Національні, міжнародні й світові валютні системи. Еволюція світової валютної системи

Найбільшими власниками офіційних  резервів в групі розвинутих країн( не враховуючи загальні резерви країн  Єврозони) вже тривалий час залишаються  Японія і деякі розвинуті країни Азії, що відображено на рис. 2.2.

В зазначених країнах протягом 1995-2007 років спостерігалося стабільне нарощування офіційних валютних резервів. Станом на початок 2006 року тільки на міжнародні резерві Японії припадало 40,8% всіх офіційних золотовалютних запасів розвинутих країн, а загальна питома вага міжнародних активів розвинених азійських країн становила 63,8%. Отже, спостерігається протирічча: емітентами провідних світових валют є одні розвинуті країни, а головними власниками валютних резервів, необхідних для підтримки валютних співвідношень ключових валют, виступають інші країни світу. Саме тому реальні можливості використаня офіційних резервів через механізм валютних інтервенцій як інструменту валютної політики у більшості розвинутих країн в сучасних умовах значно зменшуються.

 

Рис. 2.2

Динаміка  міжнародних активів розвинутих країн-найбільших володарів офіційних  валтних резервів в 1995-2007 рр.

 

Саме завдяки значним резервам Японії і прогресуючому зростанню  резервів інших країн Азії за станом на 2007 р. на цей регіон припадало  понад 70% світових золотовалютних резервів.

Офіційні резерви залишаються  необхідним важелем підтримки міжнародної  валютної ліквідності країни та проведення операцій на світовому фінансовому  ринку.

Отже, забезпечення сучасної світової валютної системи необхідними ліквідними активами в цілому покращується, що знаходить відображення у збільшенні обсягів світових золотовалютних резервів. Водночас, в забезпеченні валютними  резервами різних країн існують  суттєві розбіжності. Найбільшими  володарями офіційних резервів є  країни далекосхідного регіону, перш за все Японія, Китай та Індія, та нові індустріальні країни.

Таким чином, міжнародна валютна система  у своєму еволюційному розвитку пройшла  три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного  стандартів. Валютні системи класифікуються за видом резервного активу, за допомогою якого руйнувалися дисбаланси в міжнародних розрахунках. Призначення будь-якої міжнародної валютної системи — сприяти розвитку торгівлі. Так, крах системи золотого стандарту в період між двома війнами привів союзників до створення більш гнучкої системи, заснованої на золотовалютному стандарті, яка мала назву Бреттон-Вудскої системи і яка сприяла успішному розвиткові світової економіки протягом 25 років після Другої світової війни. Цю систему поступово дестабілізував розвиток міжнародних економічних відносин у 1960-х роках, і на початку 1970-х. Вона зазнала краху внаслідок порушень рівноваги, що було викликано інфляційним напруженням і першою нафтовою кризою. Новий міжнародний економічний порядок, більш гнучкий та сприятливий для розвитку національної економічної політики був створений наприкінці 1970-х років. Безсумнівно, цей порядок не зміг вирішити всіх проблем розвитку валютно-фінансових відносин, але він започаткував етап нового підходу для їх розв’язання шляхом зміцнення міжнародної політики, спрямованої на консолідацію та узгодження. Валютне співробітництво сьогодні є об’єднуючим елементом міжнародних відносин як на світовому та регіональному (європейському), так і на національному рівні. Світова валютна система, а також Європейська валютна система були створені як інструменти економічної та політичної інтеграції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Після досконального  вивчення ямайської валютної системи  та детального аналізу її можна зробіти  висновок, що вона не є досконалою.

Аналітики розцінюють введення загальної європейської валюти, як одну з найважливіших  подій в міжнародних валютних відносинах після відміни Бреттон-Вудської системи. Багато хто з них передбачає, що народження нового суб’єкта світової економіки, яким хочуть зробити ЕВС його архітектори, спричинить економічний переділ світу. Але деякі політики і економісти бачать ЕВС як найкращий шанс ослабити гегемонію долара в міжнародній валютній системі.

Водночас, досягнувши найбільшої питомої ваги в 2000 р., частка долара в структурі  резервів поступово почала знижуватися  з одночасним підвищенням євро як світового резервного засобу. Станом на 2007 р. частка долара США і євро в структурі офіційних резервів дорівнювала відповідно: в розвинутих країнах – 70% і 23%, в країнах, що розвиваються 61% і 28%. Значні тенденції ще раз доводять факт поступового витіснення долара США з позиції провідної резервної  валюти.

Так експерти МВФ вважають, що не дивлячись на наявні політичні, культурні й економічні проблеми, євро має достатній потенціал, щоб перетворити європейський і міжнародний фінансові ринки і трансформувати існуючу багатобічну валютну систему в триполярну або навіть двохполярну. В даний час, євро гратиме значнішу роль в міжнародній торгівлі, приватних інвестиціях і офіційних резервах. Країна, валюта якої має міжнародний статус, тобто в значній кількості зосереджена в руках іноземців, отримує емісійний дохід у вигляді різниці між номінальною вартістю грошових знаків і фактичними витратами їх виготовлення. Статус долара як міжнародної валюти і підвищений попит на нього знижують реальну прибутковість при розміщенні інструментів, обслуговуючих державний борг США.

Таким чином, будь-яка зміна балансу сил  в міжнародній світовій системі  може означати політичні і економічні вигоди для Європи і збиток для  США.

Нині  Європа грає одну з ключових ролей  у світовій економіці. Роль нової валюти в міжнародній фінансовій системі буде заснована на стабільності і силі євро проти долара і ієни і визначатися долею євро в офіційних і приватних інвестиційних портфелях, міжнародних фінансових транзакціях і торгівельних потоках. Запровадження євро також справлятиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США. Долар протягом багатьох років був домінуючою резервною валютою, в якій інші країни по всьому світі вважали за краще тримати свої валютні резерви. Оскільки цифра надлишкових резервів незначна і порівнянні із загальним об'ємом міжнародних активів і зобов'язень США, знижуючий тиск на обмінний курс долара до євро внаслідок продажу доларових резервів у будь-якому випадку буде слабким.

Значення  євро як резервної валюти значною  мірою залежатиме від політики центральних  банків азіатських країн. Багато аналітиків припускають що азіатські держави  акумулюватимуть значні об’єми резервів в євро для оптимізації прибутку, диверсифікації ризиків і стабілізації обмінних курсів. В цьому випадку доля євро може скласти 25-30% світових валютних резервів. Держави, які використовують фіксований курс, в основному прив’язують свої валюти до долара або до кошиків валют з переважанням долара. Крім того, більшість країн Латинської Америки і Азії мають тісні торгівельні зв’язки з США, чим з Европою.

Якщо  запаси резервної валюти ростуть  то на неї повинні існувати не лише попит, але і пропозиція. Нещодавно фахівц Центру економічних досліджень провели аналіз найбільш вірогідних варіантів вибору ключової валюти і прогнозованого попиту на фінансові активи, номіновані в різних валютах, в середньостроковій перспективі. Для цього вони використали модель світової економіки, що складається з трьох регіонів(Європа, США і Азія). На підставі даних валютних і фондових ринків вони дійшли висновку, що в короткостроковій перспективі, швидше за все євро замінить долар як основну валюту в торгівлі між Європою і азіатським блоком, але долар залишиться ключовою валютою на міжнародному ринку. Але якщо буде досягнутий істотний прогрес в справі інтеграції фінансового ринку Європи, то економія на масштабі операцій дозволить настільки понизити транзакцій ні витрати, що фундаментальні чинники сприятимуть ще більшому зміцненню позицій євро. Менш вірогідний варіант, при якому євро стане грати роль ключової позиції валюти.

Послідовна  зміна чотирьох міжнародних валютних систем містила в собі два паралельних  процеси: вилучення з обігу золота і перехід валютного лідерства  від однієї країни до іншої. У першому випадку маємо справу з еволюцією власне грошей, у другому – з використанням національної валюти як світової. Вище було показано, що сучасна Ямайська система стає менш ефективною. Порожнечі, що виникають через зниження активності традиційних інструментів, заповнюються лише частково.

До кінця XX століття більшість національних грошових одиниць стали конвертованими, однак вони як і раніше не обслуговують світову торгівлю.  
Таким чином, долар, євро і кілька інших загальновизнаних валют працюють як світові гроші саме тому, що врегулювання гігантської павутини міжнародних платежів технічно неможливе в полівалютному режимі. Це стосується не тільки торгівлі й інвестицій, але і валютних ринків, на яких дев'ять угод з десяти відбуваються з метою купівлі чи продажу доларів. Оскільки більшість валют не обмінюються одна на одну прямо, долар США виконує функцію грошей на ринках, де продаються і купуються гроші інших країн.

Коли  вдасться налагодити полівалютні багатобічні  платежі, попит на головні валюти, особливо на долар, зменшиться, а міжнародне значення інших валют зростатиме.

Що б  не відбувалося в довгостроковій перспективі, долар, безумовно, залишиться домінуючим за об’ємом здійснюваних операцій валютою ще тривалий час. Швидкість  змін в глобальній економіці може бути набагато вище, ніж в минулому, але запізнювання неминуче. Початкові  роки валютного союзу можуть супроводжуватися значною нестабільністю, співпадаючий з виходом євро на міжнародну сцену. Головна слабкість євро як валюти полягає в тому, що за ним стоїть не єдина суверенна держава з  чітко певними інтересами і політичними цілями, а конгломерат різних держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Отже, найбільш поширеним є визначення валютної системи відповідно до якого вона педставляє собою сукупність грошових відносини, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських  зв'язків. Деякі вчені розглядають  валютну систему як закріплену міжурядовими угодами форму організації валютних відносин.

Світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

Світова, національна та міжнародна валютні системи є функціональними структурами валютних відносин. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного (девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи є результатом взаємної інтеграції національних грошових та валютних відносин групи країн. Вони тісно взаємодіють між собою та зі світовою валютною системою на глобальному рівні.

Система золотого стандарту принесла відносну валютну стабільність у сферу світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних девальвацій. Тогочасна реальність вимагала створення нової, більш ефективної валютної системи, розробка якої почалася уже в роки війни англійськими й американськими фахівцями.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи породила багато проектів валютної реформи: від створення  колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту. Пошуки виходу з валютної кризи велися довго - спочатку в академічних, а потім у правлячих  колах і різних комітетах. У 1972-1974 р. „комітет двадцяти” МВФ підготував проект реформи світової валютної системи.

Валютне співробітництво сьогодні є об’єднуючим  елементом міжнародних відносин як на світовому та регіональному (європейському), так і на національному рівні. Світова валютна система, а також  Європейська валютна система  були створені як інструменти економічної  та політичної інтеграції.

Що б  не відбувалося в довгостроковій перспективі, долар, безумовно, залишиться домінуючим за об’ємом здійснюваних операцій валютою ще тривалий час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини/ С.Я. Боринець. – Київ: Знання, 2004. - 409 с.
2. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси/ С.Я. Боринець. – Київ: Знання-Прес, 2002. - 311 с.
3. Буторіна О. Прийдешні зміни в міжнародній валютній системі// О. Буторіна// Фінансовий ринок України.- 2004.- №9(11). - С. 38 - 42
4. Гальчинський А. Теорія грошей/ А. Гальчинський. – Київ: Основи, 1998. - 415 с.
5. Геращенко А.С. Насольная книга трейдера/ А.С. Геращенко. – С- Питербург: «V.I.P. Капитал», 2002. - 368 с.
6. Журавка Ф.О., Русаненко І.С. Прогнозування валютного курсу як один з інструментів хеджування валютного ризику// Ф.О. Журавка, І.С. Русаненко//Фінанси України. – 2000. - №9. – С. 49-57
7. Івасів Б.С. Гроші та кредит/ Б.С. Івасів. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.
8. Капустин М.Г. Евро и его влияние на мировые финансовые рынки/ М.Г. Капустин. – М.: ДеКа, 2001. – 272 с.
9. Мамакин В.Ю. Международная роль евро: настоящее и будущее/ В.Ю. Мамакин. – Деньги и кредит. – 2004. - №2. – С. 54-60
10. Марена Т.В. Формування валютної політики країн свтіу в сучасних умовах: монографія/ Т.В. Марена; Маріупольський державний гуманітарний ун-т. – Донецьк: вид-во «Вебер» (Донецька філія), 2009. – 198 с.
11. Моисеев С.Р. Классификация режимов валютного курса/ С.Р. Моисеев//Информационно-аналитический журнал «Дайджест-финансы». – 2003. - №3. – С. 23-28
12. Носаченко І.М. Зовношньоекономічні аспекти ринкової економіки/ І.М. Носаченко. – Львів: Світ, 2000. – 112 с. – с. 58
13. Полозенко Д. Финансовая глобализация и ее возможные последствия/ Д. Полозенко// Экономика Украины. – 2002. - №9. – С. 12-17
14. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічно теорія/ В.А. Предборський, Б.Б. Гарін, В.Д. Кухаренко. – Київ: Кондор, 2003. – 492 с.
15. Резнікова Н.В. Теоретичне обґрунтування феномену розповсюдження валютних криз/ Н.В. Резнікова// Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №11 (41). – С.62-68
16. Рогач О.І. Міжнародні фінанси/ О.І. Рогач. – Київ: Либідь, 2003. – 784 с.
17. Рокоча В.В. Міжнародна економіка/ В.В. Рокоча. – Київ: Таксон, 2003. – 302 с.
18. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції/ Л.В. Руденко. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 616 с.
19. Савельєв Є.В. Міжнародний рух капіталу в Україні і через неї/ Є.В. Савельєв// Журнал європейської економіки. – 2005. – Т. 4. - №1. – С. 31-56
20. Савіна Г.Г., Стоцька М.А. Проблеми інтеграції України в європейське співтовариство/ Г.Г. Савіна, М.А. Стоцька// Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. – 2006. - №1. – Т. 2. – С. 131-135
21. Семенов А.Г., Бударина Н.А. Международные финансы: [Учебное пособие]/ А.Г. Семенов, Н.А. Бударина. – Донецк: ДонНУ, 2003. – 247с.
22. Семенов К.А. Международные валютные и финансовые отношения/ К.А. Семенов. – М.: Издательство ТЕИС, 2000. – 176 с.
23. Співак І.В. Вплив режиму валютного курсу на економічне зростання/ І.В. Співак// Фінанси України. – 2004. - №5. – С. 61-78
24. Філіпенко А.С. Прогнозування валютних курсів/ А.С. Філіпенко// Фінанси України. – 1996. - №5. – С. 57-61
25. Хорошковський В. МВФ і валютно-фінансові кризи/ В. Хорошковський Вісник Національного банку України. – 2002. - №6. – С. 48-53
26. Шаров О. Деякі уроки валютної кризи/ О. Шаров// Вісник Національного банку України. – 2002. - №1. – С. 9-18
27. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси/ Т.С. Шемет. – К.: КНЕУ, 2000. – 336 с.
28. Щеголева Н.Г. Фиксированный или плавающий курс?/ Н.Г. Щеголева// Финансовый бизнес. – 2003. - №3. – С. 20-29
29. Шемятенков В.Г. Евро: две стороны одной монеты/ В.Г. Шемятенков. – М.: 1998.
30. www.bank.gov.ua
31. www.imf.org
32. www.ukrstat.gov.ua