Іноземні інвестиції в сучасній економіці

Істотно реорганізувати інвестиційну діяльність в Україні неможливо  без вирішення питань фінансового  забезпечення його розвитку. Задача активізації  процесу промисловості підприємств  останнім часом стає проблемою акумуляції накопичень, їх збереження і цільового  використання.

У основі ефективної організації  інвестиційної діяльності лежить державне регулювання:

• пільгова податкова політика;

• фінансова підтримка і цільове стимулювання пріоритетних економічних напрямів.

Стійке пожвавлення інвестиційної  активності є ознакою початку  стабілізації економічного зростання.

Структура інвестицій в основний капітал також була значно деформована  в порівнянні з 1990 роком. Істотно  скоротилася частка сільського господарства (більш ніж в 6 разів ) і будівництва  об'єктів соціальної сфери (на 40%). В  структурі капітальних вкладень в промисловість виросла частка низько-технологічних галузей; електроенергетики  на 90%, нафтогазової промисловості на 124%, чорної металургії в 2 рази, харчової промисловості на 60%, а частка машинобудування  скоротилася майже в 5 разів[2, c. 30-34].

Україна має значний економічний  потенціал, який ще не використовується належним чином, зокрема, великий внутрішній ринок. Кваліфікована і некваліфікована  робоча сила порівняно дешеві, тоді як загальний рівень освіти і підготовки — високі.

Проте, не дивлячись на ці переваги, іноземці не поспішають вкладати свої капітали в Українську економіку. На даний момент через припинення інвестиційних надходжень з державного бюджету і недостатності грошових коштів на підприємствах, українська економіка  дійсно вимагає припливу іноземного капіталу.

Серед інших проблем необхідно  відзначити такі: недосконале законодавство  і непередбачені зміни в оподаткуванні, застаріле устаткування і політичну  нестабільність.

Іноземні капітали в процесі  приватизації необхідні перш за все  в таких сферах економіки, активізація  нарощування виробничого потенціалу яких сприятиме виведенню України  з кризи, усуненню соціальної напруги  в суспільстві і подоланню  залежності України від імпорту.

Результати проведених досліджень указують на те, що фінансування інвестицій частіше за все здійснюється за рахунок  власних засобів підприємств  і розглядається як найнадійніше джерело. В той же час фінансування інвестицій з власних засобів  підприємств ускладнено в наслідок їх обмеженості, унаслідок недосконалої системи оподаткування. В механізмі оподаткування прибутку повинні були б міститися головні стимули до інвестування. Проте аналіз Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не тільки не дозволяє знайти в ньому таких стимулів, але, навпаки, наштовхує на низку сумних міркувань.

Зокрема, згідно статті 8.7.1. Закону, платники податків мають право впродовж звітного періоду віднести до валових  витрат будь-які витрати, пов'язані  з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, в сумі, яка  не перевищує 10% сукупної балансової вартості основних фондів станом на початок  такого звітного періоду. В той же час, згідно статті 5.3.2. Закону, не включається  у валові витрати, витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт і інше поліпшення основних фондів, а також з придбанням нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, підприємець  виявляється абсолютно не зацікавлений в інвестиційному напрямі свого  прибутку.

Вирішення проблеми недоліку фінансових ресурсів усередині країни можливе за рахунок вливань із зовні. У зв'язку з цим роль іноземних  інвестицій економіки перехідного  періоду останнім часом неухильно  зростає. Не дивлячись на існуючі  недоліки залучення іноземних інвестицій, більшість економістів є прихильниками  їх залучення в умовах гострого недоліку фінансових ресурсів і досконалих технологій. При цьому відкриття країни перед  іноземними інвесторами не повинно  проходити стихійно. Тільки за допомогою  системи стимулів обмежень і пільг  можна добитися оптимальної відповідності  інтересів експортерів капіталу потребам країни реципієнта. За статистичними  даними основними формами залучення  іноземного капіталу були внески у  вигляді грошових коштів (в 2003 році Україна освоїла 51 млрд. грн. капітальних  інвестицій - на 1/3 більше, ніж в 2002 році; країни Євросоюзу в минулому році збільшили інвестиції до України  на 20%; в 2003 році ЄБРР інвестував до України 116 млн. евро), рухомого і нерухомого майна, цінних паперів[14, c. 49-52].

 

Розділ 3. Шляхи поліпшення іноземного інвестування в Україні

3.1. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну

Практика світового розвитку свідчить: для країн, які перебувають  на стадії ринкового трансформування, коли можливості щодо мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів на певний час  стають вкрай обмеженими, особливого значення набувають проблеми залучення  іноземних капіталів. При цьому  масштаби інвестицій залежатимуть не стільки від пожвавлення і  структурних змін як таких, скільки  від змін на цих напрямах, які  б надали певних темпів формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості країн з  перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їх розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє  життя тієї чи іншої держави, а  його гармонійний взаємозв'язок з  світовими регуляторами визначає піднесення або спад її економіки. Тому відкритість  економіки — це об'єктивна перспектива. І однією з головних передумов  для формування в Україні відкритої  ринкової економіки та національної конкурентоспроможності є ефективне  використання власних і міжнародних  інвестиційних ресурсів в оптимальних  пропорціях або, інакше кажучи, у процесі  органічної інтеграції національного  інвестиційного ринку в міжнародні.

У цьому аспекті найбільш загрозливою для України є  не просто неконкурентоспроможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн — через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень, а також через структурно-галузеву, інституціональну і соціально-культурну несумісності.

Для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:

— значні запаси деяких корисних копалин;

— наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);

— високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;

— вигідне транспортно-географічне положення;

— наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;

— значні обсяги основних промислово-виробничих фондів (ВПК, металургія)[5, c. 82-84].

Поряд з тим, можна відзначити і ряд недоліків:

— несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентоспроможність на ринках капіталу;

— несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);

— відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях економіки — через високий рівень монополізму.

Серед проблем, пов'язаних з  процесом економічного реформування і  важливих для процесу інвестування, виділимо такі. По-перше, в Україні  досі відчувається відсутність ринкового  середовища. По-друге, тривалий час  тут функціонував антиринковий за своєю  природою виробничо-технологічний  простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове  регулювання, роблячи його багато в  чому неможливим.

Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою  кількістю унікальних чинників, які  обов'язково необхідно враховувати  при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Для України як держави  з перехідною економікою важливо  розглядати залучення іноземних  інвестицій у контексті структурних  змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

— структурна реформа економіки;

— технологічне оновлення виробництва;

— виробництво товарів широкого споживання;

— подолання залежності країни від імпорту.

Слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою  розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукт хімічної промисловості  тощо. їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги ї перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал, інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ВВП доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ВВП сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо[16, c. 8-11].

3.2. Шляхи покращення інвестиційного клімату в Україні.

Для забезпечення економічного зростання, сприятливий інвестиційний  клімат на нинішньому етапі стає головною задачею. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, бо нині він, не дивлячись на очевидні позитивні  зміни, залишається вельми непривабливим. Разом з тим, як показує наведений  вище огляд, швидко змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, політична реформа, подолання  корупції і інші інституційні зміни  мають тривалий характер. Звідси принциповий  висновок: розумна політика полягає  в тому, щоб забезпечити якщо не швидке, то постійне і неухильне  поліпшення ситуації. У інвесторів повинна скластися упевненість, що сьогодні краще, ніж вчора, а завтра буде краще, ніж сьогодні. Таким чином, потрібна довгострокова стратегія  стимулювання залучення інвестицій, закріплена в державній економічній  політиці.

Одним з першочергових  заходів є досягнення національної згоди між різними рівнями  управління владними структурами, соціальними  групами, політичними партіями і  суспільними організаціями. А також  необхідне удосконалення правової і нормативної бази держави, націленої  на створення і функціонування стабільної економіки.

Необхідною передумовою  інвестиційної діяльності є низький  рівень інфляції, рівно як і передбаченість поведінки цін в економіці. Тому найважливішою задачею залишається проведення політики, направленої на стійке зниження інфляції і інфляційних очікувань.

Без серйозних зусиль по врегулюванню проблеми державного боргу, а також  без введення жорстких обмежень на формування державного боргу неможливо  серйозно поліпшити імідж України  в очах іноземних інвесторів.

Не повинно бути політики збору податків будь-якою ціною. Необхідна  проста і зрозуміла система оподаткування, яка задовольняла б сподіванням  платників податків і дозволяла  б дотримати державні інтереси. Критично важливо припинити практику хаотичного внесення поправок в податкове законодавство. Поправки, погіршуючи положення платників податків, повинні вноситися строго відповідно до регламенту. Необхідно також поліпшити інформування платників податків, скоротити можливості співробітників фіскальних служб довільно тлумачити невизначені положення податкового законодавства. Також необхідне надання податкових пільг вітчизняним і іноземним інвесторам, банкам, що йдуть на довгострокові інвестиції з тим, щоб повністю компенсувати їм збитки від сповільненого обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямами їх діяльності.

В найкоротші терміни треба  реалізувати програму реструктуризації банківської системи: підвищення прозорості банківської системи, вдосконалення  системи банківського нагляду, запобігання  банкрутствам банків, стимулювання підвищення кваліфікації банківських менеджерів, становлення нової системи бухгалтерського  обліку, що базується на міжнародних  принципах[3, c. 108-112].

Найефектнішим шляхом скорочення масштабів корупції є подальша лібералізація, обмеження можливостей втручання  урядовців в господарські процеси, скорочення сфер адміністрування і  регулювання. Там же, де вони необхідні, повинні бути розроблені гранично прості і прозорі процедури виконання  адміністративних функцій, а також  контролю над їх виконанням. Необхідно  послідовно усувати невизначеність і суперечність в законодавстві, можливості різних тлумачень і пов'язаних з ними зловживань, що залишаються.

Треба надати особливу увагу  захисту прав інтелектуальної власності. Необхідно не тільки захищати зареєстровані  торгові марки, видані патенти, здійснювати  захист від підробки продукції, але  також і ввести переслідування за самовільне використання торгової марки, як це передбачено законодавством, намагатися підвищити ефективність діяльності правоохоронних органів  в цій сфері.

Так само всесторонньо повинна  розвиватися конкуренція. Необхідна  ліквідація обмежень на підприємницьку діяльність і створення рівних умов для суб'єктів господарювання.