Нафтова криза» та науково-технічна революція кінця 70-х – початку 80-х рр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з макроекономіки

 

на тему «Нафтова криза» та науково-технічна революція кінця 70-х – початку 80-х рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

 

Зміст

Вступ

1. Теоретичні передумови виникнення криз
2. Революційні потрясіння світової економіки
3. Короткі характеристики достатку економіки в розвинених країн на момент розвитку нафтової кризи
4. Теоретичні передумови виникнення криз
5. Нафтова економіка

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Як відомо, сучасне суспільство  прагне до постійного поліпшення рівня  і умов життя, які може забезпечити  лише стійке економічне зростання. Проте  спостереження показують, що довготривале економічне зростання не є рівномірним, а постійно уривається періодами  економічної нестабільності. Підйоми  і спади рівнів економічної активності, наступні один за іншим, прийнято називати діловим або економічним циклом.

Цикли, у тому числі і економічні, ми можемо зустріти усюди. Наше життя, кар'єра розвивається циклічно, тобто  в нашому житті у нас є і  підйоми і спади. Якщо ж поглянути  глобальніший, а саме на макросвіт, то ми побачимо, що у Всесвіті теж  все влаштовано у вигляді циклів: настання дня і ночі, літа і зими і так далі Термін “цикл ”  уживається в біології і інших  науках для позначення таких подій, які постійно повторюються, але не обов'язково однаковою мірою. Економіка  теж має властивість розвиватися  циклічно: у неї є свої кризи, підйоми  «буми». Люди завжди прагнуть до піку «буму» свого благополуччя, уряд – до піку розвитку економіки своєї держави. Але економіка країни не може знаходитися  вічно на піке свого розвитку, за ним неминуче слідує спад, криза. Під  цими двома словами всі ми розуміємо  щось погане, від чого потрібно скоріше  позбавитися. Кризи негативно впливають  практично на все і тому з ними намагаються боротися. Але навіть в таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина  і інших країнах Західної Європи особливих успіхів воїзбежанії економічних криз ми не бачимо.

Нафтова криза 70-х років в США  і Західній Європі послужила щонайпотужнішим імпульсом для технологічного оновлення їх економік. Керівництво цих країн проводило жорстоку політику у сфері енергозбереження, що дозволило в найкоротші терміни не лише успішно здолати кризу, але і консолідувати суспільство, прищепивши співгромадянам ген ощадливості.

 

 

Теоретичні передумови виникнення криз

 

Макроекономіці властиві два достатки:

а) достаток рівноваги, коли економічне зростання йде немов по прямій траєкторії (випуск продукції збільшується пропорційно зростанню виробничих чинників);

б) достаток неравновесия (незбалансованості), коли господарський розвиток випробовує вагання в динаміці виробництва.

Саме такий достаток найбільш характерний  для макроекономіки.

Економічні коливання є відхилення від стабільного достатку важливих параметрів економіки – обсягу виробництва, рівня цін, зайнятості населення, норми  прибули і ін.

Але  макроекономічна рівновага  на практиці – швидше дивна випадковість, виключення, підтверджуюче правило: ринкова економіка нестабільна. Економічна історія останніх двох століть  дає нам велику кількість прикладів  цієї нестабільності. Економічна історія  останніх двох століть дає нам  велику кількість прикладів цієї нестабільності. За періодами успішного  промислового розвитку і загального економічного процвітання завжди наставали  періоди спадів, що супроводяться падінням обсягів виробництва і безробіттям.

З часів глобальних економічних  криз першої половини XIX століття учених економісти намагаються знайти причину, унаслідок якої економічний «маятник» виводиться з рівноваги, і пояснити, чому це відбувається через певні проміжки часу з наполегливою постійністю.

Услід за кризою настає інша фаза –  депресія (лат. Depressio – пониження, придушення). Тоді припиняється спад виробництва, а разом з ним і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Із-за незначного попиту збільшується маса вільного грошового капіталу і ставу банківського відсотка знижується до мінімуму. Виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають повільно і поступово набирати хід.

В період депресії пропозиція товарів  перестає обганяти попит, а тому між  ними встановлюється рівновага (припинення випуску товарів знижує їх пропозиція до рівня попиту). В той же час  створюються природні умови для  виходу з кризи. Зменшення цін  на засоби виробництва і здешевлення  кредиту сприяє новому накопиченню  капіталу, відновленню розширеного  відтворення на новій технічній  основі.

Першим чинником, що вплинув на весь хід розширеного відтворення  суспільного продукту, в 2-ой пів. ХХ ст стала науково-технічна революція. Під її дією серйозно змінився перебіг криз, і розвинувся його новий вигляд. З одного боку, НТР породила наукоємкі галузі виробництва, які найбільш стійкі до кризисних спадів (мікроелектроніка, роботобудування і ін.). З іншого ж боку, НТР породила структурні кризи в традиційних галузях промисловості, де переважає проста (механічна) технологія по переробці природних речовин (вугільна, чорна металургія, текстильна і тому подібне).

Застій і занепад старих індустріальних галузей посилюється не лише їх відставанням в технічному і технологічному стосунках, але їх низькою ефективністю, частенько  – збитковістю. Така криза долається, якщо галузі, що відстали, радикально оновлюються  на основі новітньої високоефективної техніки і технології.  Крім того, НТР сприяла значному прискоренню  звороту основного капіталу, його швидкій зміні досконалішою технікою.

Економічна криза – це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводиться втратами і розривом нормальних зв'язків у виробництві і ринкових стосунках, що, кінець кінцем, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому. При класичному капіталізмі діяв мимовільний механізм циклічного розвитку макроекономіки. Вона могла не лише входити у фазу спаду виробництва, але і без втручання держави повертатися до господарського підйому.

Проте таке стихійне саморегулювання  економічного циклу закінчилося  в 20-х роках ХХ ст механізм стихійного перебігу ділової активності не спрацював під час світової економічної кризи 1929-1933 років. З тих пір виникли якісно нові особливості циклічного розвитку національної економіки. Вони пов'язані з дією двох чинників макроекономічного масштабу.

Першим чинником, що вплинув на весь хід розширеного відтворення  суспільного продукту, в 2-ой пів. ХХ ст стала науково-технічна революція. Під її дією серйозно змінився перебіг криз, і розвинувся його новий вигляд. З одного боку, НТР породила наукоємкі галузі виробництва, які найбільш стійкі до кризисних спадів (мікроелектроніка, роботобудування і ін.). С другой же стороны, НТР породила структурные кризисы в традиционных отраслях промышленности, где преобладает простая (механическая) технология по переработке природных веществ (угольная, черная металлургия, текстильная и т.п.).

Структурні кризи є тривалішими. Застій і занепад старих індустріальних галузей посилюється не лише їх відставанням в технічному і технологічному стосунках, але їх низькою ефективністю, частенько  – збитковістю. Така криза долається, якщо галузі, що відстали, радикально оновлюються  на основі новітньої високоефективної техніки і технології.

Крім того, НТР сприяла значному прискоренню звороту основного  капіталу, його швидкій зміні досконалішою технікою. Внаслідок цього кризи  почали відбуватися частіше –  не через 10-12, а через 5-6 років.

Другим чинником стало активне  втручання держави у весь хід  макроекономічного зростання з  тим, щоб зменшити руйнівну дію криз і добитися більшої стабілізації господарського розвитку.

Першу спробу пом'якшити протиріччя, викликані економічною кризою 1929-1933 рр., зробив Франклін Рузвельт, вибраний в 1933 році президентом США. Що проводиться  їм «новый курс» включав ряд рішучих заходів по регулюванню національної економіки.

Окрім погіршення макроекономічної ситуації в окремих країнах і в світовій економіці в цілому до кінця 70-х  — початку 80-х років нестабільності у фінансовій сфері сприяли дерегулірованіє валютних ринків і ринків капіталів і політика стимулювання конкуренція на внутрішніх фінансових ринках, що проводилася в ці роки більшістю індустріальних країн. Заходи щодо дерегулірованію, як правило, включали: усунення валютного контролю; відміну стелі для процентних ставок по депозитах і позиках; відкриття національних фінансових ринків для зовнішніх агентів; скорочення податкового тягаря і традиційних обмежень на окремі фінансові операції, у тому числі і спекулятивні. Посиленню нестабільності на фінансових ринках сприяли до певної міри також поява і впровадження нового вигляду фінансових операцій, інструментів і послуг, широке використання інформаційних технологій і електронних засобів зв'язку в цілях підвищення ефективності ухвалення фінансових і інвестиційних рішень і зниження витрат по наданню фінансових послуг. Криза фінансових ринків в кінці 80-х продемонстрував необхідність взаємодії всіх сил, контролюючих фінансові ринки, створення спеціальних механізмів «размыкания цепі» у випадках порушення умов нормального переміщення фінансових коштів або виникнення загрози для стабільності фінансових ринків і відповідно економіки в цілому.

 

Революційні потрясіння світової економіки

 

Усесвітнє господарство пережило протягом XX століття декілька воістину революційних потрясінь, що зробили вирішальний  вплив на сам характер його подальшого розвитку аж до наших днів. До сюжетів  такого роду відносять зазвичай дві  світові війни “великую депрессию” в США і досвід соціалістичного будівництва до СРСР, краху світового комунізму, а також НТР і, зокрема, інформаційну революцію останніх десятиліть. У цьому ряду не останнє місце зайняв досить щільний клубок неочікуваних і всіляких подій, що потрясли як міжнародну політику, так і усесвітнє господарство в першій половині 70-х років. Ці декілька років стали свого роду “осевым временем”, - періодом, що багато в чому визначив направлення подальшого розвитку глобальної економіки подібно до середини I тисячоліття до н.е., коли філософи Еллади, пророки Іудеї, мудреці Китаю практично одночасно промислілі деякі магістральні духовні перспективи людства. Насправді, саме тут, в 1971 – 74 роках збіглися розширення Європейського Співтовариства з рецесією в економіці найбільш розвинених країн Заходу, перш за все, в американській, а початок промислової експлуатації гігантських нафтогазових родовищ радянського Сибіру – з остаточним крахом Бреттон-вудськой системи твердих валютнихкурсів на базі “золотого” долара і відповідною втратою золотом його грошових функцій. У сучасних умовах економічний спад, безробіття, інфляція все виразніше з національних проблем переростають в інтернаціональних, стимулюють розвиток даних процесів в інших країнах, роблять глобальний вплив на світову економічну ситуацію. Так, нафтові шоки 70-х років, спровоковані країнами ОПЕК, позначилися зміною світових цін на інвестиційні товари в індустріально розвинених країнах, що у свою чергу негативно відбилося на макроекономічній ситуації в країнах, що розвиваються. Зрештою нафтові шоки спровокували світовий так званий “энергетический крізіс”, що уразив світовий ринок нафти в 1973-74 роках. Стабільність нафтового ринку, практично несхитна впродовж десятиліть, помітно мерзнула ще в лютому 1971 року, коли держави Персидської затоки вперше добилися в рамках угоди ОПЕК з нафтовидобувними компаніями істотного, на 20% підвищень довідкових цін на сиру нафту, які ще з кінця 20-х років майже не відхилялися від середнього рівня в 2 долл./барр.

Проте справжній вибух ринку  трапився 16 жовтня 1973 року. Цього дня  шість арабських країн – експортерів  оголосили про вирішення надалі встановлювати ціни на нафту самостійно або в рамках ОПЕК, але без консультації з добувними компаніями. Вирішення  було емоційним і цілком політичними: в розпал чергової арабо – ізраїльської війни стало ясно, що єврейська держава, не дивлячись на ураження перших днів, в черговий раз уціліє завдяки швидкій і масштабній військовій допомозі США . Крім того, експортери Персидської затоки встановили заборону на продаж нафті в США і Західну Европу. В результаті немедленний майже двократне зростання світових цін до зими прискорилося, так що їх рівень практично досяг відмітки в 12 долл./барр. вже в грудні, а до закінчення десятиліття, після перемоги ісламської революції в Ірані, нафта подорожчала ще більш, ніж в два рази. Для усесвітнього капіталістичного господарства це виглядало реальною загрозою подальшому його розвитку.

Особливо вражала ця загроза  в умовах краху Бреттон – Вудськой міжнародної валютної системи. Останні етапи руйнування “золотого стандарта” з дивною календарною акуратністю збіглися з початковими етапами розвитку світової енергетичної кризи: 1971 рік – перший серйозний зліт нафтових цін і заборона обміну доларів на золото для резидентів США, 1973 рік – загальне і остаточне припиненні Федеральною резервною системою (ФРС), такого обміну і справжній ціновий вибух на ринку нафти. Такі збіги деяким чином освіжають справедливість досить затертого визначення нафти як “черного золота”. Представляється, що імпульсне, на перший погляд, вирішення про підвищення експортних цін, мало - таки об'єктивні економічні передумови, особливо маючи на увазі, що впродовж попередніх чотирьох десятиліть ціни золота і нафти залишалися однаково стабільними.

Стрибок нафтових цін негайно спровокував  загальносвітову господарську кризу, що уразила багато країн у формі  т.з. стагфляції, не передбаченій класичним кейнсианством, коли скорочення виробництва і зростання безробіття супроводилися високою інфляцією. Другий імпульс нафтового шоку, пов'язаний частково з ісламською революцією в Ірані, викликав нову хвилю загального економічного спаду, так що світова економіка по суті перебувала в занепаді майже ціле десятиліття, аж до 1982 року. Криза 70-х років потрясла економіку всіх капіталістичних країн, що як розвинених, так і розвиваються. Проте наслідки його опинилися для них дуже вже різними.

 

Економічні передумови кризи

 

У 1950-1970  рр.  світовий видобуток  нафти збільшився в 4,4 разу (з 521 до 2282 млн т), природного газу - в 5,4 разу (з 191 до 1029 млрд м3), вугілля -в 1,4 разу (з 1536 до 2158 млн т умовного палива). Видобуток і вжиток металевих корисних копалини за ці роки зросли в 2,5-7 разів. У цей період сталося принципове значення, що має, перерозподіл долі основних угрупувань і окремих країн в світовому видобутку основних видів мінеральної сировини, в томучислі і паливно-енергетичного. Доля розвинених капіталістичних держав в світовому виробництв нафти знизилася з 52,8 до 24,7%, природного газу - з 92,1 до 72,3% (США, відповідно, з 51,2 до 20,8%, з 90 до 59,1%). Доля країн, що розвиваються, зросла по нафті з 38,8 до 57,6 (стран-членов ОПЕК - з 32,6 до 51,1% газу - з 2,6 до 5,6%. Питома вага держав з плановою економікою збільшилася по нафті з 8,4 до 17,7% (СРСР 7,3 до 15,5%), газу - з 5,2 до 21" (СРСР - з 3 до 19,2%).Стрімке зростання видобутку і вжитку мінеральної сировини, зниження самообеспеченності ним багатьох промислово розвинених країн за рахунок національних джерел, погіршення екологічної обстановки в гірничодобувних і переробляючих центрах, посилення неравномерності розподілу розвіданих запасів, видобутку і вжитку між розвиненими капіталістичними країнами, що розвиваються, неодноразово приводили до кризисних ситуацій в забезпеченні мінерально-сирьевимі ресурсами. На початок 70-х років в багатьох розвинених капіталістичних країнах створилася різка диспропорція між темпами зростання вжитку і виробництва енергії з мінеральної сировини за рахунок національних джерел, посилилася їх залежність від імпорту як енергетичної, так і рудної сировини.