Невдачі ринку та роль держави

Часто розподіл доходів в  ринковій системі є результатом  випадковостей в розвитку технології. Припустімо, винахід робота може спричинити різке падіння конкурентної ціни на працю, зменшуючи доходи робітників у разі спрямування 95 % національного  доходу власникам роботів. Чи буде кожен  спиймати це як необхідне право чи ідеал? Можливо, ні.

Чи можна дозволити, щоб  хтось став мільярдером, просто успадкувавши 5000 квадратних миль землі або нафтові  свердловини? Це є зворотний бік  ринкового механізму. Чи ви хотіли б  оподаткувати доходи роботів, або запровадити  високі податки на спадщину та нагромаджене багатство? Люди глибоко розходяться  з питання: чи дуже високі доходи мають  обкладатися дуже високими податками?

Нерівність у доходах  може бути політично чи етично нсприйнятною. Для країни рішення конкурентних ринків як наперед визначені і  незмінні не є обов’язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів і вирішити,що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство не погоджується з розподілом доларових голосів  за вільної системи підприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів.

Припустімо, виборці вмрішили зменшити нерівність у доходах.Які  інструменти може застосувати Конгрес? По-перше, він може використати прогресивне  оподаткування, оподатковуючи великі доходи вищою ставкою, ніж малі. Федеральний  подоходний податок і податок  на спадщину є прикладами такого прогресивного  перерозподільного оподаткування.

По-друге, оскільки низькі податкові  ставки не можуть допомогти тим, хто  зовсім не має доходів, в останні  десятиліття держава створила систему  трансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансферти включають  допомогу престарілим, сліпим немічним, батькам з неповнолітніми дітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежів створює  “мережу безпеки” для захисту  нещасливців від нестатків. І, нарешті, держава інколи субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючи продовольчі талони, безплатну медичну допомогу ідешеве житло.

Через економічне зростання  і програми соціальної допомоги, які  встановлюють мінімальний життєвий рівень,багато значних і очевидних  недоліків капіталізму ХІХ ст, були ліквідовані у 

ХХ ст. Проте відносна бідність вказує на труднощі розв’язання  цієї проблеми. Внаслідок змін у  складі сімей за останні роки масштаби бідності зросли.

Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка  як наука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величину конкурентно  визначеного доходу треба передати бідним сім’ям.Це політичне питання, яке повинно розв’язуватися на виборчих дільницях.

  Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюють соціальні програми, соціальні втрати, коли люди працюють менше або купують наркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а не товарів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятий і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних.

Економіка у вакуумі.

Вже проаналізовано багато інших прикладів невдач ринку  або конкуренції. Бачимо, що ціни часто  негнучкі порівняно зі щохвилинною  гнучкістю конкурентних цін. Знаємо, що двоє людей однакової кваліфікації можуть отримувати різну заробітну плату на однакових робочих місцях. Довідалися, як олігополії та монополії можуть обмежувати величину пропозиції, щоб підвищувати ціни і прибутки.

Дискримінація і сегментовані ринки праці можуть призводити до неоднакових можливостей у працевлаштуванні, індукувати соціальну несправедливість та зниження економічної ефективності. Розуміємо, як втручання уряду в діяльність ринків може призвести до безробіття, нестачі житла або відсутності кредиту.

Прочитавши цей перелік  потрібно задуматися над тим, чи концепцію  ефективної невидимої руки можна  застосувати до економічної системи, в якій ми живемо? Розглядаючи реальні невдачі ринку, чи маємо ми підстави вважати, що реальна економіка дещо подібна до ідеалізованого аналізу ринкової рівноваги у підручниках?

Немає ніякого сумніву, що досконалого й абсолютно ефективного  конкурентного механізму ніколи не було і ніколи не буде. Проте у  ширшому розумінні твердження теорії конкуренції містять чимало реального. Хоча інженери знають, що ніколи не зможуть  створити досконалий вакуум, однак  вважають аналіз поведінки у вакуумі дуже цінним для розуміння багатьох складних проблем. Так і з нашою конкурентною моделлю. У довгостроковому періоді багато дефектів усувають і вони є тимчасовими, наприклад, монополію розмивають конкуруючі технології. Надмірно спрощена конкурентна модель вказує на багато важливих гіпотез про економічну поведінку, і вони є особливо обгрунтованими у довгостроковому періоді.

Припустимо, що воєнні дії  зменшили поставку нафти на світові ринки. Аналіз конкуренції вказує, що ціна нафти зростатиме, а величина попиту - знижуватиметься. Аналітики з теорії ігор твердитимуть, що світовий нафтовий ринок не досконало конкурентний і точних висновків зробити не можна. Проте вкладіть гроші у конкурентну модель, б’ючись об заклад, що ціни зростуть у короткостроковому періоді. Ви, очевидно, виграєте парі і станете багатшими порівняно з рафінованими скептиками.

Макроекономічне зростання і стабільність.

Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також  виеонує макроекономічну функцію  підтримання економічного зростання  та стабільності економіки.

  Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії (високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.

Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і цого послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробницива, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки та пропозиції, та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятосі та безробіття, на рівні цін і темпи інфляції в економіці.

Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували  уроки кейнсіанської революції  протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскаліні заходи прискорили економічний розвиток країн  з ринковою економікою, засвідчивши  безпрецедентне зростання після  другої світової війни. Проте, зіткнувшись  з економічними труднощами у 70-ті роки. – високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці  – дехто висловлював скептичні  завваження щодо здатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати  економіку. Два завдання перебувають  у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання  і висока продуктивність рпаці. Економічне зростання визначає зростання національного  обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва  на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.

  У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків було зменшено в більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та іновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика стала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.

  Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічне зростання, включчають фіскальні заходи разом з монетарними заходами. З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряд успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.

В усіх передових країнах  панує змішана економіка, в яких ринок визначає більшість індивідуальних цін і кількість товарів. Водночас уряд управляє економікою через програми оподаткування, видаткиі регулювання грошового обігу.

Обидві половини – ринок  і уряд – важливі для здорового  функціонування економіки. Управляти  сучасною економікою, вилучивши одну зних,- це пробувати аплодувати однією рукою.

Основними соціально-економічними функціями держави у розвинутих країнах світу є:

1. Забезпечення простору для розвитку сучасних продуктивних сил шляхом створення якісно нових, прогресивніших форм власності (державної, державно-корпоративної та ін.), реформування попередніх та формування змішаних;

2. Політика захисту довкілля шляхом створення відповідної законодавчої бази, формування екологічного мислення та ін.);

3. Регіональна економічна політика інтенсивного спрямування державних інвестицій та стимулювання недержавних інвестицій у відсталі економічні регіони тощо;

4. Частковий перерозподіл національного доходу на користь найбільших верств населення через механізм прогресивного оподаткування;

5. Реалізація стратегії планомірного і пропорційного розвитку економіки шляхом визначення мети і пріоритетів макроекономічного розвитку, виділення ресурсів для їх реалізації тощо;

6. Антимонопольна, в тому числі антитрестовська, політика, спрямована на певне послаблення монополізму в економіці, на захист конкуренції;

7. проведення антициклічної та антикризової економічної політики з метою послаблення циклічності економічного розвитку та глибини економічних криз;

8. Забезпечення належного рівня розвитку інфраструктури: доріг, зв’язку, транспорту, водопостачання, спортивних споруд, а також закладів розвитку науки, науково-технічної інформації, освіти, охорони здоров’я, які є об’єктами соціальної інфраструктури;

9. Розробка і прийняття правових засад економіки;

10. Виробництво необхідних суспільних товарів (наприклад військового призначення) та надання відповідних послуг (охорона громадського порядку та ін.);

11. Контроль за рівнем зайнятості шляхом стимулювання економічного зростання, програм створення нових робочих місць тощо;

12. регулювання зовнішньоекономічних, у тому числі валютних відносин;

13. Захист населення від негативних наслідків підприємництва, зокрема захист прав споживачів.

Багато із цих функцій  реалізується у процесі державного регулювання економіки.

Ринок. Об’єктивні умови його формування. Закони попиту і пропозиції.

Дослідивши походження ринкової економіки, ми не з’ясували головне – що являє собою ринкова система, її стрижень – ринок, його сутність та формування. У буденному розумінні ринок – це місце, де купують і продають різні товари. Однак це спрощений підхід. Ринок – явище надзвичайно складне і багатогранне. Італійській економіст А. Пезенті узагальнюючи уявлення багатьох економістів про ринок, визначає його центральним явищем економіки. За його висновком, ринок – це об’єктивний фактор, який бачить кожний, і що таке ринок, знає кожна домогосподарка. Інакше кажучи, ринок, за словами Пезенті, визначається як уявлене місце, куди сходяться виробники товарів, що пропонують свій товар покупцям, та споживачі, що пред’являють попит на товар. Проте такий загальний підхід не дає змоги визначити справді наукову сутність економічної категорії „ринок”.

У стародавніх народів  ринок виник як епізодично повторювана  процедура обмінних операцій, частіше  за все пов’язана із святими та ритуальними дійствами. Наші уявлення про ринок є дещо іншими, масштабнішими. Однак сутність ринку з точки зору актів купівлі-продажу залишається незмінною, заснованою на взаємному інтересі покупців та продавців.

У процесі історичного  розвитку ринкового (товарного) господарств змінювалися розуміння ринку й ринкового механізму, їх сутність. Ринок – одне з основних понять економічної теорії й господарської практики. Часто поняття „ринок” вживається як само собою зрозуміле, начебто не вимагаючи пояснень. Насправді це поняття складне, у нас і за кордоном існують різні його тлумачення. Одне з них полягає в тому, що ринок розглядається як обмін, організований за законами товарного виробництва і грошового обігу, як форми товарно-грошового обігу, коли ринок розглядається з боку суб’єктів ринкових відносин, то виникають нові визначення ринку як сукупності виробників і покупців. Однак ці визначення ринку однобічні, неповні, оскільки не охоплюють свою сукупність суб’єктів ринкових відносин, не включають відносини виробництва, розподілу, споживання у сфері обігу.

Ринок сьогодні як тип господарських  зв’язків: натурально-речові, безоплатні, відповідно до структури потреб; товарні  зв’язки що опосередковуються через  ринок. Характерними рисами цього типу зв’язків є взаємні угоди сторін, еквівалентна платність, вільний вибір партнерів, наявність конкуренції. Ринкові зв’язки можливі тільки за умови вільної купівлі-продажу товарів і послуг.