Інфляція: сутність і види, причини і наслідки

В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольова-ності, передбачуваності, деякі економісти вказують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.

Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції; слід зазначити:

-  переповнення каналів грошового  обігу паперовими грошима, що  призводить де їх знецінення;

-  підвищення цін на продукцію  масового вжитку, що призводить  до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці;

-  загальне тривале нерівномірне  зниження реальних доходів усіх  верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номінальними доходами;

-  знецінення грошових заощаджень  населення;

-  диференціацію населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;

-  наростання диспропорційності  суспільного відтворення, хаотичність  виробництва, затримку реалізації товарів внаслідок скорочення платоспроможного попиту населення;

-  підрив грошової, фінансово-кредитної,  податкової систем;

-  стимулювання спекуляції, економічної  злочинності, посилення тіньової  економіки:

-  дезорганізацію господарських  зв'язків, відродження натурального  обміну;

-  затримка інвестиційного  процесу, стримування процесу нагромадження;

-  неухильне підвищення курсів  іноземних валют, послаблення  зовнішньоекономічних позицій країни;

- спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов  прихованої інфляції;

-  соціально-політичне напруження в суспільстві, поширення недовіри і неповаги до державних інституцій, законодавчої системи.

У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.

Слід розрізняти дезінфляцію і  дефляцію. Дезінфляція — процес зменшення темпів зростання цін. Дефляція — це зниження рівня цін.

Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний характер. Глибоке  взаємо-переплетіння різних інфляційних  чинників вимагає комплексних дефляціиних  заходів. Особливо це актуально для  економік перехідного періоду.

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (економічними) і неринковими (адміністративними, законодавчо-нормативними), довго- і короткостроковими.

Антиінфляційний механізм включає  систему таких заходів:

-  профілактичні шляхи міри  недопущення причин інфляції;

-  зусилля, що вгамовують саму  інфляцію;

-  дії, спрямовані на подолання  негативних різнобічних наслідків  інфляції. Серед основних важелів  при проведенні дефляційної політики  в країнах ринкової

економіки слід виділити:

-  збільшення оподаткування  населення;

-  зменшення державних витрат  на соціальні програми;

-  замороження заробітної плати;

-  обмежуване кредитування;

-  збільшення центральним банком  ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;

-  скорочення обсягів продажу  державних цінних паперів на  відкритому ринку як захід,  що зменшує державний борг, тощо.

Комплекс дефляційних засобів, як свідчить практика, може спричинити за тривалого впровадження їх негативні наслідки для всієї ринкової економіки – скорочення активності, зниження темпів економічного зростання, безробіття. Такі заходи провадяться напередодні грошової реформи.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін  має назву шокової терапії. Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

 

Висновки

Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою  індексів цін. Залежно від темпу  зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За помірної інфляції ціни зростають повільно (не більш ніж 10% за рік). Населення заощаджує гроші, в економіці не спостерігається спотворень. За галопуючої інфляції ціни зростають швидко — 20, 50, 100 і більше відсотків за рік. За таких умов гроші втрачають свою вартість, ринки капіталів звужуються,  внутрішні  інвестиції скорочуються.   В  національній економіці виникають глибокі перекоси. Гіперінфляція настає, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, а то й мільйони відсотків за рік. Вона викликає хаос в економіці і виникає здебільшого в роки воєн, революцій, формування нових держав чи політичних режимів. »     Економісти поділяють інфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Передбачена — це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.  Непередбачена  інфляція  є  несподіваною для  економічних суб'єктів. Збалансована — це інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або пропозиції.

 Непередбачена інфляція перерозподіляє  майно і дохід між різними  верствами суспільства, знижує  життєвий рівень населення та  ефективність національної економіки. Становище осіб, які живуть на фіксовані доходи, погіршується.  Ця інфляція негативно позначається на реальній вартості заощаджень. Вона перерозподіляє доходи від кредиторів до дебіторів. Інфляція, що перевищує 40% за рік, здебільшого звужує обсяг національного виробництва.

 Основний потік макроекономіки  розглядає інфляцію як багатофакторний  процес. Серед головних причин  інфляції виокремлюють, по-перше, зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту. Якщо центральний банк країни з економічних або з політичних обставин швидко збільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розвивається інфляція попиту. По-друге, це дефіцит державного бюджету. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. По-третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По-четверте, це монополії та необґрунтовані привілеї. По-п'яте — структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті, інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.

   Крива Філіпса  виражає обернену залежність  між рівнями інфляції та безробіття. Цю залежність спричиняють ті  самі фактори, які зумовлюють проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції. Стабільну криву Філіпса, побудовану на підставі емпіричних даних,  називають ранньою кривою Філіпса. Крива Філіпса не переміщується, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Збурення у сукупному попиті та сукупній пропозиції переміщують криву Філіпса.

  Методи боротьби з інфляцією  умовно можна поділити на дві  групи. Застосування методів першої  групи дає змогу знизити рівень  інфляції упродовж короткого  відтинку часу, наприклад року. Друга група заходів, які називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі. Основним знаряддям першої групи є стримувальна макроекономічна політика, яку називають дезінфляцією. Але її впровадження супроводжується зниженням реального обсягу національного виробництва і зростанням безробіття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Базелер У., Сабов 3, Хайрих Й., Кох В. Основы экономической теории: принципи, проблемыці, политика. Германский опыт й российский путь. — СПб.: Питер, 2000. — 800 с.
2. Баликове В.З. Общая экономическая теория. — Москва—Новосибирск: Приор, «ЮКЗА-, 1999. — 528 с.
3. Будаговська С  Мікроекономіка і макроекономіка., К , 2001
4. Варналій З.С, Правове регулювання малого підприємництва в Україні. — К.: Інститут приватного права і підприємництва. 1997. — 68 с.
5. Гаврилишин Б. . Мікроекономіка— К.: Наукова думка, 1990. — 208 с.
6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. — К.: Вища школа, 1999. — 544 с.
7. Мікроекономіка/ Керів. авт. кол. Білоус О.Г. — К.:КНЕУ, 2001.
8. Микроекономика— СПб.: Алетейя, 2000. — 320 с.
9. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкій Ю. І. Основи економічної теорії, — К., 1995.
10. Економіка України та шляхи її реформування. Матеріали Всеукраїнської наради економістів 14—15 вересня 1995 р. — К.: Генеза, 1996. — 323с.
11. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики. — К., 1998.
12. Мноземцев В. Микроекономика— М., 1999.
13. Курс микроекономики/ Под ред. Л. Абалкина. — М., 1997.
14. Макконнелл Кемпбел. Брю Стенлі. Аналітична економія: В 2 ч.—Л., 1999.
15. Основи економічної теорії. Тести. Задачі. Кросворди / За ред. С. В. Мо-
16. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. — К., 1999. Сакс Д. Микроекономика: глобальньїй подход. — М., 1999.
17. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины. — К., 1999.
18. Стігліц Джозеф, Микроекономика. — К., 1998, Фишер С.. Экономика и бизнес / Под ред. В. Д. Камаева. — М,, 1993.
19. Юрьева Т. В. Микроекономика. — М., 1999.
20. Чухно Анатолій Андрійович, Єщенко Петро Степанович, Климко Григорій Никифорович та ін. // Основи економічної теорії, — К., 1995.