Міжнародна тогрівля як система економічних відносин

ЗМІСТ

 ВСТУП………………………………………………………………………….……... 2 
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ЯК СИСТЕМИ

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН…………………………………………...……………4 
1.1. Сутність міжнародної торгівлі та її концепції…………………………………...4 
1.2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі………………………………………..… 10 
1.3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі………………………….. 17 
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУКРАЇНИ……………………………………………………………………………..…19 
2.1 Аналіз експортного потенціалу………………………………………………..…19

2.2 Фактори динаміки експортного потенціалу України…………………………...22

РОЗДІЛ 3. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО

ЗРОСТАННЯ…………………………………………………..................................... 25 
3.1. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України………………... 25 
3.2. Рівень участі України в міжнародному поділі праці……………………….… 28 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………. 31 
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК……………………………………………….……...33 
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………..35 
ВСТУП

Утвердження державної  незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що від-булися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Актуальність моєї курсової роботи полягає в тому, що міжнародна торгівля на даний період розвитку є чи не найдискусивнішим питанням, яке хвилює всіх урядовців, оскільки від її ефективності, подекуди, залежить економічне зростання країни і, як наслідок, положення держави на міжнародному рівні.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Як суб'єкт міжнародних  економічних відносин Україна має  свідомо входити до системи світогосподарських зв'язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.

Основна мета даної курсової роботи – дослідити особливості зовнішньої торгівлі України.

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв'язків.

Об'єктом дослідження є зовнішня торгівля України. Робота складається з трьох частин, в яких послідовно досліджується питання формування сучасної системи міжнародних економічних зв'язків та місце України в цій системі.

РОЗДІЛ 1.

СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ ЯК СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНИХ  ВІДНОСИН

1.1. Сутність  міжнародної торгівлі та її  концепції

Механізмом реалізації світогосподарських зв'язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв'язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин — міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно–кредитні відносини (рис. 1.1). 
     Форми міжнародних економічних відносин тісно пов'язані між собою, впливають одна на одну, створюючи додаткові стимули для взаємного розвитку. Так, торгівля створює умови для міжнародного інвестування, а міграція капіталу, в свою чергу, стимулює торговельні зв'язки та міграцію робочої сили. Однак основною і центральною ланкою світогосподарських зв'язків завжди була і є міжнародна торгівля. За оцінками Джефрі Сакса, міжнародна торгівля становить на сьогодні 80 % усіх міжнародних економічних відносин.

     Міжнародна  торгівля як обмін товарами  і послугами є не тільки  зовнішньою ознакою існування  світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв'язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці. Показники розвитку торгівлі між країнами демонструють їх взаємну економічну залежність. Так, у 1998 р. 23,7 % валового глобального продукту в світі було спрямовано у канали міжнародної торгівлі. При цьому темпи зростання світового експорту виявилися більшими за зростання показників валового внутрішнього продукту в середньому по країнах світу. 
В умовах докапіталістичних формацій, які базувалися на натуральному господарстві, існували лише деякі елементи міжнародного поділу праці, що були пов'язані в основному з особливостями природних умов в окремих країнах. Відповідно до міжнародної торгівлі залучалась невелика частина виробленої в країні продукції, а сам обмін здійснювався переважно між сусідніми землями і не завжди був усталеним. Поява розвинутих форм міжнародного поділу праці характерна для епохи промислового капіталізму. Крупна машинна індустрія стимулювала поглиблення диференціації виробництва, що, врешті–решт, зумовило його вихід за національні межі і стимулювало значне розширення міжнародної торгівлі. Спочатку в міжнародній торгівлі брали участь тільки найрозвинутіші країни і лише з розвитком товарного виробництва до неї почала залучатися дедалі більша кількість країн, що спричинило виникнення світового ринку. Фахівці відносять зародження світового ринку до XVI ст., коли капіталізм перебував на мануфактурній стадії розвитку. А вже на початку XIX ст. світовий ринок характеризувався досить розвинутими формами торговельно–економічних і фінансово–кредитних відносин країн.

     Отже, міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми

зовнішньої торгівлі.

     Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально–економічною категорією. її можна розглядати з двох позицій — операційної та державно–політичної (рис. 1.2). 
З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу–хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно–фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно–імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь–яка операція з експорту чи імпорту. 
          З державно–політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають У світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру.

Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами між  виробниками та споживачами різних країн об'єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрями та динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтеграційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин із відповідними міжнародними організаціями. 
Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фритредерства), а державно-політичний — протекціонізму. В цілому ж історія розвитку міжнародної торгівлі є балансуванням держав між цими двома напрямами. Однозначний, безкомпромісний вибір політики фритредерства або протекціонізму у зовнішній торгівлі був характерним для минулих століть. У наш час ці два напрями взаємопов'язані і тісно переплітаються, хоча чітко простежується провідна роль принципу вільної торгівлі. 
Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п'ять групп концепцій розвитку міжнародної торгівлі: 
– меркантилізму (раннього та пізнього); 
– переваг (абсолютних і відносних); 
– факторів виробництва; 
– неотехнологічні; 
– конкурентоспроможності.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante — торгівля) вона ґрунтувалася на доктрині «грошового балансу» — нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб'єктивному обмеженні) вивезення грошей.

     Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Згідно з принципом (або моделлю) абсолютної переваги країні доцільно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, з яких вона має найменші, порівняно з іншими країнами, витрати на виробництво. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля. 
     Рікардо доводить можливість виграшу для країни із загальним, менш ефективним виробництвом за рахунок імпорту товарів, національні витрати на випуск яких вищі порівняно з тими товарами, вивезення котрих компенсує сплату такого імпорту. Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля. 
    Експорт та імпорт за високої міжнародної стабільності може бути зменшений переміщенням самих факторів виробництва (робочої сили або капіталу) з країни з їх надлишком до країн з їх нестачею. 
Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем: 
– кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництво якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера–Оліна); 
– вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П. Самуельсона); 
– зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера–Самуельсона); 
– зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського). 
     У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьев застосував теорію Хекшера–Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву «парадокс Леонтьева». Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьев пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Тобто США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах було неможливе або неефективне внаслідок нижчої кваліфікації робітників. Імпорт же капіталомістких товарів був пов'язаний з результативнішим ефектом його застосування у країнах з надлишком інших факторів виробництва — землі або праці. 
     Модель внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність з постулатами моделей факторонаділеності, а саме: країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва. 
Особливості конкуренції в галузі залежать від п'яти факторів (або сил, за М. Портером): 
– можливість появи нових конкурентів; 
– вірогідність появи або ступінь впливу товарів–замінників; 
– поведінка постачальників; 
– поведінка споживачів; 
– суперництво існуючих конкурентів між собою. 
Значення кожного з цих факторів зумовлюється його основними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їхвитрати, капіталовкладення тощо.[див. додаток А]

1.2. Етапи розвитку  міжнародної торгівлі.

Фахівці з історії світової економіки пропонують різні критерії періодизації розвитку міжнародної торгівлі: за етапами розвитку науково–технічного прогресу (за змінами у виробничих силах); за етапами вдосконалення транспортної системи (як транспортних засобів, так і доріг); за пріоритетними напрямами у зовнішньоторговельних політиках країн (лібералізація чи протекціонізм). Насправді доведено, що між усіма переліченими етапами існує пряма залежність. Але наочнішою, поширенішою та логічнішою, на наш погляд, є періодизація розвитку світових процесів, у т. ч. міжнародної торгівлі, за основними подіями в світі. З огляду на це можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі: 
І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.); 
II — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 p.); 
III — період між двома світовими війнами (1914—1939 pp.); 
IV — повоєнний (50—60–ті роки); 
V — сучасний (з початку 70–х років). 
     Останній, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди: 
1)    конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної (до початку 90–х років);

2) глобалізації світової  економіки (з початку 90–х років). 
Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні: 
– певні середовищі чинники розвитку; 
– особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств; 
– пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу [див. Додаток Б].

  І етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. 
       У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищі чинники: 
– залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну; 
– прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою); 
– революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою). Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997 р. частка трьох найбільших експортерів світу — США, Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США. 
     Обробна промисловість США на той час працювала переважно на внутрішній ринок, а розширення експорту відбувалось насамперед за рахунок збільшення вивозу продовольства та сировини. Так, у 1970 р. питома вага обробної промисловості в експорті США не перевищувала 15 %. 
Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно–економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від awn. free trade — вільна торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритредерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон. Так, митна реформа була проведена у туманному Альбіоні у 20–х роках XIX ст., а до середини сторіччя фритредерство перемогло вже повністю: скасовано законодавчі обмеження на імпорт зерна, сировини, промислових товарів; ліквідовано інші протекціоністські обмеження. У деяких європейських країнах (Німеччина, Франція та ін.) і Росії також з'явились тенденції до фритредерства, однак навіть у середині XIX ст. ця концепція не стала зовнішньоторговельною політикою всіх країн. У більшості з них, як і раніше, панував протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. 
       II етап характеризується такими основними середовищними чинниками: 
– науково–технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування); 
– подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; 
– завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування); 
– динамічний розвиток промислового виробництва у найбільш розвинутих країнах. 
Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків. 
Поява монополій на світовому ринку супроводжується гострою конкурентною боротьбою між ними. Для запобігання збиткам вони нерідко укладають угоди щодо розподілу світових ринків збуту, сировини і капіталів, домовляються про встановлення монопольних цін, спільну бізнесову політику. Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій. 
Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі [див. ДодатокВ].