Інфляція: сутність і види, причини і наслідки

Економісти вирізняють також інерційну  Інфляцію, під якою розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

Інфляцію також поділяють на класичну та сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому — від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років XX ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною — тривала кілька років і переходила у дефляцію — зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

Сучасна інфляція — це інфляція другої половини XX — початку XXI ст. Характерною  рисою такої інфляції є її хронічний  характер. В останні часи практично  не було дефляцій, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

 

1.3. Антиінфляційна  політика держави

   Свiтовий досвiд  виробив двi головнi концепцii антиiнфляцiйних  заходiв, що спираються  на кредитно-грошову  i фiскальну полiтику. Це-заходи або  безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiсю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною с повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика мас своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

   Як правило, в умовах  боротьби з iнфляцiсю цi методи  використовуються комплексно, що  дас бiльш виражений ефект, i дозволяс пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

  а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування

   В процесi стримування iнфляцii податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають  як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

   Розглянемо тi спотворення  в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана  інфляція, тобто випадок, коли  цей елемент економiчноi системи краiни до дiй в умовах iнфляцii не пристосований.

   У разi, якщо податкова  система країни мас труднощi  з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв,  виникають такi складнi проблеми:

   По-перше, iз зростанням рiвня  цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

   Друга проблема пов’язана  з оподаткуванням капiталу. Ця  проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

   Подiбна проблема оподаткування  виникас й по вiдношенню до  доходiв у вигдядi вiтсоткiв на  капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiсю в пропорцii один до одного,як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд мас зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцii.

   Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас реальну вiдсоткову ставку постiйною.

   Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас  втрати в  економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд  адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцii

масться на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiсю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

   Використання “стримуючоi”  податково-бюджетноi полiтики с одним  iз шляхiв усунення загрози  iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.

  Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP)  орiснтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

   TIP-це система, при якiй  за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

   Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться,

що рiвень сплачуваних iми податкiв  залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий  пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

   За умов реалiзацii такоi полiтики  пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

   Згiдно з вищесказаним, фахiвцями  пропонусться ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцicнт. Його призначення-забеспечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарноi i грошовоi мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцii на внутрiшньому ринку.

   Оскiльки цiни в окремих перiодах також можуть змiнюватися, то для цiлей планування, облiку i контролю виробничо-пiдприсмницькоi дiяльностi зручнiше вести розрахунок за обсягами реалiзацii продукцii у вартiсному вираженнi (виручкою).    Для бiльш дiйового i предметного управлiння процесом товарного насичення ринку доцiльно оцiнювати не тiльки загальну iнфляцiю, а й iнфляцiю по окремих товарних групах. У разi ж помiтноi ii вiдмiнностi по регiонах с доцiльною i регiональна диференцiацiя цього показника.

   Таким чином, у даних умовах податок вiдповiдас встановленому проценту.

  Отже, антиiнфляцiйний коефiцicнт  виконуc функцii стабiлiзацii економiки. Причому  на вiдмiну вiд такого стихiйного  регулятора, як спiввiдношення “попит-пропозицiя”, який реагус i на вплив випадкових чи уявних факторiв, антиiнфляцiйний коефiцicнт забеспечус бiльш тривалий i сталий характер регулювання дiяльностi товаровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурi цього коефiцicнта такого показника, як iндекс iнфляцii, що характеризус стан економiчноi системи в цiлому.

   Отже, можна зробити  висновок, що на практицi iснус  дуже тiсний взасмозв’язок мiж  оподаткуванням та контролем  цiн i цим користуються уряди,  коли ставлять собi за мету  поставити у невигiдне становище  тих господарюючих суб’сктiв,  якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто у 3-му питаннi.

  Скорочення податкiв  у свiтi “концепцii пропозицii”.

   Як вiдомо, будь-яке втручання  в функцiонування економiки, що  затримус пересування кривоi сукупного  попиту вгору або змушус ii зсуватися  вниз вiдносно кривоi сукупноi  пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна  було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економічної практики став відомим як “концепцiя пропозицii”.

Економiчна система  спочатку знаходиться у станi рiвноваги  на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувасться нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

   Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться  крива сукупного попиту, економiчна  полiтика у рамках “концепцii пропозицii”  досягас мети пiдвищення природного  рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупноi пропозицii на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

   Основне питання полягас  в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцii пропозицii”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцii пропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiсю.

  б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

   Надзвичайно важливу роль грас державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

   Пiд контролем над цiнами  розумiють будь-яку послiдовнiсть  цiлого ряду заходiв - вiд помiрних  обмежень до примусового встановлення  верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

    Одним з пiдходiв с  перевiрений у свiтовiй практицi  метод тимчасового заморожування  цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягас у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприсмцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

   Заморожування цiн дозволяс  долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’сктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заспокосння в економiку.

   В ролi альтернативи прямому  державному регулюванню цiн iнодi  розглядаються картельнi згоди про  цiни, якi можуть зiграти позитивну  роль, якщо однiсю з сторiн, що  беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціально-економічні наслідки інфляції

2.1. Загальні  принципи соціальних негативів  внаслідок інфляції

 

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того, якою вона є — передбаченою чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою — та який її рівень — помірний, галопуючий або ж гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які неминуче відіб'ються на їхніх реальних доходах.

Однак у реальній дійсності переважають  різні види непередбаченої незбалансованої  інфляції. Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані  номінальні доходи (пенсії, допомогу з безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. Особливо потерпають від інфляції працівники державного сектора й ті, що працюють у застійних галузях, які позбавлені підтримки впливових трудових спілок.