма учасниками проекту (держава має відповідати тільки за ті ризики, які вона контролює), що сприятиме їх мінімізації й спонукатиме приватних інвесторів до більш виваженої поведінки;
• уникати практики надання повних державних гарантій щодо зв'язаних іноземних кредитів, оскільки такі кредити можуть негативно впливати на проекти, що фінансуються (некоректна оцінка ефективності операції, нереалістичне техніко-економічне обґрунтування, необгрунтовані показники окупності тощо);
• наділити агента уряду (уповноважений банк) правом достатньо високої самостійності в ухваленні рішень за наданням фінансових гарантій (за чітко встановленими правилами);
• сприяти розвитку консалтингової інфраструктури, насамперед, компаній, що надаватимуть інформаційні послуги, зокрема збиратимуть інформацію щодо ділової репутації підприємств.

На  наш погляд, реалізація наведених  пропозицій сприятиме інтенсифікації процесу створення в Україні системи державної фінансової підтримки експорту, що дозволить:

• сприяти диверсифікації української економіки та поліпшенню структури експорту;
• поліпшити умови для активізації зовнішньої торгівлі вітчизняних підприємств і підтримати їх у конкурентній боротьбі із зарубіжними виробниками;
• наблизити інституційно-організаційні аспекти зовнішньоторговельної діяльності до світових стандартів;
• активізувати процес інституційного розвитку вітчизняної фінансової системи, а у процесі надання державної фінансової підтримки встановлюються загальні принципи, правила і традиції, яких мають дотримуватися приватні компанії зі своїми страховими і кредитними інструментами;
• позбавити підприємства від невластивих їм функцій кредитного менеджменту і стягнення боргів за настання страхового випадку.
2. Пропозиції щодо стимулювання експорту та підтримки експортерів

 

На основі аналізу абсолютних показників і динаміки витрат на підтримку  експорту в зарубіжних країнах можливо  рекомендувати довести щорічні  бюджетні асигнування на фінансову  підтримку українського експорту до 0,3% від обсягу ВВП, розрахованого  за підсумками року, який передує ухваленню  держбюджету. Рекомендований показник обчислений як середня для 22-х країн  питома вага (частина) чистих державних  витрат на сприяння експорту в доданій  вартості обробній промисловості. При  цьому за можливості для України, яка відчуває гострий дефіцит  в комерційному кредитуванні і страхуванні  експорту, доцільно передбачити можливість застосування більш широкої бази розрахунків з використанням  прогнозного показника ВВП поточного  року.

Довідково: Якби в бюджеті поточного року було передбачено виділення коштів у розмірі 1,5 млрд грн для гарантійної підтримки експорту промислової продукції і 500 млн. грн. для субсидування частини процентних ставок, що у сумі становить 0,85% загального обсягу бюджетних видатків, або 0,3 % ВВП 2007 року, то, за приблизними розрахунками, очікуваний ефект склав би2 млрд грн * 2,3 = 4,6 млрд грн або 0,91 млрд дол.

За даними Держкомстату України, обсяг експорту товарів і послуг за минулий рік становив 58,2 млрд дол. США. Відтак додатковий приріст  експорту товарів і послуг у 2008 р. становив би 1,7%.

В умовах наростаючого від’ємного торгового  сальдо особливу увагу слід приділити  стимулюванню експортної діяльності вітчизняного виробника.

До кроків на підтримку експортерів слід віднести:

1. Сприяння експортерам та міжнародне лобіювання їх інтересів, в т.ч. сприяння в подоланні торгових бар’єрів;
2. Сприяння в вирішенні торгових конфліктів на зовнішніх ринках;
3. Організація інформаційної, аналітичної підтримки, сприяння в організації торгових делегацій і т. п.;
4. В окремих випадках, державна фінансова підтримка як протидія аналогічним діям інших держав (в рамках, що не суперечать міжнародним зобов’язанням), інше.

Підтримка експорту – це один з найважливіших пріоритетів  державної промислової політики.

Створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, як передумови інноваційного розвитку

Розвиток промисловості  повинен проходити разом з  якісними змінами в структурі  економіки – зростанні наукоємної та технологічної продукції, збільшенні частки послуг, в тому числі в  структурі експорту.

В останні роки зростає  сировинний характер української економіки, що є загрозою в довгостроковій перспективі. Тому ще одним з важливих пріоритетів  є стимулювання інноваційної діяльності. Але для інноваційного розвитку важливим є не державна фінансова  підтримка української науки, а, в першу чергу,створення сприятливого для підприємництва та інновацій економічного клімату. Загальне зростання інвестицій в економіку країни приведе і до зростання інвестицій в науково-дослідницькі та конструкторські розробки, разом з тим будуть здійснюватись інвестиції в людський та фізичний капітали. До речі в умовах сучасної української економіки (поки що не постіндустріальної), джерелом інноваційного розвитку є скоріше не наукові знання, а знання, що базовані на практиці, відповідно, переважно процесні та організаційні інновації, а не продуктові, такі як впровадження на ринок принципово нових товарів або послуг (для розвитку яких є потреба у комплексній трансформації всієї виробничої системи).

Розвиток продуктових  інновацій забезпечує система трансферу  технологій, яка в Україні після  реформування даної галузі (передачі цих функцій МОН) остаточно зруйнована. Забезпечення зв’язку науки та виробництва є одним з важливих аспектів промислової політики. Державне управління інноваційною діяльністю в існуючому сьогодні вигляді (і в т. ч. фінансування науки), не є ефективним, і виступає скоріше гальмом ніж стимулом науково-технічного прогресу. Поряд з Програмою розвитку промисловості одним з ключових документів має стати Державна програма інноваційної політики України, яка поки що відсутня.

Міжнародний досвід свідчить, що в умовах постіндустріальної економіки, прямі форми підтримки промисловості, як то субсидування галузей або підприємств, прямі державні інвестиції, субсидування відсоткових ставок та інше, виявляються  неефективними, оскільки знижують конкуренто-спроможність субсидованих галузей виробництва.

Натомість ефективними є  непрямі методи підтримки, такі як:

• Прийняття нормативних актів, що регулюють діяльність галузей або промисловості в цілому – технічне регулювання, підтримка експортерів, стимулювання інноваційної діяльності і т. д.
• Створення фінансових умов для розвитку виробничої та інноваційної діяльності.
• Зниження інституційних витрат виробничої діяльності.

Окрему увагу слід звернути на існуючий в міжнародній практиці принцип "все нове - вільне" за яким всі створені на приватні кошти  активи звільняються від цінового (тарифного) регулювання, незалежно від того в якій сфері вони працюють (наприклад, в Данії існують 2 правові режими для старих та створених екологічних  активів в електроенергетиці).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу 3

 

На  жаль, на даному етапі свого розвитку Україна має низку проблем  у стимулюванні експорту. Основними чинниками, що стримують процес формування ефективної системи державної фінансової підтримки в Україні є наступні.

- Недосконала законодавчо-нормативна база.

• Необхідність сплачувати страхові внески за рахунок прибутку.
• Складність оформлення кредитної операції.
• Необхідність додаткових гарантійних інструментів.
• Тривалість процедури.

 

В умовах наростаючого від’ємного торгового  сальдо особливу увагу слід приділити  стимулюванню експортної діяльності вітчизняного виробника.

До кроків на підтримку експортерів слід віднести:

1. Сприяння експортерам та міжнародне лобіювання їх інтересів, в т.ч. сприяння в подоланні торгових бар’єрів;
2. Сприяння в вирішенні торгових конфліктів на зовнішніх ринках;
3. Організація інформаційної, аналітичної підтримки, сприяння в організації торгових делегацій і т. п.;
4. В окремих випадках, державна фінансова підтримка як протидія аналогічним діям інших держав (в рамках, що не суперечать міжнародним зобов’язанням), інше.