Інфляція та її вплив на суспільне відтворення

3. Інфляційні процеси в світі та в Україні.

Інфляція являє собою складне  багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому або іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й, звичайно, країнам  з перехідною економікою.

На фоні низьких темпів інфляції у багатьох країнах, передовсім у США та країнах ЄС, останні  десятиріччя характеризуються дуже частими інфляційними вибухами в  країнах Південної Америки, Африки, Східної Азії та постсоціалістичних країнах. Мексика, Чилі, Бразилія, Південна Корея, Індонезія, Японія, Російська Федерація, Україна, Болгарія, Польща та інші країни пережили або й переживають досі наслідки затяжної інфляційної кризи. Інфляція в цих країнах має певні особливості, але об’єднує їх одне – раптовий інфляційний вибух і падіння курсу національної валюти.[7]

На початку 90-х років  ХХ ст. ми не знайдемо жодної постсоціалістичної країни, яка б не зазнала такого руйнівного впливу інфляції. І хоч у перші роки ринкових перетворень у деяких країнах були досягнуті позитивні зрушення, інші опинилися, так би мовити, в інфляційному полоні. Загальний рівень цін підвищувався, купівельна спроможність падала.

Це пояснюється тим, що у перехідному  періоді відбувається глибоке реформування всіх економічних і соціально-політичних відносин. Лібералізація цих відносин відкриває слабини командної  системи. Так, нагромаджений високий  інфляційний потенціал, що в умовах фіксованих державними інституціями цін  проявляється у вигляді дефіциту товарів і послуг, а також у зниженні якості продукції, після лібералізації цін перетворюється на відкриту інфляцію.

Прикладом правильної поведінки в  даній ситуації може виступати досвід наших колег по Радянському Союзу, насамперед країн Балтії, які застосували  в перші роки незалежності досить жорстку антиінфляційну політику. Центральні банки проводили жорстку монетарну  політику. Вона полягає в тому, що в обіг випускається рівно така грошова  маса, яка відповідає кількості товарів  та послуг у суспільному виробництві. Якщо відбуваються зворотні процеси, тобто  скорочується виробництво, то, відповідно, не зростає й грошова маса в  обігу.  Тобто йдеться про збалансування  саме попиту й пропозиції. У цих  країнах відбулися й істотні  бюджетні обмеження: було скорочено  витрати, не пов’язані безпосередньо з виробництвом; зокрема витрати на утримання державного апарату. Непродуктивні витрати й безгосподарська діяльність придушувалися. Це відбувалося таким чином: кредити відносно дорожчали і видавалися лише під заставу або під відповідні матеріальні ресурси. І все це в комплексі сприяло тому, що в цих країнах після двох-трьох років труднощів установився такий рівень інфляції, що є, в принципі, нормальним для економіки, що розвивається. [2]

Серйозною проблемою інфляція залишається для України. Без  зниження рівня інфляції неможливо  досягти економічного процвітання  країни, оскільки інфляція стримує  розвиток і банківської системи, і фінансових ринків.

Інфляція в Україні у першій половині 90-х років була результатом  одночасної дії багатьох чинників. Лібералізація цін у 1992 р. перетворила приховану інфляцію у відкриту. Остерігаючись соціального невдоволення, уряд підтримував досягнутий рівень доходів населення через механізм індексації. Для покриття дефіциту державного бюджету та поліпшення ліквідності підприємств, левова частка яких була державною, НБУ періодично здійснював емісію грошової маси. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат. Прискорений перехід Росії до торгівлі енергоносіями за світовими цінами підірвав енергомістку економіку України і спричинив нестерпний шок пропозиції, внаслідок чого розвинулася інфляція витрат.

У 1993 р. в Україні було здійснено  кілька спроб приборкати інфляцію через  припинення грошової емісії. Проте  для проведення послідовної стримувальної  макроекономічної політики уряду бракувало  політичної волі. Застосування у першій половині 1994 р. адміністративних заходів  для приборкання інфляції дещо уповільнило  темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного  виробництва в уже лібералізованій  економіці. Правильні заходи для  приборкання інфляції почали здійснюватися  лише з приходом до влади у другій половині 1994 р. нового Президента України.

Продумана політика уряду і НБУ  у 1994-1996 рр. дала змогу успішно здійснити грошову реформу. Рівень інфляції в Україні сягнув рекордно низького значення – 10,1 % у 1997 р. Проте фінансова криза в Росії у 1998 р. не могла не позначитися на економічній ситуації в Україні. Від північного сусіда вітчизняній економіці також передалися очікування знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії та прискорило темп інфляції, який у 1998 р. становив уже 20%. Паливна криза в Україні у середині 1999 р., а також недорід у сільському господарстві спричинили стрибок цін на енергоносії та продукти харчування. Внаслідок різних причин темпи інфляції у 2000 р. прискорилися, її рівень сягав 30%. [1]

Не можна заперечувати, що за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про  те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання  в Україні свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і  використовуваних Національним банком України інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Як правило, вони запозичуються із закордонної  практики антиінфляційного регулювання  й найчастіше не враховують особливостей української економіки. Поступове  зниження рівня інфляції в останні  роки може бути пояснено сприятливою  зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати  економічну ситуацію в країні.

Тенденцію зміни індексу  інфляції можна побачити у таблиці 3.1.

Табл. 3. 1.

За прогнозами спеціалістів, завдяки частинній корекції цін  на енергоносії, базова інфляція в Україні  в 2010 р. впаде нижче 10%, а загальний  рівень інфляції залишиться близько 12-13%. Також, спеціалісти кажуть про те, що в подальшому рівень інфляції поступово  знизиться до близько 5% до 2015 р.

Проте, рівень інфляції в  січні-лютому 2010 р. по відношенню до відповідного періоду 2009 р. серед країн СНД  зафіксований в Україні (11,3%). Найменший  в Киргізії (1,8%). Річний рівень інфляції в середньому серед країн СНД  в січні-лютому 2010 р. по відношенню до відповідного періоду 2009 р. склав 8%. (Вірменія – 8,2%, Росія – 7,6%, Казахстан – 7,4%, Білорусь – 6,2% тощо).

НБУ пов’язує прискорення  темпів росту інфляції в січні-лютому з подорожчанням продовольчих товарів.

В цілому, МВФ відмічає поліпшення економічної ситуації в Україні. Про це говорилося в заяві постійного представника МВФ в Україні Макса  Альера.

Що стосується ЄС, інфляція в зоні євро в березні виросла  до 1,4% в річному численні на хвилі  очікувань дефолту Греції.

Це найвищий рівень інфляції з грудня 2008 року, коли на піку фінансової кризи інфляція в зоні євро досягла 1,6% в рік.

В той же час новий максимум інфляції цілком укладається в коридор  стабільності, визначений Європейським центробанком, який поставив перед  собою завдання підтримки інфляції в інтервалі від 1 до 2% в рік. За оцінками ЄЦБ, якщо рівень інфляції знову, як в 2007 році, буде прямувати до нуля, це згубно позначиться на конкурентоспроможності європейських товарів на світовому ринку.

Середній показник інфляції по усіх 27 державам ЄС склав в березні 1,9% в річному численні.

 Як і раніше, для України актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку вітчизняного виробництва.

Причини інфляції та безрезультатності  боротьби з нею слід шукати не тільки в економічних, а й в інституціональних  чинниках. Незнання чи свідоме ігнорування  економічних принципів господарювання автоматично призводить до помилкових і неефективних рішень урядовців  і неадекватних господарській практиці законодавчих актів. Ситуація ускладнюється  тим, що замість визнати свої помилки, урядовці дуже часто шукають десь «на стороні» ті міфічні сили, які  нібито і є «головною причиною»  всіх негараздів. [7]

На жаль, економістів сьогодні влада  не чує. Політики передусім дбають про  вирішення короткострокового завдання – перемогти на чергових президентських виборах чи парламентських абощо. Політики-популісти, що ігнорують і порушують економічні закони це, мабуть, найголовніша загроза для економіки сучасної України.

В Україні діють досить специфічні умови. Рішення щодо подолання негативних явищ в економіці, в тому числі  і інфляції, мають бути обґрунтовані і виважені. Не можна починати боротьбу з інфляцією з проведення монетарної політики. Адже в Україні існують так звані тіньові (або спекулятивні) гроші – неофіційні джерела грошової маси, що продукуються діяльністю банківської системи, а також тіньовою економікою. Спекулятивна діяльність банків, які через розширення кредитування збільшують номінальну купівельну спроможність, збільшуючи кількість засобів обігу сприяють росту цін, але реальна купівельна сила не збільшується. Тіньові підприємства, які не сплачують податки до державної казни провокують дефіцит держбюджету.

Обмежити галопуючу інфляцію можна шляхом раціоналізації окремих елементів механізму організації грошового обороту спільними заходами НБУ і уряду та запровадженням комплексу антиінфляційних засобів. До них належать: регулювання темпів приросту грошової маси в обігу відповідно до темпів приросту ВВП, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств, приборкання тіньової економіки, обмеження кредитної експансії держави і скорочення державного бюджету. Важливу роль здатні відіграти стимулювання підприємницької діяльності, зниження рівня оподаткування, заохочення заощаджень населення індексацією доходів. Необхідно посилити контроль над емісією і встановити тверду верхню межу зростання грошової бази не більше ніж на 20%. Внаслідок цього емісійний дохід Держави повинен скоротитися до 10-12 мільярдів гривень за рік проти сьогоднішніх 20 мільярдів. Якщо взяти до уваги, що емісія зараз в основному використовується на закупівлю валюти, то постане питання або про залучення до закупівель бюджетних коштів, або про перегляд валютної політики в напрямку допущення номінального послаблення долара.  Тут можна скористатися досвідом Польщі де посилення національної валюти більш ніж на 10% відбулося без негативного впливу на реальну економіку.

Окрім внутрішніх комплексно пов'язаних засобів обмеження інфляції до відносно безпечних рівнів щорічно у 3-4 %, існують також наддержавні методи і важелі антиінфляційної політики, які найвищого розвитку набули в країнах Європейського співтовариства і які Україна, вступаючи до Світової організації торгівлі та укладаючи угоди про співпрацю з цими країнами, повинна ефективно використати. Крім того, спеціалісти радять обмежити прив’язаність гривні до долара і спрямовувати орієнтацію національної грошової одиниці до євро.

Такі багато-аспектні зміни  дозволять звузити цільову інфляцію до 3-5% за рік, що сприятиме стабілізації як споживчого ринку так і відсоткових  ставок на ринку грошей, і стане  суттєвим кроком в напрямку європейської інтеграції України.

Отже, в невеличкій історії  незалежної державності України  можна виокремити три послідовні етапи розвитку інфляційного процесу. Перший – це прихована, пригнічена інфляція на переході до незалежності. Й потім її відкритий характер, який відповідає нормальному її перебігу. Потім етап галопуючої інфляції і  гіперінфляції в 1993 році. І от тепер  відбуваються позитивні процеси, коли значно скорочуються темпи зростання  цін. Це є передумовою для того, щоб розпочати економічний розвиток. Разом з цим треба пам’ятати, що інфляційні процеси є нормальним явищем для ринкової економіки і  антиінфляційна політика спрямовується  не на їх повне усунення, а на підтримання  оптимального рівня інфляції. Під  час визначення антиінфляційної  політики для України, можна і  треба спиратися на досвід інших  країн, але потрібно пам’ятати, що інфляція має свої певні особливості у  кожному випадку, тому їх треба враховувати, а не сліпо застосовувати практику інших держав.

Висновки

Таким чином, в даному дослідженні мені вдалося виконати завдання, визначені у вступі.

Здійснивши аналітичний  огляд великої кількісті літератури, як наукової, так і навчальної з  даної теми, можна сказати, що у літературі тему даної курсової роботи висвітлено досить чітко і зрозуміло, міститься багато інформації. Проте існує чимало диференційованих поглядів різних науковців стосовно питань виникнення інфляції, а також шляхів її подолання для сучасної України.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін. За своїм характером, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а досить стійкий.