Міжнародні економічні відносини як елемент структури світового господарства

    – національні традиції, інші культурні  цінності;

    – норми поведінки в бізнесі, діловій етиці та менеджменті;

    – соціальні інститути.[10]

    Принципи  розвитку міжнародних економічних  відносин визначають як суттєві, об’єктивні та загальновизнані норми і правила  міжнародної господарської взаємодії.

    Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні. До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

    1) об’єктивність міжнародних економічних  відносин, тобто відповідність їх  розвитку об’єктивним економічним  законам (ігнорування міжнародних  зв’язків – це втрати як потенціал втрачених можливостей);

    2) взаємовигідність економічних зв’язків  для двох і більше партнерів;

    3) конкурентні підвалини механізму  зовнішньоекономічних зв’язків;

    4) компромісний характер міжнародної  економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;

    5) неконфронтаційність міжнародних  економічних відносин;

    6) спільне вирішення глобальних  проблем людства.

    Специфічні  принципи розвитку міжнародної економічної  взаємодії конкретизують зміст  загальних:

    1) кожна держава має право вільно  вибирати і розвивати свої  політичні, соціальні і культурні  системи;

    2) економічне співробітництво між  державами повинно здійснюватись  незалежно від розбіжностей побудови  їхніх політичних, економічних і  соціальних систем;

    3) своєчасні міжнародні розрахунки;

    4) надійність і конвертованість  валют, що передбачає організацію  валютного контролю, використання  тих чи інших форм валютного  регулювання;

    5) підвищена роль транспортної  проблеми та пов’язаних з нею  витрат;

    6) повага права власності;

    7) підтримка платіжного балансу;

    8) міжнародна стандартизація та  сертифікація продукції, виконання  вимог яких потребує суттєвих  додаткових витрат;

    9) сприяння економічному зростанню  у найбідніших країнах;

    10) співпраця у подоланні глобальних  проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

    Моделі  розвитку міжнародних економічних  відносин.

    Проблема  пошуку об’єктивної основи міжнародного поділу праці для забезпечення зростання  багатства суспільства є фундаментальною серед комплексу проблем міжнародної економічної взаємодії.

    У дослідженні цього питання науковці часто користуються спрощеними теоріями, які мають назву моделей. У  них у логічному або математичному  вигляді виражається співвідношення між різними економічними параметрами. Використання моделей доцільне, оскільки дозволяє відволіктись від несуттєвих деталей і виявити принципові економічні зв’язки (у нашому випадку на міжнародному рівні).[6]

    Меркантилістський підхід.

    З економічної теорії відомо, що економічна наука як система економічних знань, зародилася 500 – 600 років тому течією, яку тепер називають меркантилізмом. Ця теорія стверджувала, що багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоб більше золота надходило в країну (Т. Мен, А. Монкретьєн).[10,2]

    Виходячи  з тези про визначальну роль сфери  обігу, яка лежала в основі їх поглядів, багатство країни полягає у володінні, насамперед, дорогоцінними металами. Представники меркантилізму вважали, що примноження золотих запасів є найважливішим завданням держави, а зовнішня торгівля має, насамперед, забезпечити одержання золота. Чого можна досягти, якщо експорт буде перевищувати імпорт. Тим самим передбачалось активне державне регулювання зовнішньої торгівлі. Торговельна політика держави орієнтувалась на всебічне заохочення вивозу і обмеження імпорту шляхом встановлення митних тарифів на імпортні товари. Така державна політика отримала назву протекціонізму. Вона ускладнювала зовнішню торгівлю, створюючи переваги для окремих країн (метрополій), обмежуючи колоніальні території.[5]

    Теорія  абсолютних переваг А. Сміта.

    Класична  школа економіки в цілому погоджувалась  з Куезнеєм, окрім положення про непродуктивність несільськогосподарських верств. Найчіткіше теоретичні постулати цієї школи втілив Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). Обґрунтувавши, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці, Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.

    Він виступав за широкий розвиток міжнародної  торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн). Його загальне правило зводиться до наступних фраз: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні». «Якщо якась чужа країна може постачати нас якимось товаром за нижчою ціною, ніж ми самі здатні виготовляти його, доцільніше купувати його в неї за деяку частину продукту нашої власної промислової праці, затраченої в тій сфері, в якій ми маємо деяку перевагу».

    Сміт  доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну  перевагу. При цьому підвищиться  продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.

    Теорія  міжнародної вартості.

    Якщо  країни беруть участь у міжнародній торгівлі, то ціни на товари вже не будуть залежати тільки від внутрішніх чинників. Коли відносна ціна сукна в Португалії буде вищою, ніж в Англії, то стане вигідним везти з Англії в Португалію сукно, а звідти – вино. Але так довго тривати не може. Як тільки потреби Португалії в імпортному сукні, а Англії – в португальському вині будуть задоволені, відбудеться вирівнювання відносних цін. Це вирівнювання дозволить визначити, якою буде світова відносна ціна сукна після того, як країни візьмуть участь у міжнародній торгівлі.

    У середині минулого століття зародилась теорія міжнародної вартості, що дала відповідь на поставлене вище питання. Її розробив Джон Стюарт Мілль, який стверджував, що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту та пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту.

    За  цією теорією, країні вигідно, щоб її товар користувався більшим попитом  за кордоном, ніж іноземні товари користуються попитом на її території, бо тоді ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.[17]

    Теорія  Гекшера – Оліна.

    Основна причина критики теорії порівняльних переваг прибічниками інших поглядів ґрунтувалась на необхідності наближення її до реальної дійсності, насамперед, у плані зведення всіх витрат до праці.

    У реальній дійсності, на думку багатьох науковців, у тому числі і сучасних, потрібно враховувати, крім праці, ще й  інші фактори виробництва.

    Основоположник  вчення про фактори виробництва Ж.-Б. Сей в якості таких виділив:

    • працю;

    • землю;

    • капітал.

    Їх  ринкова ціна (заробітна плата, земельна рента, процент на капітал) формує витрати  виробництва і дозволяє оцінювати  фактори виробництва.[13]

    Е. Гекшер у 1919 році та Б. Олін у 1933 році сформулювали закон пропорційності факторів, який належить уже до неокласичної теорії міжнародної торгівлі. Основною відмінністю останньої від класичного напряму є визначення вартості товару:

    • корисністю;

    • ступенем задоволення потреб;

    • попитом на товар.

    Припущення моделі пропорційності факторів Гекшера – Оліна:

    1) різне співвідношення факторів  виробництва у виробництві різних  товарів;

    2) неоднакова відносна забезпеченість  країн факторами виробництва;

    3) однаковий рівень технології  у різних країнах;

    4) досконала конкуренція.

    Таким чином, за Гекшером та Оліном порівняльна  оцінка факторів виробництва призводить до таких висновків:

    1) у країнах-учасницях міжнародного  обміну існує тенденція до  вивозу тих товарів, для виготовлення  яких використовуються переважно  надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;

    2) розвиток міжнародної торгівлі  вирівнює «факторні» ціни, тобто  доходи, які отримують власники  факторів у різних країнах;

    3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами.

    Сучасні теорії міжнародної торгівлі.

    Міжнародна  торгівля у сучасних умовах стала  об’єктом нового підходу до аналізу  міжнародних економічних відносин. Це зумовлено тим, що, крім традиційних учасників міжнародного обміну – націй-держав, значний обсяг зовнішньоторговельних операцій виконують багатонаціональні фірми. Нині між країнами переміщуються не тільки товари і послуги, а все мобільнішими стають і фактори виробництва, особливо капітал.

    Глобальну стратегію фірм одним з перших намагався пояснити шведський вчений С.Б. Ліндер. Він вважав, що закон  пропорційності факторів виробництва  може обґрунтувати лише певну частку обсягу міжнародної торгівлі, зокрема, обмін промислових товарів на сировину, які здійснюють між собою держави Півночі та Півдня.

    Ліндер, а також Ж. Лафай для пояснення  торгівлі промисловими товарами почали розглядати фактори, пов’язані з  природою та обсягом попиту. Вони стверджували, що технологічно складні товари фірма виготовляє для задоволення потреб, перш за все, внутрішнього ринку, а після задоволення внутрішнього попиту, через розширення виробництва робляться спроби завоювати зовнішній ринок.

    Отже, зовнішні ринки вчені розглядали як продовження внутрішніх. Експорт товарів з країни, як вони стверджували, вимагає певної передумови – існування місткого внутрішнього ринку, що є певною стартовою точкою завоювання зовнішнього ринку. Але структура споживання країни, яка імпортує, повинна бути подібною до тієї, де знаходиться експортна компанія. Отже, ця теорія робить спробу в торгівлі технологічно складними виробами пояснити зустрічні потоки подібних виробів між країнами, що близькі між собою за рівнем доходів і вимогами до якості продукції.

    Ця  теорія була доповнена введенням такого поняття, як диференційований попит (французький економіст Б. Лассюдрі-Дюшен). Товари, якими торгують країни, подібні, але не ідентичні. Вони відрізняються між собою певними специфічними рисами, інакше зникне природний стимул до торгівлі. Країни, в яких усе однакове, не мають чим обмінюватись між собою.

    Усі розглянуті школи економічної думки  відзначають, що вільний міжнародний  поділ праці дозволяє досягти  економічного оптимуму як на світовому  рівні, так і на рівні кожної країни.[15, 4] 

    1.2.Система  міжнародних економічних  відносин

    Міжнародна  економіка як наука вивчає рух  потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні з метою  виявлення сталих причинно-наслідкових  зв’язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані потоки та їх вплив на суспільний добробут.

    Об’єктами міжнародних економічних відносин є товари, послуги, матеріально-грошові  та трудові ресурси, які є предметом  міжнародного обміну.