Іноземне інвестування в економіку україни: масштаби, структура, ефективність

Ситуацію ще більше ускладнило різке  підвищення цін на продовольство, зростання  інфляції й безробіття. Саме через  ці чинники Україна в ті дні виглядала не дуже привабливо, маючи несприятливе середовище для розвитку і зростання бізнесу. За таких умов підприємства більше дбали про оптимізацію ресурсів і виживання, ніж про розширення діяльності та запровадження інновацій. Лише в післякризовому 2010 р. українська економіка спромоглася відновити свій позитивний розвиток, досягши чотирьохвідсоткового темпу зростання ВВП.

Дисбаланс бюджету, його залежність від політичної кон’юнктури  зумовлює високий рівень інфляції (фінансування зростання витрат шляхом грошової емісії), що призводить не лише до погіршення суспільного добробуту, але й до втрат у вартості всіх активів національної економіки та суспільства загалом. Так, протягом останніх 10 років середньорічне зростання грошової бази знаходилося на рівні 30% [9 ]. Середньорічна інфляція в Україні становить близько 10,6% та надалі залишається відносно високою як для європейських країн (рис.3.1, рис.3.2). Вважається, що нормальна інфляція для України є менше 5%. Як видно з нижченаведених графіків, такий рівень інфляції в Україні спостерігався тільки у 2002 році. Натомість у ЄС інфляція на рівні 5% є максимальною (спостерігалася тільки у 1992 році).

Рис.3.1. Рівень інфляції в ЄС,%        Рис. 3.2. Рівень інфляції в Україні, %

          Таким чином, макроекономічний розвиток України значно впливає не тільки на залучення іноземних інвестицій, а й на їхню ефективність.

Згідно зі звітом, виданим  у жовтні 2011 року і підготовленим  проектом IFC «Інвестиційний клімат в Україні» в межах консультативної програми з покращення інвестиційного клімату Групи Світового банку, ефективність інвестування в українську економіку може бути оцінена з точки зору законодавчого регулювання, перевірок, реєстрації технічних умов, отримання дозволів, технічного регулювання, рівня корупції та хабарництва:

• Незважаючи на проведення в Україні багатьох позитивних реформ, процес їх упровадження залишається повільним, тому підприємства не можуть повною мірою скористатися перевагами цих змін у законодавстві. За даними опитування ІРС, 74% бізнесу було охоплено перевірками у 2010 р., так само, як і у 2008 р.(Додаток А) Порядок підготовки необхідних документів для реєстрації технічних умов забирає, як і раніше, багато часу: у 2010 р. 47% підприємств витратили на ці процедури більше двох місяців порівняно з 41% у 2008 р. (Додаток Б)
• У випадках коли законодавство виконується, регуляторний тягар для бізнесу істотно зменшується. Наприклад, зменшується кількість підприємств, які потребують дозволів (у 2010 р. дозволи отримували 32% підприємств порівняно з 54% у 2008 р.), скорочується тривалість процесу отримання дозволів (у 2010 р. для отримання всіх необхідних дозволів підприємствам знадобилося 48 днів, а приватним підприємцям - 36 днів порівняно з 54 і 44 днями відповідно у 2008 р.). При цьому зменшуються і витрати, пов'язані з отриманням дозволів.

                Проте, варто зауважити, що вітчизняна законодавча база має, принаймні, два основних недоліки: по-перше, нестабільність і ненадійність, по-друге, відсутність комплексності й наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську й фінансову діяльність об’єктів інвестування, тому стабільна нормативна база для іноземного інвестора є важливішою, ніж пільги.

• З'явилися позитивні зрушення в реформуванні системи технічного регулювання (Додаток В). У 2010 і 2011 рр. були прийняті три основних закони, які стали рушійною силою реформування цієї системи: «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції». Повільно відбувається процес переходу від застарілої системи сертифікації до гармонізації системи із законодавством Європейського Союзу. Україна починає виконувати зобов'язання, взяті під час приєднання до СОТ. Однак ще існує багато проблем, таких як наявність обов'язкових стандартів для вітчизняних виробників, які потребують негайного вирішення.
• У 2010 р. бізнес витратив близько 7,2 млрд гривень ($900 млн) на отримання дозволів, проходження перевірок та процедури технічного регулювання (Додаток Д). На додачу бізнес потерпає від хабарництва та корупції, що стали невід'ємними супутниками процесу дотримання регуляторних процедур. Так, близько 46% опитаних підприємств підтвердили, що вдавалися до неофіційних шляхів вирішення питань із державними органами, витративши у 2010 р. на «врегулювання справ» у середньому 10% від обігу компанії. (Додаток Е)

Отже, проаналізувавши  масштаби та структуру (галузеву, регіональну) іноземного інвестування в економіку  України, можна дійти наступних  висновків: за останні роки відчутними є скорочення обсягів інвестицій, що свідчить про необхідність активних дій держави  покращення інвестиційного клімату країни. Також інвестиції в Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки та на підвищення конкурентоспроможності країни. Переважна більшість коштів іде на нетехнологічне виробництво або сировинні галузі. Інвестиції в Україну мають також і спекулятивний характер. Україна є чистим боржником, про що свідчить чиста міжнародна інвестиційна позиція.

Про Україну зазвичай говорять як про країну з величезним потенціалом, проте цей потенціал ще тільки належить використати повністю. Серед причин, з яких Україна досі не скористалася своїм потенціалом, називають зарегульоване й «недружнє» бізнес-середовище та несприятливий інвестиційний клімат.

Україна почала демонструвати  позитивні ознаки створення сприятливих  умов для зростання бізнесу та поліпшення інвестиційного клімату. Проте  ці позитивні кроки були знівельовані незадовільною реалізацією реформ. Допоки рівень виконання законодавства в країні не зросте, Україна ризикує залишитись у категорії «країн з потенціалом».

РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення політики залучення іноземних інвестицій та зростання їх ефективності

Державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки. Ефективна інвестиційна політика держави повинна призвести до поширення відтворювальних процесів в економіці. Тому важливо усунути існуючі недоліки, пов’язані з її здійсненням та функціонуванням.

Актуальне завдання держави  – активізація інвестиційної  діяльності та нарощування обсягів  інвестицій. Питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”. Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Формує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної та інноваційної політики Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій). Держінвестицій координує роботу Українського центру сприяння іноземним інвестиціям. Цей центр розробив кінцевий проект дієвої стратегії залучення прямих іноземних інвестицій – п’ятирічний план (2011-2015), що зосереджується на наступних основних ланцюгах формування споживчої вартості (стратегічних секторах), які стануть причиною довгострокового економічного зростання України: машинне обладнання, автомобільна промисловість; споживча електроніка; ІТ, високі технології; сільське господарство, харчова промисловість; авіакосмічна промисловість, літакобудування; енергія із нетрадиційних джерел.

Очікувані результати та ефективність програми наведені у додатку Ж. Вони мають бути досягнені за допомогою наступних заходів державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності:

1. створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, стимулювання залучення приватних інвестицій, зняття перешкод в інвестуванні, удосконалення законодавства, що регулює інвестиційну діяльність.

Нинішня правова система  України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних  актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності. Та для створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій необхідно удосконалити відповідну законодавчу базу. Потрібно на державно-правовому рівні уточнити питання про концесії, визначити можливості отримання прибутку іноземними інвесторами від розвідування, розробки, видобування й експлуатації природних ресурсів. Потребує найретельнішого обґрунтування й система валютного регулювання, отримання дозволів, проведення перевірок.

2. розбудова системи державного інвестування. Так передбачаються такі обсяги притоку ПІІ від ВВП: у 2012 – 4,5%, у 2013 - 4,7%, у 2014 - 4,8%, у 2015 - 5%.
3. розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури
4. забезпечення розвитку ринку цінних паперів
5. забезпечення підвищення ефективності та посилення прозорості функціонування механізмів державноприватного партнерства (концесії, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції тощо)
6. налагодження на державних підприємствах (крім казенних) внутрішньогосподарських відносин, які сприятимуть створенню різноманітних організаційних форм господарювання ринкового типу та залученню недержавних інвестицій.

Способами розв'язання існуючих проблем є [27]:

• удосконалення державної інвестиційної політики на основі запровадження кращих практик по формуванню та функціонуванню системи державних інвестицій, запровадження прямих та непрямих методів державної підтримки інвестицій, забезпечення моніторингу їх здійснення та контролю їх цільового та ефективного використання; інтегрування процесу формування та реалізації інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки у загальний бюджетний процес; розвитку та підтримки системи спеціальних режимів залучення інвестицій; запровадження процедури підготовки та реалізації проектів за принципом «єдиного вікна»; здійснення передінвестиційних заходів та сприяння залученню інвестицій на розвиток державних підприємств та підприємств з державною часткою;
• удосконалення нормативно-правового забезпечення інвестиційної діяльності на основі вдосконалення податкового, земельного, корпоративного та митного законодавства; впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень; вдосконалення організаційного та методичного забезпечення підготовки інвестиційної документації; удосконалення системи захисту інвестицій та гарантії прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності, розвитку міжнародного економічного співробітництва;
• створення умов для ефективного функціонування та розвитку інвестиційної інфраструктури та залучення інвестицій на міжнародних ринках капіталу, що передбачають розвиток індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу, консолідацію фондових бірж, захист прав споживачів інвестиційних послуг, створення центрального депозитарію цінних паперів, впровадження в Україні Європейської бізнес мережі (European Business & Innovation Centre Network (EBN); створення сприятливих умов для розвитку фінансового ринку;
• перетворення фондового ринку у ефективний механізм акумуляції заощаджень суб’єктів ринку та їх спрямування відповідно до інвестиційних потреб економіки та її позитивних структурних перетворень, збільшення на фінансових ринках „довгих” ресурсів завдяки підвищенню рівня заощаджень населення та впливу нарощування недержавних пенсійних фондів;
• налагодження функціонування системи механізмів державно-приватного партнерства, створення умов для передачі об'єктів права комунальної власності в концесію; вдосконалення правових засад внутрішньогосподарського управління на державних підприємствах (крім казенних);
• поліпшення інвестиційного клімату на основі гармонізації інвестиційної, податкової, кредитної та митної політики, вдосконалення регуляторної системи та спрощення отримання дозволів та ліцензій, зокрема на будівництві, скорочення адміністративних процедур, взаємоузгодження податкового і бухгалтерського обліку вітчизняних суб’єктів інвестиційної діяльності та іноземних інвесторів, усунення технічних та торгівельних бар’єрів, спрощення процедури державної реєстрації та добровільного припинення підприємницької діяльності,  здійснення іміджевих заходів.

     Держава має різні важелі для сприяння залученню іноземного капіталу: інформаційне забезпечення, надання податкових пільг, надання митних пільг, використання фінансового механізму, державні гарантії. Найважливіші з них формують механізм залучення іноземного капіталу.

              Механізм залучення іноземних інвестицій, який дає змогу зрозуміти яким чином здійснюватимуться всі трохи вище зазначені заходи, можна зобразити наступною схемою (рис. 3).

 Рис. 3. Механізм залучення іноземних інвестицій

Як вже зазначалося, інвестиції в Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки

Для активізації розробки та застосування інноваційних проектів рекомендоване створення наукових парків в усіх великих містах та містах з великою кількістю інвестованого капіталу. Держінвестицій вже поклав новий курс стосовно інвестиційної політики – підтримку розвитку інновацій з державного бюджету, в рамках чого був створений науковий парк «Київська політехніка». Це передбачає кредитування суб’єктів господарювання на сприятливих умовах для впровадження інвестиційної та інноваційної діяльності. Але кількість підприємств, впроваджуючи інноваційні проекти, істотно невелика.

Важливим є також  забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів шляхом посилення  їх інноваційної складової. На сьогоднішній день Держінвестицій займається розробкою  такої програми для Автономної Республіки Крим. Основна мета цієї програми – посилення інноваційного характеру економіки АРК. Розробка схожої програми для розвитку й інших адміністративно-територіальних одиниць держави є завданням майбутнього. Програма соціально-економічного розвитку всіх областей України систематизує заходи щодо покращення інвестиційного клімату та залучення іноземних інвестицій.

Особливу увагу слід приділити залученню інвестиційних  ресурсів у ресурсодобувні галузі. Але світова практика інвестування вже відходить від цього. Протягом останніх років іноземні інвестиційні ресурси направляються на розвиток науково-технічної сфери та сфери послуг. Проблема полягає в тому, що в Україні багато реструктуризованих підприємств (в основному вугільних шахт), після припинення функціонування яких залишаються екологічно-забруднені території. Ці території необхідно підтримувати у належному стані – ставити сталеві опори, відкачувати воду, наглядати за загальним станом. У держави немає для цього достатніх коштів. Іноземні інвестори також мало зацікавлені в цьому. Тому для отримання необхідних коштів рекомендується проведення благодійних акцій з метою залучення зацікавлених міжнародних організацій в покращенні екологічного стану [33].