Міжнародна тогрівля як система економічних відносин

5) випереджаючий  ріст цін на продукцію та  послуги природних монополій в порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

6) недостача  спеціальних знань і досвіду  роботи в сфері експорту у  більшості українських підприємців,  а також недостатня координованість  їх діяльності на зовнішніх ринках;

7) розрив традиційних виробничих зв'язків на пострадянському економічному просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних "ніш" на світовому ринку;

8) збереження  елементів дискримінації українських  експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

9) низький  світовий рейтинг надійності  України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

10) норми українського  законодавства, які закріплюють  відповідальність постачальника  за недоброякісну продукцію, не  відповідають принципам, що прийняті  в міжнародній практиці.

         Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України.

2.2 Фактори  динаміки експортного потенціалу  України

Відкрита  експортоорієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані  в багатьох країнах світу, є добрим взірцем для національної економічної стратегії України в сучасних умовах її розвитку. В цілому можна виділити дві групи факторів, які визначають динаміку експорту: внутрішні або ендогенні, джерела впливу яких знаходяться всередині країни і піддаються певному управлінню, і зовнішні - екзогенні, вплив яких на експорт не залежить від здійснюваної країною внутрішньої та зовнішньої політики.

Позитивний вплив на обсяги експорту з України справлятимуть, відповідно, зростання виробництва і ВВП країн-торгових партнерів, збільшення світового попиту і покращення кон'юнктури щодо товарів, які складають основну частину нашого експорту, зниження тарифних і нетарифних бар'єрів з боку інших країн та відмова від політики імпортозаміщення, послаблення позицій конкурентів, скорочення кількості антидемпінгових розслідувань проти України, ефективне розв'язання торгових спорів, підвищення світових цін на товари експорту і їх зниження на імпортні складові, що застосовуються у подальшому експортному виробництві.

Фактично  на сьогоднішній день зовнішні фактори  здебільшого не сприяють збільшенню обсягів експорту з України. Це проявляється у сповільненні в останні роки темпів економічного зростання розвинутих країн Європи, куди експортується більша частина української продукції; мінливості попиту на основні статті вітчизняного експорту - металургійну продукцію, сировину, напівфабрикати; підвищенні з боку окремих країн нетарифних бар'єрів (зокрема, за останні 40 років частка імпорту, охоплена нетарифними обмеженнями, збільшилась у Японії на 64%, у країнах ЄС - на 198%); виході на ринки нових постачальників, розширенні пропозиції і збільшенні внаслідок цього можливостей вибору споживачів на користь кращої за співвідношенням “ціна-якість” продукції. Так, сьогодні експорт української сталі ускладнюється появою російських, китайських конкурентів, експорт машин і устаткування - нових конкурентів з країн, що розвиваються (Китай, Індія, Таїланд), експорт продовольства - розширенням пропозиції з боку країн Європи, США, Туреччини, Ірану, експорт у країни Азії - сильнішими у порівнянні з українськими позиціями Франції, Росії, Білорусі, Болгарії, Польщі.

Проблема  експорту ускладнюється також відсутністю в України статусу держави з ринковою економікою і членства у Світовій організації торгівлі, що часто призводить до неправомірного встановлення фактів демпінгу. З 1992 р. в результаті антидемпінгових процедур українські виробники зазнали втрат в розмірі близько 1,5 млрд. дол. Підвищуються вимоги споживачів-імпортерів до показників енергомісткості, екологічності, якості, технічного та технологічного рівня, післяпродажного обслуговування продукції.

Результати  проведеного фахівцями Інституту світової економіки НАН України регресійного аналізу на основі квартальних даних за 1997-2004 роки показують, що найбільший вплив на експорт з України до країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), які займають найбільшу частку у структурі нашого експорту, мають обсяги ВВП країн ОЕСР (в=2,28). Серед інших включених у модель факторів (валютний курс, обсяги прямих іноземних інвестицій, індекси світових цін, процентні ставки за кредити) помітний вплив на експорт здійснюють валютний курс (в=-0,88) та індекси вільних ринкових цін (в=0,673). Інші пояснювальні змінні є статистично незначущими. На основі аналізу бета-коефіцієнтів можна стверджувати, що експорт зростає зі збільшенням обсягів ВВП країн ОЕСР та світових цін і зі зменшенням курсу національної валюти.

Основними шляхами  забезпечення високих обсягів вітчизняного експорту, що стримуватимуть негативний вплив ряду факторів, є зміна товарної структури експорту в бік високотехнологічних, наукоємких товарів; географічна диверсифікація експорту; підвищення якості, конкурентоспроможності продукції з врахуванням останніх вимог споживачів; забезпечення стабільного макроекономічного, інституційного і політичного середовища; створення привабливого інвестиційного клімату; прискорення вступу України до СОТ; посилення її участі в інтеграційних процесах; підтримка малого і середнього бізнесу; збільшення кількості інфраструктурних об'єктів, що сприяють розвитку технологій; реалізація ефективної державної політики підтримки експорту.

РОЗДІЛ 3.

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

3.1. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України

Україна є членом ООН  і входить до світового співтовариства. Це позначає, що вона визнає і виконує  статут ООН, міжнародне право, які регулюють  міждержавні відносини, в тому числі і економічні. Міжнародні економічні відносини мають для економічного розвитку України істотне значення. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин передбачає, щоб економіка України була інтегрована у світове господарство.

Однак Україна перебуває  на перехідній стадії розвитку економіки. Як суверенна держава вона ще не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує  процес інтеграції національної економіки у світове господарства. Крім того, після ліквідації СРСР структури, за допомогою яких здійснювалася в ньому зовнішньоекономічна політика, були ліквідовані, а нових органів, які можуть проводити на всіх господарських рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще бракує. Вони вже створені на державному рівні: Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України, Державний митний комітет, Національний банк України тощо.

         Україна завжди мала економічні зв'язки з країнами світового співтовариства, але її включення у систему світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, головним чином зумовлені набуттям Україною незалежності. Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України, є Закон про зовнішньоекономічну діяльність Укаїни, що був прийнятий у квітні 1991 року. Він передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути юридичні особи на території України; в ньому докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права і обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю тощо. Правові та нормативні документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність України, спираються на об'єктивні можливості господарського розвитку нашої держави. Україна традиційно займає провідне місце серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлюється на наявність вагомих об'єктивних матеріальних передумов, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків: природних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортного забезпечення тощо.

Незважаючи на значні потенційні можливості включення України  у систему світового господарства, зараз на цьому шляху постають певні об'єктивні перепони. Це насамперед зниження темпів економічного розвитку нашої країни, що є наслідком загальної кризи, яка охопила суспільне виробництво в Україні; орієнтація України на процес інтегрування з державами СНД, що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних економічних зв'язків між ними, низьким рівнем якості продукції, недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами, відсутністю кваліфікованих кадрів спеціалістів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутністю досвіду ведення міжнародних економічних відносин.

         Незважаючи на те, що Україна в минулому посідала провідне місце в експортно-імпортних операціях СРСР, її зовнішньоекономічні зв'язки, зокрема, такий їх концентрований вираз, як істотний рівень міждержавної торгівлі, характеризуються зараз негативними рисами. Протягом 90-х років істотно скорочувався обсяг експорту України. Лише за 1992 рік він скоротився на 19%. Традиційно в експорті України переважають паливно-сировинні галузі, частка яких на початку існування країни становила рахом з матеріалами та товарами народного споживання близько 90% експорту нашої країни. Експорт України сьогодні характеризується низькою питомою вагою машин та обладнання; незначна частка припадає на продцуцію, що випускається згідно з договорами про спеціалізацію та кооперування виробництва, низьска частина в експорті виробів сучасної техніки, технологій, ліцензій. У зовнішньоторгівельному обігу України протягом 90-х років різко зросла частка бартерних операцій – з 10% до близько 70%.

          Усе це вимагало і вимагає оперативної та докорінної зміни акцентів у зовнішньополітичній діяльності України зодо розвитку міжнародних господарських відносин. Проте невдалими були розроблені в 90-х роках заходи щодо стабілізації експортного потенціалу України, перепрофілювання структури експорту. Зміни в зовнішній торгівлі України “поглинули” масу спеціальних інвестицій. До експортного виробництва були включені далеко не всі підприємства військово-промислового комплексу, що підлягали конверсії.

          За умов переходу України до соціальної ринкової економіки функціонування механізму реалізації зовнішньоекономічних зв'язків спрямоване передусім на реалізацію загальнодержавних інтересів. Це зумовлює зберігання певною мірою державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Вона

виявляється в конкретних методах державного регулювання 

зовнішньоекономічних зв'язків, а саме: у прийнятті відповідних законодавчих актів, тарифів, системи оподаткування, укладення договорів, регулювання обсягу, структури, географії поставок, реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, наданні їм ліцензій, рекомендацій щодо цін, пільгових кредитів, дотацій, встановлення митного збору та контролю тощо. Важливим напрямом формування ефективного механізму зовнішньоекономічної діяльності України та включення її у систему світового господарства є проведення певної децентралізації зовнішньої торгівлі, що є об'єктивною вимогою переходу національної економіки до регульованого ринку. Істотне значення має розширення прав і самостійності безпосередніх учасників міжнародної торгівлі – підприємств, об'єднань, окремих фізичних осіб. У процесі формування прогресивного механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб'єктів безпосередніх міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання валютних коштів, отримання довгострокових кредитів.

     Основними факторами міжнародних економічних відносин України у галузях матеріального виробництва є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, створення спільних підприємств, міжнародних господарських об'єднань, комерційних банків, центрів для підготовки спеціалістів, розвиток форм технічого сприяння при будівництві господарських об'єктів. Ці напрями забезпечать участь України в міжнародному поділі праці, зокрема у поглибленні процесів предметної, подетальної, агрегатної, технологічної, міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.

Однак на практиці Україна  тільки зараз, у 2000-2001 році, почала повільно рухатися у напрямку стабілізації та покращення зовнішньоторгівельної діяльності. Основним зовнішньоторгівельним партнером залишається, незважаючи на всі поривання України у бік Заходу, Росія.

3.2. Рівень участі України в  міжнародному поділі праці

В сучасних умовах світовий суспільний розвиток знаходиться під впливом глобалізаційних процесів і характеризується посиленням зв’язків і взаємодією між країнами. Усі країни світу так чи інакше залучені до міжнародного поділу праці. Тому дослідження міжнародного поділу праці є одним з актуальних питань як сучасної світової, так і української економіки. Міжнародний поділ праці – це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі [2, с. 350].

Динамічний процес розвитку міжнародного поділу праці робить актуальною проблему його виміру, тобто оцінки та порівняння. Для характеристики різних аспектів участі країни в міжнародному поділі праці в його народногосподарській формі необхідно, насамперед, визначити показники та динаміку зовнішньоторговельного балансу, обсяги експорту і імпорту товарів і послуг, їхню структуру. Зовнішньоторговельний обіг між Україною та країнами ЄС, який за 2008 р. склав 6,1 млрд. дол. США, що на 2,5 млрд. дол. США більше, був більшим ніж у 2007 р. [6] Експорт товарів у 2009 р. становив 39695,7 млн. дол. США та істотно знизився в порівнянні з 2008 р., коли становив 66967,3 млн. дол. США. Найбільшу частку в експорті України становлять країни СНД, насамперед Російська Федерація [3].

Імпорт товарів у 2009 р. склав 45433,1 млн. дол. США, та майже вдвічі зменшився в порівнянні з 2008 р., коли становив 85535,3 млн. дол. США. У географічній структурі вітчизняного імпорту першу сходинку також займають країни СНД [3]. Наступним елементом у визначенні рівня участі країни в міжнародному поділі праці є обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Величина ВВП є вихідним параметром при проведенні аналізу багатьох особливостей стану міжнародного поділу праці, тому що вона характеризує одну з важливих його сторін – зосередження зусиль окремих країн на виробництві частини валового світового продукту.