Інфляція та її вплив на суспільне відтворення

Отже, інфляція настає тоді, коли загальний  рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін. Залежно від темпу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну (річний приріст цін не більше 10%), галопуючу (10-100%) та гіперінфляцію (більше 100%). Економісти поділяють інфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту (якщо кількість грошей в обігу перевищуватиме вартість вироблених товарів та послуг, ціни будуть збільшуватися) і інфляцію витрат (ціни збільшуються за рахунок зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів). Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес. Серед головних причин інфляції виокремлюють, по-перше, зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту. По-друге, дефіцит державного бюджету. По-третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По-четверте, монополії та необґрунтовані привілеї. По-п'яте, структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті, інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.

2. Наслідки  інфляції та її вплив на суспільне  відтворення.

Наслідки інфляційного зростання  цін відчувають на собі всі. Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними  групами населення, падіння рівня  життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того, якою вона є - передбаченою чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою та який її рівень – помірний, галопуючий або ж  це гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити  або зменшити негативні наслідки інфляції, які інакше відіб'ються  на їхніх реальних доходах.

Однак у реальній дійсності переважають  різні види непередбаченої незбалансованої  інфляції. Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані  номінальні доходи (пенсії; допомогу з  безробіття, службові оклади тощо) до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. Особливо потерпають від інфляції працівники державного сектора й ті, що працюють у застійних галузях, які позбавлені підтримки впливових трудових спілок.

Одночасно окремі домогосподарства, що живуть на нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання  номінальних доходів таких сімей  може випереджувати зростання цін, або вартість життя, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні й представлені потужними трудовими спілками, можуть домогтися того, щоб їхня номінальна заробітна плата зростала темпом інфляції або навіть випереджувала його. Керівництво фірм та інші отримувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.

Інфляція перерозподіляє доходи між  боржниками і кредиторами. Зокрема  непередбачена інфляція приносить  вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грішми. Уряд, який нагромадив значний державний  борг також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають  меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зі зростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податкові надходження, що дає змогу урядові усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція, яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу.

Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У  періоди інфляції зменшується реальна  вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен  новий виток зростання цін  скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків  від інфляції зазнають ті, хто вкладає  заощадження у нерухоме майно, а  також у золото, дорогоцінності тощо.

Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння  цього соціально-економічного наслідку інфляції важливо пам'ятати відмінність  між номінальним (грошовим) і реальним доходом. Номінальний дохід - це сума грошей, які особа отримує у  вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю  товарів і послуг, які можна  купити за суму номінального доходу. Коли ціни зростають швидше, ніж номінальний дохід, реальний дохід падає, і навпаки, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж ціни, то й реальний дохід зростає. В Україні в останні роки реальні доходи, а отже й рівень життя населення, знижувалися.

Інфляція знижує ефективність функціонування національної економіки, бо спотворює  відносні ціни: ціни на різні товари і послуги зростають неоднаковим  темпом. Спотворення відносних цін, яке відбувається за незбалансованої  інфляції, веде до нераціонального  розподілу ресурсів у національній економіці. Що вищий темп інфляції, то більші спотворення в економіці  вона викликає, знижуючи її ефективність.

Інфляція спотворює й динаміку номінальної процентної ставки. Як нам відомо, реальна процентна ставка r дорівнює різниці номінальної процентної ставки i та темпу інфляції p. Звідси можна вивести, що i=г+p. Рівняння номінальної процентної ставки, записане у такому вигляді, називають рівнянням Фішера. Це рівняння вказує, що номінальна процентна ставка змінюється під впливом зміни реальної процентної ставки або зміни рівня інфляції. Згідно з рівнянням Фішера, збільшення темпу інфляції на 1 % підвищує номінальну процентну ставку теж на 1 %. Таку залежність між темпом інфляції і номінальною процентною ставкою називають ефектом Фішера. Непередбачені зміни рівня інфляції можуть різко змінювати рівень номінальних процентних ставок, що підриває стимули до інвестування.

В аналітичний економії точиться дискусія з приводу того, чим супроводжується  інфляція: збільшенням чи зменшенням обсягу національного виробництва. Значна частина економістів уважає, що досягти повної зайнятості можна лише за помірного рівня інфляції, який стимулює сукупні видатки. Інакше кажучи, помірна інфляція супроводжується зростанням обсягу національного виробництва. Але за певних обставин інфляція зменшує обсяг виробництва і рівень зайнятості у національній економіці.

Щодо гіперінфляції, то вона справляє руйнівний вплив на обсяг національного  виробництва і зайнятість. Крім того, інфляція знижує стимули до трудової діяльності, бо підриває можливість нормальної реалізації зароблених грошей. Вона посилює  диспропорції між виробництвом промислової  та сільськогосподарської продукції. Продаж сільськогосподарських продуктів  звужується, оскільки їх виробники  очікують підвищення цін на продовольство.

Наслідки гіперінфляції можуть бути катастрофічними. У Нікарагуа  в період громадянської війни  середньорічний приріст цін сягнув 33 000%. Але, не дуже давній приклад з Югославією показав, що і це ще не межа. Внаслідок економічного ембарго світового співтовариства проти цієї республіки (заборона ввезення в країну чи вивезення з неї золота, іноземної валюти, деяких видів товарів) річне зростання цін становило 3 000 000 000%, а середня заробітна плата дорівнювала 1 німецькій марці. Друкарський верстат працював і вдень, і вночі, випускаючи дедалі більше вже нічого не вартих купюр. Ціни й заробітна плата змінювалися щодня. Підприємства банкрутіли, люди втрачали роботу і позбавлялися засобів до існування.

Якщо наслідки нетривалої непередбаченої інфляції добре відомі та здебільшого  несприятливі для всіх господарських  одиниць, то наслідки повністю передбаченої тривалої інфляції в аналітичній  економії ще до кінця не досліджені. Популярні підручники з макроекономіки говорять нам, що і така інфляція несприятливо впливає на становище і поведінку  економічних суб'єктів, бо супроводжується  втратами, відомими під метафоричними  назвами "витрати на меню" і "витрати  на стоптані черевики ". Зміна цін  нерідко передбачає значні витрати, наприклад, це може потребувати передрукування і поширення нових каталогів. Ці втрати від інфляції називають "витратами  на меню", оскільки що вищі темпи  інфляції, то частіше ресторанам доводиться друкувати нові меню. За вищих темпів інфляції люди в середньому мають  на руках меншу кількість грошей і тому їм доводиться частіше відвідувати  банки, їхнє взуття швидше зношується. Ці втрати називають"витратами на стоптані черевики".

Відомі й інші несприятливі наслідки передбаченої інфляції. Наприклад, вона може спричиняти неефективний розподіл ресурсів, оскільки відносні ціни часто  й несинхронно змінюються. Крім того, інфляція завдає багатьох незручностей населенню, зокрема індукує психологічні напруження і стреси. Так, широке соціологічне опитування громадян США, Німеччини та Бразилії показало, що в умовах інфляції вражаюча більшість населення перебуває у стані невдоволення та дискомфорту. Тому 84% американців поділяють твердження про те, що "управління інфляцією є одним із найважливіших завдань економічної політики США". У Німеччині та Бразилії відповідно 94 і 88% опитаних погодилися із цим. Опитування виявило й основну причину дискомфорту від інфляції - це впевненість у тому, що інфляція знижує рівень життя внаслідок ерозії номінальних доходів. Окрім того, у населення побутує думка про те, що жадібність бізнесменів та некомпетентність державних чиновників є основними причинами інфляції, яка до того ж знижує престиж країни у світі.

Зниження рівня інфляції дає  значні вигоди суспільству загалом, які проявляються у зростанні його задоволенням життям та у згуртованості. Незважаючи на тривалу й затяжну депресію в економіці України та на безпрецедентні масштаби фактичного безробіття, приборкання гіперінфляції помітно зміцнило дух народу, посилило довіру до держави та сприяло суспільній злагоді і стабільності.

Економісти нерідко говорять і  про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв'язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає суспільству значних втрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів. [1]

Боротьба з інфляцією  є макроекономічною проблемою, тому окремі учасники ринку (підприємства, споживачі) не здатні боротися з нею. Боротися з інфляцією під силу тільки державі, яка має в розпорядженні три основні методи антиінфляційної політики: по-перше, регулювання прибутків; по-друге, контроль зростання грошової маси; по-третє, адаптаційні механізми.

Антиінфляційна економіка  має місце, якщо виконуються наступні умови: 1) рівність між грошовим попитом  і пропозицією; 2) відсутність бюджетного дефіциту; 3) рівність заощаджень і інвестицій. Практично такі умови не досяжні, що і дає підстави рахувати інфляційні процеси об'єктивно властивими ринковій економіці. Тому головне завдання держави  полягає не в усуненні інфляції, а у встановленні контролю над  нею.[5]

Політика державного регулювання  прибутків припускає безпосередню дію на рівень зарплати і цін. Проте заходи по здійсненню прямого контролю над цінами і зарплатою варті значних соціальних витрат, тому для уряду прийнятніше використовувати більше "ринкові" інструменти. Одним з таких інструментів є податкові стимули, за допомогою яких уряд може уповільнити темпи інфляції: фірми, що піднімають ціни на свою продукцію (чи зарплату своїм працівникам), піддаються податковим штрафам, і навпаки, фірми, що дотримуються повільного зростання цін, заохочуються.

Регулювання грошової маси в зверненні  також може знизити темпи інфляції. При цьому регулюватися повинні  не лише готівка і безготівка, але  і інші грошові агрегати.

Третій спосіб боротьби з інфляцією  означає, що економіка має бути пристосована до умов інфляції, тобто повинні діяти адаптаційні механізми. До них відносяться механізм індексування прибутків (заробітної плати, пенсій, стипендій і так далі); механізм коригувань податкових ставок; індексація кредитів і так далі. Подібне пристосування до інфляційних процесів дозволяє скоротити можливі витрати від неї.

Масштаб витрат від інфляції в основному  залежить від того, є інфляція очікуваною і в якій мірі економіка адаптована до інфляції.

Підсумовуючи, можна сказати, що інфляція має переважно негативний вплив  на суспільне відтворення, адже вона перерозподіляє майно і доходи між  різними групами і класами  населення, знижує життєвий рівень населення  і ефективність функціонування національної економіки. Інфляція призводить до того, що всі грошові доходи (як населення, так і підприємств і держави) фактично зменшуються. Це визначається різницею між реальним і номінальним  доходом. Саме тому від інфляції найбільше  потерпають люди з фіксованим доходом: пенсіонери, вчителі, військовослужбовці. Якщо ж зростання доходу випереджає темпи інфляції, тоді фінансове становище людини (сім'ї, фірми) покращується. Під час інфляції боржники виграють за рахунок своїх кредиторів. Виграє й уряд, який нагромаджує значні суми. Швидкість і несподіваність інфляції підсилює подібний перерозподіл. Інфляція має негативний вплив і на психологічний стан населення, бо підриває впевненість у майбутньому. Інфляція руйнує важливі механізми економіки: торгівлю, заощадження грошей та їх інвестування у розвиток економіки. Інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь, який умовно можна поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відтинку часу. Друга група заходів, які нерідко називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.