Невдачі ринку та роль держави

6. Поява монополій;

7. Неспроможність подолати економічні кризи, глибина яких поступово наростала;

8. Неспроможність забезпечити планомірний розвиток народного господарства, зумовлений досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, суспільним характером виробництва;

9. Неспроможність забезпечити розвиток економічної та соціальної інфраструктур;

10. Неспроможність забезпечити виробництво специфічних суспільних товарів – оборонного значення, утримання правоохоронних органів, страхування на випадок безробіття, по старості та ін.;

11. Неспроможність забезпечити розвиток міжнародних економічних відносин (світової торгівлі, міграції робочої сили та ін.).

П. Самуельсон зазначає, що Америка ХХ ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна до такого стану, коли швидкий економічний прогрес та індивідуальна свобода протягом століття спричинили водночас циклічність економічного розвитку, розкрадання і виснаження природних ресурсів, які не поповнюються.

Наведені основні прояви неспроможності механізму ринкового саморегулювання економіки зумовили процес виконання державою багатьох найважливіших економічних функцій, але це не означає, що вона повністю вирішує названі проблеми.

По-перше, держава намагається  при цьому максимально використати  ринковий механізм.

По-друге, держане регулювання економіки дедалі більше доповнюється наддержавним регулюванням, а економічні функції окремих держав – економічними функціями наднаціональних органів, що найповніше втілюється у діяльності ЄС.

Форми регулювання.

Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.

Пряме регулювання здійснюється шляхом поширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.) управління державними підприємствами, а також з допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Поширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об’єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.

Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку і контролю та ін.

Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави, зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.

Довготермінове регулювання  здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування  розвитку народного господарства загалом чи окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формують конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність певних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням. При використанні такого способу державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов’язкове для виконання) і директивне (обов’язкове для виконання) планування.

Одержавлення  економіки і межі регулювання.

У широкому плані основою державного регіонального регулювання можна визначити є одержавлення економічної власності (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, частку національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет та ін.) і передусім одержавлення національного доходу. Таке одержавлення у свою чергу, злежить від економічного потенціалу країни: чим більший потенціал тим нижчий рівень одержавлення. Наприклад, у країнах Західної Європи наприкінці 1999 р. частка державних витрат у ВВА становила 49%, тоді як у США – 39%. Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, то межі державного регулювання залежать від соціально-економічних меж вилучення податків у осіб найманої праці, прибутків підприємств, капіталістів.

Найбільшу частку в процесі  одержавлення національного доході в більшості розвинутих країн  становлять податки на осіб найманої праці (особистий подохідний податок і податок на соціальне страхування). При оподаткуванні йдеться не лише про економічні межі, а й про соціальні, тобто встановлення таких максимальних ставок податків, які б не призводили до соціальної нестабільності в суспільстві, втрати стимулів до праці. Якщо держава зосереджує у своїх руках від 20 до 60% національного доходу, така економічна система (а отже економіка) є змішаною, тобто поєднує державну і недержавну форми власності. Інші кількісні параметри змішаної економіки при зіставленні державної та недержавної власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, як правило вищі. Загалом державне регулювання можна здійснювати до тих пір, поки результати від нього вищі, ніж витрати на утримання державного апарату.

Отже, коротко, дія видимої  руки уряду грунтується на економічній  логіці. Держава встановлює правила  дорожнього руху, збирає податки і  збори, щоб оплачувати діяльність державних  установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі.Ці види діяльності сприяють нормальному функціонуваннюпідприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

1. Економічна роль держави  неухильно зростає. Під прямий контроль і регулювання потрапляють все нові види діяльності у нашому складному, взаємизалежному суспільстві.

2. У нашій країні та за кордоном зростаюча частина національної продукції йде на колективне державне споживання.

3.Через механізм державного  оподаткування і витрати на  соціальне забезпечення усе більша частка національного доходу “передається” від відносно багатих до відносно бідних. Ця тенденція ще не зазнала рішучих змін.

4. Після першої світової війни федеральні затрати почали набагато перевищувати витрати штатів і муніципалітетів. Під час депресії 30-х років затрати для надання допомоги, на суспільні роботи та інше викликали зростання федерального бюджету майже до 10 млрд. дол. Наш повоєнний бюджет у декілька разів більший від довоєнного, оскільки різко зросли затрати на оборону, на сплату процентів з державного боргу і на допомогу ветеранам. (Все це без особливої потреби великих затрат на боротьбу з депресією).

5.За допомогою податків держава отримує ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також затрати на соціальне забезпечення, які змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів між людьми.

6.Найважливіші принципи, що лежать в основі оподаткування, - це принцип “вигоди” та принцип “пежертвувань чи перерозподілу”. Прямі та прогресивні податки на доходи та на майно протилежні до непрямих, якими в основному оподатковуються товари або певні види діяльності.

7.Близько 3/4 доходів федерального бюджету надходить від податку на прибуток корпорацій. Решта доходів утворюються за рахунок регресивних податків до фонду страхування на випадок безробіття і непрямих податків. Податок з особистого доходу має яскраво виражений прогресивний характер і веде до перерозподілу доходів між багатими і бідними.

8. Після другої світової війни витрати муніципалітетів збільшилися; основні статті їхніх витрат – освіта, будівництво шосейних доріг, соціальне забезпечення, а також затрати на звичайні функції держави по підтримання порядку та безпеки.

9. Податок на майно, як і раніше, є найбільшим джерелом муніципалітетів. Податки на продажі та акцизні збори відіграють важливу роль у штатах. У післявоєнний час штати та муніципалітети витрачають більше, ніж збирають за допомогою податків, збільшуучи свій борг.

10. Федеральний уряд у зростаючих масштабах надає мільярдні субсидії штатам в основному для спорудження шосейних доріг і потреб соціального  забезпечення. Штати у свою чергу все більше допомагають муніцтпалітетам в галузі освіти, будівництва шосейних доріг і надання суспільної допомоги.

11. Податковий тягар є останнім розподілом податку і відбиває його загальний вплив на всі ціни та інші економічні показники. Особи, які оподатковуються, можуть перекладати частину цього тягара на інших. Розв’язати цю складну проблему дадуть змогу засоби економічного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. // Основи економічної теорії: / За ред. С. В. Мочерного;-Тернопіль. 1993.

2. // Економіка України  №11. 96р. ст.69-77.

3. // Економіка України  №7. 96р. ст.31-38.

4. // Семюельсон П., Макроекономіка.-К-95. ст.72-85.

5. // Білецька Л.В., Білецький  О.В., Савич В.І. «Економічна теорія(Політекономія.  Мікроекономіка. Макроекономіка)»Київ, 2009. – 688 с.