Міжнародні економічні відносини як елемент структури світового господарства

justify">    Суб’єкти  міжнародних економічних відносин – це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб’єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:

    1) за рівнем розвитку стосунків:

    а) мікрорівень – підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;

    б) мезорівень – регіони, галузі економіки;

    в) макрорівень – держави, групи  держав, міжнародні організації.

    2) за правовим статусом:

    а) фізичні особи – право- та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);

    б) юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають наступним ознакам: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть змінюватися; наявність власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність.

    Юридичні  особи поділяються також за організаційно-правовим критерієм :

    – товариства з необмеженою відповідальністю;

    – товариства з обмеженою відповідальністю;

    – акціонерні товариства;

    – командитні товариства;

    – одноосібні підприємства.

    Держава – це особливий суб’єкт міжнародних економічних відносин. Відносини і зв’язки між державами знаходяться в основі створення цілісної світогосподарської системи. Більшість міжнародних організацій є міждержавними. Саме держави створюють поле діяльності для суб’єктів мезо- і макрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє та багатостороннє співробітництво.

    Залежно від ступеня розвитку стосунків  та тривалості дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють  рівні розвитку міжнародних економічних  відносин:

    1) міжнародні економічні контакти – це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня притаманні юридичним і фізичним особам;

    2) міжнародна економічна взаємодія  – це добре відпрацьовані, стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу;

    3) міжнародне економічне співробітництво,  тобто міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

    4) міжнародна економічна інтеграція  – вищий рівень розвитку міжнародних  економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.[1,8.9]

 

Розділ 2. Особливості сучасного  етапу розвитку міжнародних  відносин 

2.1. Форми міжнародних  економічних відносин  у сучасній економіці

    До  форм міжнародних економічних відносин можна віднести такі:

1. міжнародна торгівля;
2. міжнародний рух капіталів;
3. міжнародна міграція робочої сили;
4. міжнародні валютно-фінансові відносини;
5. міжнародне науково-технічне співробітництво;

    З усіх форм світових економічних відносин найважливішою є зовнішньоторговельний обмін товарами.

    Міжнародна  торгівля – це сфера міжнародних  товарно-грошових відносин, що є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу на основі міжнародного поділу праці. Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів і послуг, чистого експорту, їх відношенням до валового національного продукту.

    Міжнародна  торгівля – найдревніша форма  міжнародних економічних відносин, яка віддзеркалює процес інтернаціоналізації сфери обміну і дотепер залишається найрозвинутішим сектором світового господарства.

    За  глобальної інтернаціоналізації господарського життя це одна з найрозвинутіших форм міжнародних економічних відносин. На міжнародну торгівлю припадає майже 80% обсягу МЕВ.

    Міжнародна  торгівля має такі переваги: долає  обмеженість національної ресурсної бази; розширює ємність внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світовим; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розширює масштаби виробництва, сприяє оновленню виробничих фондів, залученню інвестицій; впливає на економію витрат, поліпшення якості продукції до рівня світових стандартів. Заснована на принципі порівняльних переваг вільна торгівля дає можливість світовій економіці досягнути більш ефективного розміщення ресурсів, зростання виробництва і життєвого рівня населення. Однією з головних форм зовнішньоекономічних зв'язків будь-якої країни є зовнішня торгівля.

    Зовнішня  торгівля — це торгівля між країнами, яка складається з вивезення (експорту) і ввезення (імпорту) товарів і послуг. Вона здійснюється переважно через комерційні операції, що оформляються зовнішньоторговельними контрактами. Для зовнішньої торгівлі важливе значення мають умови її кредитування, застосовувані форми розрахунків і валютні форми контрактів, особливості організації зовнішньоторговельної діяльності в країні, її практика просування товарів на зовнішньому ринку і головне – конкурентоспроможність товарів і послуг, що продаються.

    Зовнішня  торгівля регулюється державою за допомогою  таких засобів, як митний тариф, ліцензування (видача державними органами дозволу на ввезення і вивезення товарів і надання послуг), нетарифні обмеження, а також пряме і опосередковане субсидування експорту.

    Основними елементами зовнішньої торгівлі є експорт  та імпорт.

    Експорт – вивезення за межі країни товарів, послуг і капіталу для продажу  з метою отримання доходу. Експортуючи свою продукцію, країна-експортер отримує можливість заробити іноземну валюту, за яку вона може придбати необхідні товари в інших країнах.

    Експорт послуг – це надання на певних умовах іноземному партнеру послуг виробничого чи іншого характеру. Послуги можуть надаватися також на національній території. Через ці особливості експорт послуг дістав назву «невидимого експорту».

    Експорт капіталу – вкладання фінансових коштів у створення виробничих або інших об'єктів на території іншої країни з певним терміном їхньої окупності.

    Імпорт  – придбання в іноземного контрагента  товарів із ввезенням їх до країни. Обсяг, структура і асортимент імпорту залежать від масштабів національних господарств країни-імпортера, забезпеченості його різноманітними отримує можливість заробити іноземну валюту, за яку вона може придбати необхідні товари в інших країнах.

    Експорт послуг – це надання на певних умовах іноземному партнеру послуг виробничого чи іншого характеру. Послуги можуть надаватися також на національній території. Через ці особливості експорт послуг дістав назву «невидимого експорту».

    Експорт капіталу – вкладання фінансових коштів у створення виробничих або інших об'єктів на території іншої країни з певним терміном їхньої окупності.

    Імпорт  – придбання в іноземного контрагента  товарів із ввезенням їх до країни. Обсяг, структура і асортимент імпорту  залежать від масштабів національних господарств країни-імпортера, забезпеченості його різноманітними ресурсами, рівня виробничого і науково-технічного розвитку, а також розмірів експортної виручки та валютних резервів. Імпорт включає також платне користування послугами іноземних осіб, фірм та організацій. Крім імпорту товарів і послуг широко застосовується імпорт капіталів у вигляді іноземних кредитів або інвестицій.

    У разі якщо країна імпортує товар не для власного користування, а для  перепродажу в іншу країну, виникає так званий реекспорт. Він може здійснюватися як із ввезенням товару для переробки в країні-імпортері, так і без ввезення. З реекспортом тісно пов'язаний реімпорт товарів, що являє собою придбання реекспортованого товару країною-споживачем. Сукупність імпорту і експорту є зовнішньоторговельним оборотом, або товарооборотом.

    Роль  експорту полягає в тому, що він  дає імпульс зростанню національного виробництва, доходу і зайнятості, а відповідно й сукупному попиту, збільшує національний дохід країни. Щодо функції імпорту. Імпорт, збільшуючи кількість товарів, приводить до скорочення витрат на виробництво всередині країни.[11,21]

    Однією  з основних форм економічних відносин у світовому господарстві є міжнародна міграція капіталу.

    Міжнародна  міграція капіталу – це переміщення  капіталу між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

    Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

    Капітал є тим ресурсом без якого неможливе  виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на системне отримання прибутків. Приплив капіталу з-за кордону є одним із основних джерел фінансування імпорту.

    Капітал – грошові і матеріальні засоби, що використовуються в суспільному виробництві з метою отримання прибутку.

    Державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

    Недержавний (приватний) капітал – це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це – інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

    Основні причини міжнародного руху капіталу:

    • відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

• попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;
• різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;
• інтернаціоналізацію виробництва;
• зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;
• бажання обійти тарифні та нетарифні бар'єри, які є у звичайному комерційному експорті;
• захист грошей від інфляції;
• технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

    • необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.

    Форми міжнародного руху капіталів класифікують за шістьма ознаками (Додаток А). Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.