інструменти стимулювання експорту

Одним із найважливіших напрямків  підтримки експорту, особливо товарів  з високим ступенем обробки, є  використання важелів податкового  регулювання. У зв'язку з цим в  процесі удосконалення діючої податкової системи України в напрямку підсилення її стимулюючого впливу на вітчизняних  продуцентів доцільно вивчити та апробувати можливі форми податкового  заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючі  законодавчі акти, в тому числі:

• відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як для зовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійна продукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні з витратами виробництва у ліцензіара українське підприємство - ліцензіат несе додаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі);
• розробка комплексу заходів щодо зниження непрямого оподаткування експорту послуг і приведення механізму регулювання його у відповідність із вимогами СОТ;
• звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів;
• зниження розмірів державного мита при розгляданні в арбітражних судах позовів, пов'язаних з виробництвом та наступним експортом товарів і послуг.

На сучасному етапі  економічних перетворень важливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави щодо удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності українських продуцентів. З послабленням втручання держави у підприємницьку діяльність, в тому числі в сферу зовнішньої торгівлі, істотно збільшується роль посередницьких (неадміністративних) форм її участі в реалізації загально-національних цілей і задач у цій галузі.

Розпорядженням КМУ від 26.10.2001 року №498-р схвалено Програму стимулювання експорту продукції, наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 16.11.2001року № 274 створено міжвідомчу робочу групу для підготовки проекту Закону України про підтримку страхування та кредитування експорту. Для цілісної і всебічної підтримки вітчизняних ексортерів треба ще багато зробити. Потрібно розробити ряд законів, які прямо чи побічно сприяють розвитку експорту, а саме: закон про співробітництво на компенсаційній основі, про прикордонну та прибережну торгівлю, про зовнішньоекономічні операції з ліцензіями, про лізинг та франчайзинг, про офшорні зони на території України тощо.

Крім того, назріла потреба  створення в країні Центру сприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки, який виконував би юридично-консультативні функції і тим самим сприяв би українським експортерам в вирішенні проблем, з якими вони зіштовхуються в роботі на зовнішніх ринках (антидемпінгові процедури, захисні та інші заходи), аналізував би умови угод та контрактів економічних операторів, що мають намір отримати доступ до національної системи кредитування і страхування експорту.

Для реалізації запропонованого  комплексу заходів щодо розвитку і реалізації експортного потенціалу України будуть потрібні щорічні  бюджетні асигнування, об'єми котрих доцільно визначати виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану  української економіки і сформованої  структури українського експорту.

Однак, сьогодні Україна  не має у своєму розпорядженні  власних інвестиційних ресурсів, достатніх для форсованого проведення курсу переводу своєї промисловості  на рейки інноваційно-конкурентного розвитку. З огляду на це закономірними виглядають численні спроби українських продуцентів залучити іноземні інвестиції для вирішення даної проблеми. Але, на жаль, головною формою залучення закордонних коштів підприємствами стали кредити, що навряд чи можна визнати стратегічно виправданим, тому що, по-перше, ці кредити в основному короткострокові і їх треба повертати з чималими відсотками і витратами з обслуговування боргу і, по-друге, існує великий ризик, що заново побудовані чи модернізовані підприємства можуть виявитися неконкурентоспроможними до моменту появи на ринку їхньої продукції. Однак минулі роки свідчать, що в силу різних причин в Україну надійшло усього лише 2,5 млрд.дол. США інвестицій, тоді як, по розрахунках Мінекономіки, для структурної перебудови національного господарства країни потрібно 150-200 млрд.дол. США на термін 10-15 років. Якщо дана економічна ситуація збережеться і надалі, то найближчим часом Україна не зможе забезпечити збут своєї продукції, особливо виробів із високим ступенем обробки поза своїми економічними просторами.

У сучасних умовах вирішення  проблеми розвитку й особливо ефективної реалізації можливостей експортного  потенціалу України залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і тісно пов'язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському  середовищі. Таким чином, успіх у реалізації експортного потенціалу може бути досягнутий лише при орієнтації галузевих комплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції, особливо високих технологій і послуг, що зможуть знайти свої "ніші" на зовнішніх ринках.

2.2  Особливості  інструментів стимулювання експорту у зарубіжних країнах.

Перспективи інтеграції України у світову  економіку і розвиток її внутрішнього економічного потенціалу багато в чому визначаються масштабами і характером участі країни у міжнародній торгівлі. Зіставлення технологічної структури експорту з України та світового експорту виявляє істотне відставання України в сфері високотехнологічної продукції - її питома вага є майже на порядок нижчою, ніж у середньому у світі й практично не збільшилася за останні сім років (табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1.

Технологічна  структура світового та українського експорту

Замість високотехно-логічної продукції Україна  постачає на світовій ринок продукцію  низького ступеня переробки - так звану технологічну «сировину» та середньотехнологічну продукцію машинобудування, закуповуючи при цьому дорогі готові зарубіжні технології. Це потребує поточного придбання дорогих додаткових   послуг експорту (монтаж устаткування і його наступне технічне обслуговування). Сировинна спрямованість українського експорту, в якому продукція недорогоцінних металів та виробів з них займає 42,2 %, механічне обладнання; машини та механізми - 10,1 %, мінеральні продукти - 8,7 % робить українську в якому продукція недорогоцінних економіку вразливою і залежною від світової кон'юнктури цін. Тому, зберігаючи присутність України у традиційних сегментах експортних ринків, життєво необхідно забезпечити нарощування обсягів експорту високотехнологічної продукції з високим вмістом доданої вартості. У протилежному випадку зростає загроза відчутних економічних втрат для національної економіки. З цих причин пошук ефективних механізмів та інструментів вдосконалення структури українського експорту стає першочерговим державним завданням.

Одним з найефективніших інструментів реалізації комплексної стратегії  диверсифікації, спрямованої на підвищення питомої ваги секторів з високою  часткою доданої вартості в структурі  виробництва та експорту може стати  державна підтримка експорту.

Вдосконалення структури експорту може відбуватися  за трьома основними напрямами: поступове підвищення ступеня переробки сировинних ресурсів; розширення номенклатури продукції, що вивозиться, насамперед, за рахунок готових виробів; розвиток і зміцнення високотехнологічного компоненту українського експорту. Стимулювання розвитку експорту у зазначених напрямах може відбуватися двома основними шляхами - через формування сприятливогомакроекономічного клімату та створення спеціальних стимулів до експорту, а саме:

• підтримання конкурентоспроможного реального курсу валюти, що формує адекватні цінові стимули, та вжиття заходів щодо компенсації можливого негативного впливу зміцнення національної валюти на експорт;
• полегшення доступу до імпортних складових, необхідних для експортного виробництва через усунення/зниження імпортних тарифів, створення системи відшкодування імпортного мита або розвиток вільних експортних зон;
• створення механізму фінансової підтримки експорту, насамперед, кредитування, гарантування й страхування експортних поставок і кредитів;
• поліпшення інфраструктурної (дороги, порти, електропостачання) та соціальної бази (кваліфікована робоча сила), надання інформаційно-консультативних послуг, сприяння виставково-ярмарковій діяльності національних фірм за кордоном, субсидування науково-дослідних робіт.

Хоча  формування сприятливого макро-економічного клімату більшою мірою відповідає практиці країн з розвинутою економікою і правилам регулювання торгівлі, розробленими СОТ, однак поточна ситуація в Україні не дозволяє швидко провести необхідні макроекономічні перетворення. В умовах прискорених інфляційних процесів девальвація національної валюти як засобу стимулювання вітчизняного експорту стає вкрай небажаною. За такої ситуації посилюється доцільність застосування спеціальних стимулів розвитку експорту, що актуалізує завдання регламентації та уніфікації на міждержавному рівні механізмів використання інструментів підтримки експортерів.

У країнах  світу використовуються різні системи  підтримки національного експорту та існують спеціальні організації, завданням яких є забезпечення розвитку експорту, починаючи з інформаційної  підтримки і закінчуючи прямим фінансуванням. Їх відмінності зумовлені специфічними рисами економічної та інституційної структури країни і тенденціями її розвитку на певному етапі.

Так, державне фінансування експорту у Франції здійснюється відповідно до спеціальних правил за участі й жорсткого контролю державних і напівдержавних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції, Французького банку зовнішньої торгівлі і банку «Креді насьональ». Державна політика у сфері кредитування експорту розробляється Управлінням зовнішньоеконо-мічних зв'язків міністерства економіки, фінансів і бюджету, яке здійснює загальне управління Французькою компанією зі страхування зовнішньої торгівлі (СОЕЛСЕ), без поліса якої не може забезпечуватися пільговий характер експортної позики. Видачею дозволів на кредитування і контролем за їх виконанням займаються дві урядові комісії - Комітет директорів і Комісія з видання гарантій та зовнішньоторговельних кредитів. Комітет директорів вирішує питання щодо видання довгострокових кредитів та їх умови. Комісія з видання гарантій і зовнішньоторговельних кредитів розглядає за участі Казначейства, зацікавлених міністерств і банків умови фінансування і реалізації експортних поставок у кредит та визначає, яку частину кредиту страхуватиме СОЕЛСЕ.

Сьогодні  у Франції процедура отримання  експортного кредиту істотно  спрощена: потрібно лише чотири підписи: експортера, банку, що видав кредит, зовнішньоторговельного банку і  страхової компанії. Крім того, банки  отримали право вільного вибору, кому надавати кредит - постачальнику чи покупцю. Основною особливістю французької системи кредитування експорту є те, що вона не може реалізуватися без згоди уряду, хоча здійснюється здебільшого приватними банками за рахунок власних ресурсів. Держава бере участь у рефінансуванні на пільгових умовах таких кредитів як з метою зниження, так і стабілізації ставок на весь період кредитування, та меншою мірою - у безпосередньому наданні позик. Діюча система дає змогу французьким експортерам користуватися кредитами як для фінансування самого експорту, так і експортного виробництва.