Невдачі ринку та роль держави

Ринок це конкурентна форма  зв’язку між господарюючими суб’єктами. Оскільки на поверхні ринок виглядає як зв’язок між продавцями, посередниками-торговцями та покупцями, то визначення його може бути таким. Ринок – це система економічних відносин, що виникають на основі стійкої взаємодії товарного і грошового обігу. Ринок виступає як суспільна форма організації й функціонування економіки, при якій забезпечується взаємодія суб’єктів виробництва й споживання.

Суб’єктами ринку є  продавці та покупці. В ролі продавців  і покупців виступають домогосподарства (одна особа або кілька осіб), підприємства (фірми), держава. Більшість об’єктів ринку діють одночасно і як покупці і як продавці. Усі господарські суб’єкти тісно взаємодіють на ринку, створюючи взаємопов’язаний „потік” купівлі-продажу.

Об’єктами ринку є товари і гроші. Товарами виступає не тільки вироблена продукція, чинники виробництва (земля, праця, засоби виробництва, капітал), а й послуги ноу-хау, інформація. Функцію грошей виконують усі фінансові засоби (самі гроші та цінні папери).

Виходячи з територіальних меж і масштабів операцій купівлі-продажу, розрізняють місцевий ринок (у межах селища, міста, регіону), національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) ринки. Первісно в умовах простого товарного господарства виникає звичайний (примітивний) ринок, де реалізуються товари повсякденного вжитку. Стародавньою формою ринку був базар, тобто місце, де торгували продуктами і товарами, як правило, власного виробництва й обміну. Розглядаючи ринок як категорію обміну, слід зауважити, що його не слід путати з поняттям „торгівля”. Ринок є економічною категорією, а торгівля – галуззю економіки. Із взаємозв’язку „ринок-виробництво” ринок визначає:

• забезпеченням безперервності виробництва товарної маси, оскільки на ринку відбувається нескінченний процес реалізації товарів;

• здійснення контролю над виробництвом обсягом вироблюваної продукції, асортиментом товарів, їх якістю;

• установлення суспільної корисності товарів, тобто виявлення, наскільки витрачена на них праця, матеріальні та фінансові ресурси відповідають суспільно необхідним обсягам;

• визначення реальної (суспільної) вартості товару, вплив на ціноутворення.

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою.

До них належать:

• наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних форм власності – індивідуальної, приватної, акціонерної, державної;

• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності, свободу вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів об’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництв;

• реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій. Єдність економічних і юридичних  передумов є середовищем в  якому відтворюються ринкові  відносини.

Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів. З яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерії, за якими можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним явищем економічного життя. Всі сегменти ринку взаємозалежні та взаємодіють. Наприклад, зростання попиту на засоби виробництва приведе до розширення ринку праці, що, в свою чергу, стимулюватиме збільшення виробництва предметів споживання, купівлю цінних паперів, валюти.

Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних товарів існують  всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і виникає перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення т пропозицією товарів і послуг.

Ринок засобів виробництва  спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб’єктами є фізичні  та юридичні особи, що займаються економічною  діяльністю. Самостійність останніх залежить від забезпечення засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична і фізична особа мають можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Функції ринку

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів н мікро - та макрорівні за рахунок розширення бо звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільна функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від не конкурентно спроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і не справедливим.

Алокаційна  функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна  функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживча про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Етапи формування ринку:

- класичний вільний ринок (до середини ХІХ ст.) в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи „нічним вартовим”, який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачував податки до державної казни;

- регульований ринок (середина ХІХ – 50-ті роки ХХ ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

- соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Необхідність, суть та основні функції  державного регулювання економіки

Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держава  встановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи право  власності, і контракти. Але якими  є економічні функції держави? Це забезпеченні ефективності, справедливості та сприяння макроекономічному зростанню  і стабільності.

Державне регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.

Основними суб’єктами державного регулювання є:

1) всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно економічні відносини і господарський механізм);

2) навколишнє середовище;

3) сфери, регіони та галузі народного господарства;

4) національний доход;

5) підприємства;

6) економічний цикл;

7) інфраструктура;

8) законодавство;

9) зайнятість;

10) грошовий обіг;

11) сукупний попиті сукупна пропозиція;

12) платіжний баланс;

13) ціни;

14) зовнішньоекономічні зв’язки.

Уряди роблять спроби виправити  невдачі ринку, такі як монополія чи забруднення навколишнього середовища, щоб забезпечити ефективність економіки. Державні програми забезпечення справедливості використовують податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певних груп. Уряди покладають на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання. Розглянемо коротко кожну функцію.

Економіка інколи терпить  від невдач ринку. Наприклад, фірма  може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво. Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт. У кожному випадку ринкові невдачі приводять до нефективного виробництва і споживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок, - ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і, можливо, погіршує становище або спричиняє інші проблеми.

Основні методи державного регулювання економіки.

До основних методів державного регулювання належать:

1) податкова політика;

2) державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), або науково-технічна політика;

3) активна амортизаційна політика;

4) кредитно-грошова політика;

5) структурна або промислова політика.

Оскільки більшість названих методів розглядаються частково у наступних темах з’ясуємо сутність науково-технічної політики.

Перший елемент – визначення та встановлення пріоритетів НРТР відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії, її прогнозування. З початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-х рр. ХХ ст.) у розвинутих країнах відбуваються істотно якісні зрушення у її пріоритетах. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії в цих країнах проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, виробництва ядерної та термоядерної енергії та ін.), відповідно розроблять і фінансують галузеві науково-технічні програми розвитку.

Другий елемент здійснення науково технічної політики в  розвинутих країнах Заходу – організаційне та ресурсне забезпечення реалізацій ключових напрямків НТР.

Третій елемент – оцінка результатів, одержаних у процесі  реалізації науково-технічної політики. При цьому оцінюють її можливі  наслідки, здійснюють коригування такої  політики.

Необхідність державного втручання зумовлюють:

1. Неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил (розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космосу та ін.), що призвело до певного одержавлення економічної системи, дії закону одержавлення економіки;

2. Поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи. Ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи;

3. Неспроможність механізму ринкового саморегулювання рівномірно розвивати регіони країни;

4. Неспроможність забезпечити пропорційний розвиток галузей, чисельність яких в наслідок поглиблення суспільного поділу праці постійно зростає;

5. Неспроможність забезпечити відносно справедливий розподіл багатства і соціальний захист людей;