Інфляція: сутність і види, причини і наслідки

Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного  становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити

I  утримати високі ціни, а  й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричиняючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін. Крім того, ці структури, заглушуючи конкуренцію, сповільнюють реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси.

На думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей.  У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами.  Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від'ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію. Отже, в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низка чинників.

Протилежний хід подій  простежувався у фазі спаду — рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася.

Лише у 1958 р. новозеландський економіст  А. Філіпс опублікував статтю про  взаємозв'язок між величиною зарплати та рііішчи безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коті безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами  зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861—1957 рр. (рис.2). Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зростання по мінімальної зарплати, а по горизонтальній — рівень безробіття. Точці, її якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, та кий рівень безробіття у Великій Британії становив 5,5%. Ця крива перетинає вісь ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо.

У 1960 р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. їм удалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало Рівень безробіття (%, змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який

виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв'язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягатиметься одночасно на кожному з ринків праці.  Представники » тих професій зайняті повністю, а серед представників інших ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природний, тоді як в інших поті І на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут н І м нищення заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін.

Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба  в передбаченні  їхньої професії, в інших — перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання.

Отже, ринок праці недостатньо  пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і  пні, яке починається ще перед  тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові кривої AS.

У 60—70-х роках більшість економістів  уважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами національної економіки — інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче посягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу перемішувати економіку по кривій Філіпса і випирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона індукувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати аж декілька кривих Філіпса. В аналітичній економії заговорили про те, що крива Філіпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує  Інерційний, тобто з року в рік  однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає збурень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної платні, що індукують незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття. Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса вгору.

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темп інфляції. Тому крива Філіпса переміщується донизу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього — на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної пропозиції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.

2.3. Сучасне тлумачення взаємозв'язку інфляції та безробіття

 

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті та пропозиції переміщують криву Філіпса, використаємо рисунок 2. Припустімо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у точці А. Нехай унаслідок певних обставин, наприклад стимулювальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати. Відтак зарплата і ціни уже прискорено зростають. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщенням угору по кривій 5КРС. Інфляційні очікування ще не змінюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати  та цін фірми й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і цін. Отже, інерційний темп інфляції зростає.

Довгострокова крива Філіпса

Короткострокова крива Філіпса

Короткострокова крива  Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса  лежить вище від початкової кривої , показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці В, але темпи інфляції вищі.

Розвиток національної економіки  зрештою уповільнюється, і обсяг  виробництва повертається до природного, а рівень безробіття — до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідає природному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляції буде вищий.

Загалом є підстави для таких  тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Державні мужі мають можливість керувати короткостроковою кривою Філіпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово насолоджуватиметься  високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І  навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, що піднімається угору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією ЕА на рис. 2. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Методи боротьби  з інфляцією та подолання негативних  соціальних наслідків

Зростання грошової маси, пов'язане з фіскальною діяльністю держави, є одним із найзначніших джерел інфляції у перехідній економіці.

Поведінка заробітної плати підживлює  інфляцію декількома шляхами. По-перше, зростання заробітної плати вищими за продуктивність праці темпами збільшує витрати на одиницю продукції та індукує зростання цін. По-друге, вищий фонд оплати праці зазвичай стимулює розширення кредиту, а отже й обсягу грошових надходжень до державних підприємств та уряду. По-третє, індексація заробітної плати може спричиняти значну енергійність інфляції. Таким чином, зростання зарплати у відповідь на інфляційний шок підживлювало інфляційний процес.

Незважаючи на успішну дезінфекцію, країни з перехідною економікою поки що не можуть досягти рівня помірної інфляції, за якого різко знижується імовірність розвитку галопуючої інфляції та створюються оптимальні умови для економічного зростання. Для подальшого зниження темпів інфляції у цих країнах потрібні поглиблення структурних реформ, зміцнення фінансової та бюджетної систем, підвищення гнучкості цін і заробітної плати. Останнє передбачає повну відмову від адміністративного ціноутворення.

Не слід ототожнювати інфляцію з  емісією грошей або зі зростанням цін. Емісія це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес заслуговує об'єктивні  потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а отже, знецінених грошей.

Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання  цін. Наприклад, так звана непомітна  інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни. Подібна інфляція була характерною, наприклад, в умовах дефіцитної економіки СРСР.

У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання  цін — підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо. Інфляція означає зростання не окремих цін, а рівня цін.

Отже, інфляцію не можна пов'язувати  чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.