Національні, міжнародні й світові валютні системи. Еволюція світової валютної системи

 

1.3 Елементи валютних систем

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірна форма організації валютних відносин між групою країн. Міжнародні валютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угрупувань та валютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної координації та регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибутів, які виокремлюють їх у відносно відособлені ланки міжнародних валютно-кредитних відносин.

Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

1. національні резервні та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;

2. склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);

3. механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;

4. умови взаємної конвертованості валют;

5. форми міжнародних розрахунків;

6. умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;

7. статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

Національні валютні системи базуються  на національних грошах і, по суті, є  складовими грошових систем окремих  країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством. Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти.

2. Ступінь конвертованості національної валюти.

3. Режим курсу національної валюти. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах «валютного коридору») і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

— у формі жорсткої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту — через її продаж. За такого режиму курс національної валюти «плаває» разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою «валютного бюро», а центральний банк стає органом такого бюро;

— у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері.

Одним з  найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти. Конвертованість національної валюти невід ємний атрибут відкритої екноміки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець імпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій палтоспроможний попит. Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.

 Світова валютна система – це форма організації валютних відносин в межах світового господарства, яка функціонує на підставі юридичних норм, угод і законів між країнами. Елементи світової валютної системи з’явилися ще в часи Стародавньої Греції, де зародилися та почали розвиватися первісні форми вексельної і міняльної справи. Наступним етапом розвитку валютних відносин стали середньовічні «вексельні ярмарки», які проводилися в найвідоміших торговельних центрах Західної Європи, таких як Ліон, Антверпен та ін. У цей час також з’являються перші автоматичні клірингові палати в Німеччині, Великобританії і Нідерландах.

 Її характерними елементами виступають:

1. Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити).

2. Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучкими). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однакового "кошика" товарів.

3. Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г) становила в 1837—1934 pp. — 20, 67 дол. США, 1934—1968 pp. — 35 дол., у 1968 p. вона була підвищена до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 p., коли офіційна ціна на золото була ліквідована. Нині ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

4.Четвертий  елемент світової валютної системи  — це міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Сутність  основних елементів національної та світової валютної систем розкривається  через їх порівняльну характеристику, яку можна подати у вигляді  табл.1.1

 Таблиця 1.1

Основні елементи національної та світової валютних систем

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти та міжнародні розрахункові одиниці
Ступінь оберненості національної валюти	Умови взаємної оберненості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Міжнародна валютна ліквідність  країни	Світовий грошовий товар та міжнародна ліквідність
Наявність або відсутність валютних обмежень	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Міжнародні кредитні засоби обігу  та регламентація правил їх використання	Уніфікація правил використання міжнародних  кредитних засобів обігу
Особливості регламентації міжнародних розрахунків	Уніфікація форм міжнародних розрахунків
Режим функціонування національного  валютного ринку та ринку золота	Режим функціонування світових валютних ринків та ринків золота
Національні органи, що регулюють валютно-фінансові  відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютно-фінансове регулювання

Важливу роль у забезпеченні нормального  функціонування валютної системи відіграють централізовані золотовалютні резерви  країни. Вони мають подвійне призначення:

• забезпечити країні запас ліквідності, достатній для виконання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних надходжень; надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та інші показники для досягнення цілей монетарної і валютної політик.

Світова та міжнародна валютні системи є  функціональними структурами валютних відносин. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла  три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного (девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи є результатом  взаємної інтеграції національних грошових та валютних відносин групи країн. Вони тісно взаємодіють між собою  та зі світовою валютною системою на глобальному  рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ЕВОЛЮЦІЯ  СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

2.1 Особливості розвитку системи  золотого стандарту

 Практика використання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до  угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.

 Паризька валютна система офіційно закріпила золотий стандарт, який базувався на наступних структурних принципах:

• кожна валюта мала золотий вміст;
• курс національних валют був прив’язаний до золота і через золотий вміст валюти співвідносились одна до одної за твердим валютним курсом;
• у відповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети;
• валюти вільно конвертувались у золото;
• золото використовувалось як загальноприйняті світові гроші.

На практиці склався режим вільно плаваючих  курсів валют з врахуванням ринкового  попиту та пропозиції але в межах  „золотих крапок” (так звані максимальні  границі відхилення валютного курсу  від встановленого золотого паритету, які визначаються витратами на транспортування  золота за кордон).Якщо ж ринковий курс золотих монет відхилявся від  паритету, заснованого на їх золотому вмісті, то боржникам було вигідніше  розраховуватись за міжнародними зобов’язаннями золотом, а не іноземними валютами. Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному  стандарті, була необхідна наявність  золотих запасів у кожної з  країн, що входять у валютну систему, а також достатня кількість золотих  грошей в обігу. Споконвічна обмеженість  загальносвітових запасів золота визначила  неминучість кризи і наступної  зміни даної валютної системи. Основна  частина міжнародних розрахунків  здійснювалася при цьому за допомогою тратт (переказних векселів), виписаних у будь-якій національній валюті. Основною валютою, що використовувалась при укладанні торговельних угод головним чином був англійський фунт стерлінгів, золото ж застосовувалось для оплати пасивного сальдо міжнародних розрахунків країни. Країни з дефіцитним платіжним балансом змушені були проводити дефляційну політику, обмежувати грошову масу в обігу, щоб перешкоджати відливу золота з країни. Виключення складала Великобританія, оскільки її валюта де-факто була резервною.

З прискоренням подальшого розвитку економіки та поглиблення  господарських зв’язків золотомонетний стандарт зжив себе. Також настання кризи золотого стандарту прискорила Перша світова війна, з початком якої центральні банки держав-учасниць системи припинили розмін банкнот  на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат, що спровокувало сильну інфляцію і хаос в валютних відносинах.

Вихід був  знайдений після закінчення війни  у встановленні золотодевізного  стандарту, заснованого на золоті і  провідних валютах, які конвертувались у золото. Девізами стали називати засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Новий  устрій світової валютної системи було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній  конференції в 1922р.

Генуезька валютна  система базувалась на наступних  принципах:

1. Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші використовувалися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів, що знімало обмеження, пов’язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але при цьому ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік. Однак у період між двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений ні за однією з валют.

 

 

2. Збереглися золоті паритети. Розмін валют на золото  здійснювався безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії) чи побічно, через іноземні валюти.
3. Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.
4. Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, у першу чергу валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги в сфері
5. зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків.

Нова  валютна система принесла відносну валютну стабільність у сферу  світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних  девальвацій. Переміщення основного  світового валютно-фінансового центра з Західної Європи в США також  повинно було знайти своє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули до затвердження гегемонії  долара в міжнародних розрахунках, що призвело до гострого суперництва  між доларом і фунтом стерлінгів. Стабільність валютної системи була остаточно підірвана світовою економічною  кризою. Велика депресія 1929-1933 р. вдарила  по одній з основних валют - долару США, що призвело до хаотичного переміщення  капіталів, багато країн зазнало  валютних криз, які викликали девальвації, збільшення дефіциту державних бюджетів, відлив золота. У результаті     Генуезька валютна система втратила стабільність. Був припинений розмін банкнот на золото у внутрішньому обороті всіх країн, і збереглася тільки зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії і Франції.