Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав у боротьбі з економічними видами злочинів

Так, на підставі чисельних  розслідувань у сфері відмивання грошей та міжнародного фінансового  шахрайства зарубіжними аналітиками  зазначається, що у багатьох кримінальних справах основну роль відіграють офшорні компанії. Аналітики ООН зазначають, що “офшорні центри” спричиняють великі витоки капіталів за допомогою офшорних фірм. Ці кошти вважаються загубленими для національної економіки. Як було зазначено вище, одним із принципів “офшорного бізнесу” є те, що всі трансакції є винятково інтернаціональними.   

На підставі наявних в  Укрбюро матеріалів українські резиденти  часто використовують офшорні юрисдикції для розміщення і утримання своїх  капіталів. Існують випадки, коли посадові особи деяких підприємств були реальними розпорядниками своїх “офшорних” партнерів.

За наявною інформацією  для вчинення шахрайських фінансових операцій найчастіше використовуються такі офшорні юрисдикції: о. Мен, о. Гернсі, о. Сарк (Велика Британія), Ірландія, Британські, Віргінські острови, штат Делавер (США), Республіка Вануату, Республіка Науру, Люксембург, Швейцарія, Гонконг, Панама, Сейшельські острови, Багамські острови, о. Невіс, Кайманові острови, Кіпр, о. Джерсі, Гібралтар, Ліхтенштейн, Нідерланди, Беліз.

2.3. Шахрайство з платіжними пластиковими картками

Одним із видів небезпечних  економічних злочинів є шахрайство з платіжними пластиковими картками. Серйозною проблемою це постало у 90-х роках і пов’язане з неправомірним використанням як кредитних, так і дебетних карток. Зазначений вид злочинів відрізняється простотою, відсутністю насилля, а також тим, що потерпілі (банк і законний власник картки), як правило, ніколи не бачать злочинця. З огляду на це, викладені проблеми в основному пов’язані з незаконним використанням кредитних карток. При цьому необхідно пам’ятати, що більшість способів, які використовуються при шахрайстві з кредитними картками, притаманні і новій проблемі шахрайств із дебетними картками.

Загальний обсяг реалізації за допомогою кредитних карток складає  щороку майже 7 трильйонів американських  доларів. 

Інтерпол не може примусити  країни-члени прийняти необхідні  закони, але він надає рекомендації з цих питань і постійно звертається до правоохоронних органів з проханням, щоб вони довели своїм національним законодавчим органам необхідність прийняття того чи іншого закону.

Прогноз розвитку злочинності  показує, що всі схеми шахрайств  із використанням платіжних карток, які використовуються у Західноєвропейських країнах, неминуче з’являться у країнах Східної Європи. Єдина зброя проти цього – вивчення позитивного досвіду інших країн, розробка відповідного законодавства, поліпшення системи навчання і тренування співробітників правоохоронних органів та банківського персоналу.

Як показує практика, при  розслідуванні шахрайств з використанням кредитних карток запорукою успіху є добре організована міжнародна взаємодія між правоохоронними органами, фірмами-виробниками пластикових магнітних карток і фінансово-кредитними закладами. Необхідною умовою є також скоординована робота поштових закладів і митних органів, що дозволяє виявляти і перехоплювати партії підроблених карток ще при ввезенні у країну. Це дозволяє також відстежувати їх подальший рух та викривати структуру злочинної організації.

2.4. Фальшивомонетництво

Найдавніше міжнародне кримінальне  злочин. Воно з'явилося одночасно  з заміною натурального товарообміну грошовим. З часом фальшивомонетництвом стали займатися не тільки окремі особи, а й держави, які подібними діями намагалися підірвати економіку інших держав, послабити їх і домогтися перемоги у війні. До таких дій вдавався Наполеон 1 відносно Росії в період підготовки своєї сумно закінчилася інтервенції. Відомі факти виготовлення фунтів стерлінгів Великобританії фашистською Німеччиною в період Другої світової війни. Підроблені гроші та цінні папери використовуються і як засіб підриву економіки держав, що розвиваються. Наприклад, в 1967 р. в Парижі була виявлена ​​підпільна фабрика, яка друкувала банкноти Республіки Заїр. При цьому було вилучено грошей на суму 15 млн. франків.   
 За даними Інтерполу, тільки за період з 1946 по 1972 п цієї організації вдалося за допомогою поліції інших країн виявити та класифікувати близько 6 млн. підробок грошей і цінних паперів у 89 країнах світу. Однак фахівці вважають, що навіть ці за своїми масштабами  цифрине  відповідають  дійсності. Випадків фальшивомонетництва набагато більше, далеко не всі з них потрапляють в поле зору поліції і розкриваються. Ці злочини скоюють добре організовані групи, підтримувані іноді представниками корумпованих властей. У 1968 р, наприклад, викрито групу міжнародних злочинців чисельністю більше ста людей. Вони підробляли американські долари і дорожні чеки з сигнатурою 26 найбільш відомих банків різних країн світу. Центр організації знаходився в Латинській Америці, а одну з філій - в Італії. Фальшиві чеки і долари розповсюджувалися через «туристів» на всіх континентах земної кулі. Незабаром в околицях м Болоньї в Італії була виявлена ​​друкарня фальшивомонетників, поліграфічне обладнання якої оцінювалося в 50 млн. італійських лір. Учасники цього злочинного «синдикату" було заарештовано і засуджено у багатьох країнах світу.  
За інформацією Інтерполу найбільш часто підробляються (близько 80%) американські долари через їх універсального використання. 100-доларова банкнота є найбільш часто підроблюваною. У відповідь, для забезпечення більш стійкої захисту від підробки, американські влади в 1996р. випустили нову 100 доларову банкноту.   
 Гроші складають основу економічної системи держави і тому дуже важливо, щоб суспільство було впевненим у своїй валюті, отже боротьба з цим видом злочину не втратила своєї актуальності.   
 Необхідність міжнародного співробітництва в боротьбі з цими злочинами призвела до укладення в 1929 р. Женевської конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків. Держави-учасниці взяли на себе зобов'язання у боротьбі з фальшивомонетництвом не робити відмінності між підробкою власних і іноземних грошових знаків і цінних паперів і з однаковою суворістю карати злочинців .  Воно оголошувалося  екстрадиційні  міжнарод-ним кримінальним злочином.   
 Тому всі країни - учасники конвенції повинні надавати допомогу зацікавленим країнам у розшуку і поверненні що зник за кордон виробника, збувальників грошових знаків або їх співучасників. З 1931 по 1995 р в рамках вимог ст. 12 Женевської конвенції проведено вісім міжнародних конференцій з координації діяльності держав, найбільших банків і емісійних установ у боротьбі з цими злочинами.   
 До грошових знаків Конвенція відносить тільки знаходяться в обігу паперові гроші і металеві монети.   
 Держави-учасниці домовилися суворо карати:   
1) всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, яким би не був спосіб, що вживається для досягнення цього результату;   
2) збут підроблених грошових знаків;   
3) дії, спрямовані до збуту, ввезення в країну або отриманню, або добування для себе підроблених грошових знаків за умови, що їх підроблений характер був відомий;   
4) замаху на ці правопорушення і дії щодо умисного співучасті;   
5) обманні дії з виготовлення, отримання чи придбання для себе знарядь чи інших предметів, призначених за своєю природою для виготовлення підроблених грошових знаків або для зміни грошових знаків (ст. 3). До кримінальної відповідальності притягуються громадяни цієї країни та особи, що проживають на її території, винні як у підробці внутрішніх грошових знаків, так і іноземної валюти.   
 Відповідно до ст. 12 Конвенції дізнання по таких справах ведеться в рамках національного кримінального судочинства особливо створеним Центральним Бюро, яке працює в контакті з банківськими установами, поліцією та подібними органами інших країн. Це дозволяє централізувати в масштабі держави всі відомості, що можуть полегшити розшук, припинення та профілактику цих злочинів. В даний час всі питання міжнародного співробітництва у даній сфері міжнародних відносин покладені на Інтерпол.  
У той же час цілий ряд положень Конвенції застарів, а її текст вимагає істотних змін. У першу чергу це відноситься до розширення  поняття«грошових знаків».   Сьогодні поширені підробки  векселів, акреди-тивів, чеків, знаків поштової оплати та інших цінних паперів. Однак у Конвенції такі діяння злочинними не вважаються. Те ж саме можна сказати про підробку грошових знаків, які не перебувають в обігу, і про вивіз фальшивих грошей за кордон. Ці прогалини Конвенції змушені заповнювати національні норми карного законодавства, а також двосторонні угоди.  

3. Міжнародне співробітництво  держав

3.1. Співробітництво держав. Форми співробітництва

Співробітництво держав у  сфері боротьби зі злочинністю ведеться в декількох напрямках :  
1. Визнання небезпеки для співтовариства держав визначених кримінально-карних діянь і необхідності застосування спільних заходів для їх припинення. Такими можуть бути крім злочинів розглядаються в цій роботі і тероризм, захоплення заручників, незаконна торгівля людьми, незаконне захоплення повітряних судів і ін Небезпека саме цих діянь фіксується в угодах.  
2. Надання допомоги у справі розшуку ховаються на чужій території правопорушників. Існує два можливі каналу здійснення - через дипломатичні установи і шляхом безпосередніх зв'язків між органами, які ведуть у своїй країні розшук і дізнання (правоохоронні органи). Необхідно відзначити розширення цього напрямку співробітництва: якщо раніше держави зверталися до конкретної країни з проханням про розшук або видачу злочинця, то в даний час цей розшук ведеться у всесвітньому масштабі, причому оголошується розшук не тільки що втік злочинця, але і викраденого майна. З метою полегшення розшуку іноді здійснюється обмін інформацією.  
3. Допомога в справі отримання необхідних матеріалів у кримінальній справі. У разі вчинення злочину або вчинення його в декількох країнах або вчинення його частини в іншій державі і т. д.. Свідки і речовинні докази можуть знаходитися в іншій державі. Для отримання матеріалів у справі в окремих випадках необхідно зробити слідчі дії за кордоном, що здійснюється шляхом направлення відповідногоокремого доручення (commissions rogatoires). Це може бути доручення допитати свідка, потерпілого, зробити огляді місця події. Угода визначає, якого роду доручення можна давати відповідним органам іншої держави. Орган, який повинен виконати це доручення керується своїми національними процесуальними нормами, при цьому повинні бути дані відповіді на всі поставлені в дорученні питання.  
4. Надання практичної допомоги окремим державам у вирішенні проблем злочинності, вивченні цих проблем. Цей вид допомоги виражається в напрямку в окремі країни експертів покликаних надати конкретну допомогу.  
5. Вивчення проблем злочинності і боротьби з нею. З цією метою скликаються міжнародні конгреси. Конференції, створюютьсяміжнародні організації, науково-дослідні інститути.   
6. Обмін інформацією. Держави часто домовляються надавати один одному інформацію необхідну для успішного проведення слідства і піймання злочинця, а також іншу інформацію кримінального характеру. Зокрема обмін інформацією про вироки, винесених у відношенні громадян іншої країни. Як правило обмін такого роду інформацією відбувається раз на рік.   
 Міжнародна співпраця держав ведеться в наступних формах:   
a) укладання міжнародних угод. Це угоди про надання правової допомоги, видачі злочинців, визнанні злочинними певних діянь;  
b) використання міжнародних організацій.

Держави з метою співробітництва  створюють універсальні  організації (ООН), регіональні (ЛАГ, ОАЕ та ін, спеціалізовані установи ООН (МОП, ВООЗ), створюють спеціальні організації (Інтерпол); питання співпраці розглядають постійні організації (всі вищевказані) і тимчасові (конференції) . Крім того в цьому процесі беруть участь так само міждержавні і неурядові організації (Міжнародна Асоціація Кримінального права, Міжнародна асоціація юристів-демократів та ін.).   
Правовими основами співробітництва держав є:   
1) Універсальні конвенції;  
2) Багатосторонні угоди чи регіональні конвенції ;  
3) Двосторонні угоди.   
 

3.2. Інтерпол - міжнародна  організація кримінальної поліції

3.2.1. Міжнародна  злочинність 

Розвиток все більш і більш складних засобів обслуговування для швидкого подорожі зробило набагато більш широкі можливості для злочинців, для пересування по всьому світу. У той же самий час, складні структури сучасних суспільств і постійне зростання міжнародного обміну забезпечують все більш широкі можливості для міжнародної злочинної діяльності, яка тепер досягла тривожних розмірів. 

Проте термін «міжнародний злочин», який використовується у звичайному зверненні, не обов'язково належить до певної категорії порушень, визначених у законі.   
 Деякі злочини охоплені міжнародними конвенціями, наприклад фальшивомонетництво (Женевська Конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків 1929р.), Незаконна торгівля людьми та експлуатація проституції (Нью-Йоркська Конвенція про боротьбу з торгівлеюлюдьми та експлуатації проституції третіми особами 1949р.), І незаконний оборот наркотичних речовин (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988р.).  
 Інші порушення, можуть бути класифіковані як «міжнародні» через поведінку правопорушників.   
Наприклад, приготування до вчинення злочину можуть бути зроблені в одній країні, в той час як фактичне злочин відбувається в одному або більшій кількості інших країн.   
 Інший приклад: схожі злочини можуть бути вчинені один за іншим в декількох різних країнах. Нарешті, злочинець може втекти за кордон після вчинення злочину, або він може перемістити її незаконний дохід за кордон, або він може приховати знаряддя злочину або документи використані для скоєння злочину в іншій країні.   
 Вистежування і арешт таких злочинців є справою надзвичайно важким; проблеми можуть виникати у зв'язку з обміном інформації, ідентифікацією, міжнародними розслідуваннями з подальшою видачею. З-за цих проблем, поліцейські відділи в різних країнах повинні працювати разом, якщо вони хочуть боротися з міжнародною злочинністю успішно. 

3.2.2. Поява і  зростання міжнародного поліцейського  співробітництва. Розвиток Інтерполу

Принципи та процедури, що керують міжнародним поліцейським співробітництвом виросли поступово  за ці роки, перш ніж сформувати існуючу  систему ІНТЕРПОЛУ. Варто назвати  найбільш суттєві дати:  
1914, Протягом першого Міжнародного Конгресу Кримінальної Поліції, проведеного в Монако з 14-18 квітня, юридичні експерти і поліцейських офіцери від 14 різних країн і територій вивчали можливість створення міжнародного офісу кримінальних записів (звітів) та погодження процедур видачі. Початок першої Світової війни запобігла подальший прогрес  
1923, Другий Міжнародний Конгрес Кримінальної Поліції, був проведений у Відні, і заснував Міжнародну Комісію Кримінальної Поліції (ICPC) з власним Статутом, і офіційної Штаб-квартирою у Відні. ICPC, діяв задовільно до початку Другої Світової війни, але був по суті Європейською організацією,  
1946, Після Другої Світової війни, конференція була проведена в Брюсселі, щоб відновити ICPC і єдину концепцію міжнародного поліцейського співробітництва Були прийняті нові Статути і Штаб-квартира комісії була переміщена до Парижа. 'ІНТЕРПОЛ' був вибраний як телеграфну адресу  Штаб-квартир. 
1956, ICPC став Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол, скорочений до ICPO-Інтерпол   
1966, Генеральний Секретаріат ІНТЕРПОЛУ, був переміщений в Saint Cloud, поза Парижа   
1973, Організація святкувала 50-ту річницю в місці народження, Відень  
1984, Нова Угода Штаб-квартири, підписану французьким Урядом вступило в силу,   
1989 27 листопада, нову будівлю Штабу-квартири організації в Ліоні було офіційно відкрито   
1994, число Держав - членів Інтерполу досягло 176. 

3.2.3. Структура  Інтерполу

Основними директивними органами Інтерполу є Генеральна Асамблея і Виконавчий Комітет. Вони - дорадчі  органи з правами прийняття рішення  та контролюючими повноваженнями. Їх засідання проводяться періодично. Постійними відділами організації  є Генеральний Секретаріат який є відповідальним за виконання рішень і резолюцій прийнятих двома  директивними органами і тісно співпрацює з НЦБ держав-членів забезпечуючи їх основою для щоденної роботи та співпраці. НЦБ які є національними  органами забезпечують зв'язок між  державами-членами та Генеральним  Секретаріатом.   
 1. Генеральна Асамблея - складається з делегатів, призначених урядами Держав - членів. Вона збирається раз на рік. Асамблея - вищий директивний орган ІНТЕРПОЛУ і приймає всі головні рішення, що впливають на подальшу програму дії Організації, які вам потрібні для міжнародного співробітництва, робочі методи, фінансування і програм дій. Вона також обирає співробітників Організації. Асамблея приймає рішення простою більшістю голосів у формі резолюцій чи рекомендацій. Кожне представлене Держава - член має один голос.   
 2. Виконавчий комітет. Виконавчий комітет має тринадцять членів, тих хто обрані Генеральною Асамблеєю з числа делегатів Держав - учасниць. Термін повноважень Президента Організації - 4 роки. Він головує на сесіях Генеральної Асамблеї і зустрічах Виконавчого комітету. Три віце-президента і дев'ять звичайних членів обираються на трьох - річний термін. 13 членів Виконавчого комітету обираються на основі рівноправної географічної дистрибуції і повинні бути з різних країн. Виконавчий комітет зазвичай зустрічається три рази на рік. Він готує порядок денний до сесій Генеральної Асамблеї, схвалює план дії і проект бюджету перш, ніж вони будуть представлені Асамблеї, і контролює управління Генеральним Секретаріатом.  
 3. Генеральний Секретар. (Раймонд Е Кенделл QPM MA Генеральний  секретар, Інтерпол) Генеральний Секретаріат - постійний адміністративний і технічний орган. Він виконує рішення, прийняті Генеральною Асамблеєю і Виконавчим комітетом, координує дії по боротьбі з міжнародними злочинами, централізує інформацію щодо злочинів і злочинців, забезпечує зв'язок з національними та міжнародними органами.  Секретаріат управляється Генеральним секретарем, що обирається Генеральною Асамблеєю на 5 років. Він підзвітний Генеральної Асамблеї і Виконавчому комітету з питань загальної та фінансового управління Організації.   
 4. Виконавчий апарат Генерального Секретаря. Є технічної та адміністративною одиницею підтримки і включає безпосередньо виконавчий апарат, центр громадських зв'язків та управління фінансового контролю. У складі виконавчого апарату знаходяться адміністративне відділення (перший відділення) яке є відповідальним за загальними адміністративних питань та відділ зв'язків та оперативної інформації (або кримінальної розвідки) (друге відділення). Даний підрозділ відповідально за централізацію поліцейської інформації і керівництво з ведення справ з міжнародних кримінальних злочинів. Воно здійснює управління комп'ютерною обробкоюоперативної поліцейської інформації та електронними архівами, готує проекти зауважень і узагальнення у кримінальних справах, а також організовує зустрічі та симпозіуми у кримінальних справах чи з на спеціальну тему. Відділ зв'язків та оперативної інформації складається з Європейського Бюро Зв'язки, Регіонального координаційного бюро і чотирьох підвідділів, кожен з яких працює в певних областях боротьби з міжнародними злочинами. Підрозділ 1 працює з загальними злочинами (діяння посягають на особистість і майно, організована злочинність і тероризм), підвідділ 2 працює з економічними і фінансовими злочинами (фальшивомонетництво, шахрайство та відмиванням коштів отриманих злочинним шляхом), підвідділ 3 працює з незаконним обігом наркотичних засобів і підвідділ 4 займається кримінальної розвідкою.  
 Підрозділ кримінальної розвідки відповідальний за обробку інформації призначену для НЦБ. Він використовує найбільш передові технології і досконалі методи для оперативного реагування на запити НЦБ.  
 Відділення обробки повідомлень (Message Research and Response Branch - MRRB) основним завданням якого є надання допомоги НЦБ та Генеральному Секретаріату в обробці і запису оперативної інформації відповідно до правил захисту і стирання інформації.   
 Відділення з підготовки міжнародної документації - основне завдання - своєчасна та швидка підготовка і видання документації відповідно до запитів НЦБ. Даною відділення тісно співпрацює зі спеціалізованими секціями Відділення зв'язку та оперативної інформації.   
 Департамент ідентифікації. Штат експертів цього департаменту відповідальний за обробку відбитків пальців і фотографій і оновлення архівів.