інструменти стимулювання експорту

Міністерство освіти і  науки України

Національний авіаційний університет

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Інструменти стимулювання експорту»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 3 курсу

                   313 групи ФЕП

                   Савчук М. І.

Перевірила: Чернюк О. В.

 

 

 

 

Київ – 2010

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ…………5

1.1 Особливості розвитку та стимулювання експорту в системі пріоритетів сталого економічного зростання………………………………………………….5

1.2 Теоретичні засади інструментів стимулювання експорту……………………9

Висновок до розділу 1……………………………………………………………..16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ……..17

2.1 Особливості інструментів стимулювання експорту в Україні………………17

2.2 Особливості інструментів стимулювання експорту у зарубіжних країнах..21

Висновок до розділу 2……………………………………………………………..32

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ ТА ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ…………………………………………………33

3.1 Проблеми стримування розвитку інструментів  експорту та шляхи їх вирішення…………………………………………………………………………...33

3.2 Пропозиції щодо стимулювання експорту та підтримки експортерів……...37

Висновок до розділу 3……………………………………………………………...40

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Домінуючою тенденцією реалізації зовнішньоторговельних стратегій розвинутих країн світу упродовж останніх тридцяти років є нарощення та стимулювання  їхньої експортної структури, що забезпечує їм стійкі конкурентні позиції на світових ринках. Така ситуація стимулює держави до розроблення та впровадження інноваційних стратегій з метою виробництва високотехнологічної продукції та зростання її експорту, що дає можливість адекватно реагувати на зовнішньоекономічні шоки в умовах різкого підвищення конкуренції на світових ринках, особливо під час глобального спаду попиту.

Стратегія економічного і соціального розвитку України 2004 - 2015 рр. “Шляхом європейської інтеграції” чітко декларує курс на формування інвестиційно-інноваційної моделі, проте на сьогодні продовжує зберігатися архаїчна структура експорту, що відбиває переважно сировинний характер виробництва. Попри значне зростання обсягів експорту протягом 2004-2007 рр., яке сягнуло рівня 50 %, частка сировини або продукції з низьким ступенем обробки продовжує займати левову частку (понад дві третини) у загальній його структурі. Головними перешкодами для збільшення експорту традиційно вважають технічну відсталість виробництва, застарілі енергоємні технології, неналежну маркетингову підтримку просування вітчизняних товарів на світові ринки, відкриту і приховану монополізацію української економіки. Водночас існують вагомі підстави пов’язувати тривале переважання сировинного компоненту в українському експорті зокрема, та незадовільну реалізацію інвестиційно-інноваційної моделі загалом, з помилками у макроекономічній політиці (заниження обмінного курсу, надмірний дефіцит бюджету, експансійна монетарна політика).

Метою роботи є наукове обґрунтування системи макроекономічних важелів та інструментів стимулювання експорту України за умов структурної трансформації національної економіки та посилення глобальної конкуренції.

Об’єктом дослідження є закономірності розвитку зовнішньоторговельної сфери України.

Предметом дослідження є умови, чинники, інструменти та механізми макроекономічного стимулювання українського експорту.

Інформаційною базою дослідження  є законодавчі та нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітнього економічного форуму, Організації економічного співробітництва та розвитку, результати наукових розробок Національного інституту стратегічних досліджень, інформаційні матеріали низки міжнародних асоціацій та рейтингових агентств.

Наукова новизна  одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі комплексного аналізу теоретичних підходів до оптимізації структури національного експорту розроблено підходи до формування макроекономічного середовища, необхідного для зростання виробництва у високотехнологічних галузях економіки, та обґрунтовано пріоритетні напрями реалізації політики стимулювання експорту в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть слугувати науковою основою для розроблення загальнодержавної програми стимулювання експорту в межах стратегії економічного зростання України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ

 

1. Особливості розвитку та стимулювання експорту в системі пріоритетів сталого економічного зростання.

 

Експорт товарів ― це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх  ринках через передання у власність  контрагенту в іншій країні. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено в українському законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Традиційною основою українського товарного експорту становить продукція  металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової та місцевої промисловості. Для України  характерними є домінування в  експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого  наукового вмісту. Її виготовлення супроводжується надмірним навантаженням  на навколишнє середовище. Загалом, характер і номенклатурний вміст національного  експорту відрізняє Україну як від  “бананових республік”, так і від  провідних ринкових держав. Цей критерій характеризує національну економіку  як перехідну та пострадянську.

Розподіл експорту на групи представлено на рис. 1.1. Запропонована класифікація відповідає прийнятим класифікаційним ознакам за ступенем обробки. У 2009 р. експорт сировини склав 70,9 %, а несировинний експорт – 29,1 % (рис. 1.1). У сировинному секторі металопродукція займає 59,5 %, а в загальному експорті 42,3 %. Вагова частка технологічного експорту в несировинному сегменті становить 59,2 %, однак у загальному експорті вона досягає лише 17,2 %.

                                          (70,9%)

Рис. 1.1. Класифікація товарних груп експорту України на сировинні та несировинні, 2009 р.

 

Взагалі неефективна структура  експорту, орієнтація на його низькотехнологічні види та значна питома вага сировини є  типовими рисами міжнародної економічної  діяльності пострадянських країн.

Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Наукове дослідження проблеми стимулювання експорту має складну історію, що призвело до розбіжностей у визначенні його поняття, видів, завдань та інструментів. Із розвитком світової економіки відбувається поступове переосмислення змістового наповнення поняття стимулювання експорту. Лише наприкінці 80-х років XX ст. англо-американська економічна школа відновила теоретичні та емпіричні дослідження експортної діяльності як домінуючої стратегії. Пізніше до таких досліджень активно долучилася і німецька школа.

Німецький професор Р. Хенцлер  у поняття стимулювання експорту вкладає сукупність усіх засобів  і заходів, які застосовуються владною  стороною з метою підтримки вітчизняних  експортних галузей в їх зусиллях встановити відносини з іноземними ринками збуту, отримати та виконати експортні замовлення.

Німецький дослідник Г. Віліцький  визначає стимулювання експорту як сукупність таких заходів, що дають лише окремим  експортерам стимул до підвищення їх експортного обороту. Пропонується обмежитися лише тими заходами, які  мають характер спеціальної допомоги експортерам (фінансова і кредитна допомога, участь у виставках, ярмарках тощо).

Швейцарський професор Д.Лефевр  до стимулювання експорту відносить  тільки ті державні заходи, що здійснюються із чітко вираженою метою фізичного  і (або) вартісного підвищення експорту.

Найбільш прогресивне  визначення поняття стимулювання експорту з точки зору сучасного соціально-економічного устрою світу є визначення, яке  дав німецький дослідник, професор Бамберзького університету, доктор Й.Енгельхард. Він описує стимулювання експорту як сукупність інструментів і заходів переважно державного або напівдержавного характеру, що слугують фізичному (вартісному) підвищенню експорту або трансформації неекспортуючих підприємств у експортуючі.

У наукових дослідженнях виділяють  французьку і німецьку моделі організації  стимулювання експорту через їх полярність по відношенню до ролі держави у  цьому процесі. Якщо Німеччина дотримуються принципів субсидіарності державних інтервенцій (через систему делегування повноважень), лібералізму і децентралізації, то Франція відстоює ідеї жорсткої координації, планування, активного втручання держави у економічне життя і централізації .

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника реалізується в  кількох площинах, або за окремими напрямками державної політики.

Основними інструментами  підтримки експорту з території  України на сучасному етапі є:

1. Стимулювання виробництва експортної продукції;
2. Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;
3. Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;
4. Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;
5. Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;
6. Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;
7. Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;
8. Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;
9. Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.

Для стимулювання структурної  оптимізації експорту слід домогтися  того, щоб усе валютне, митне, податкове  й зовнішньоекономічне законодавство  України орієнтувало виробника  на збільшення експорту сучасних і  прогресивних машин та обладнання. Для цього необхідно передбачати  різні податкові пільги експортерам, збільшити розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення  основних виробничих фондів, прискорену їх заміну та запровадження все більш  сучасних машин і технологій.

Із вищезазначеного можна  зробити висновок, що політика стимулювання експорту є важливою невід'ємною  частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.

 

 

1.2 Теоретичні засади інструментів стимулювання експорту.

 

Система стимулювання експорту (інструменти, інституціональні виконавці  та характер їх взаємодії) у кожній країні є оригінальною. Її конфігурація залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічне життя. При застосувнні всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати експортну діяльність, а з іншого,- досягти найвищої ефективності державних інтервенцій.

До інструментів стимулювання експорту відносять:

1. експортне кредитування;
2. страхування експорту;
3. допомога експортним представництвам, які знаходяться за кордоном з боку держави і реальна фінансова допомога;
4. експортні субсидії;
5. організаційно–технічне сприяння експорту;
6. демпінг.

Кредитування  експортерів — надання фірмам-експортерам через державні банки чи спеціальні органи короткострокових та довгострокових кредитів. Кредитні методи державного заохочення експортного виробництва та експортування в сучасних умовах стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування.

Кредитування експорту здійснюється у різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.

 

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам - кредитів, що видаються  державними банками під ставку процента нижче ринкової;

• державних кредитів іноземним  імпортерам при обов'язковій умові  закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий;