Методологія макроекономічного пізнання

     Індукція  й дедукція — це взаємодоповнювані, а не протилежні методи макроекономічного аналізу. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези слугують макроекономістові орієнтиром під час збирання й систематизації емпіричних даних. Певні уявлення про реалії національної економіки є передумовою формулювання змістовних гіпотез.

     Філософи  вважають, що всі науки емпіричні. Це означає, що вони ґрунтуються на фактах, тобто на динаміці певних даних або явищ. Фактичні дані, які використовують у фізичних науках, стосуються неживих предметів. Макроекономіка як суспільна наука досліджує поведінку економічних суб'єктів, що здійснюють виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг.

     Закони  й теорії макроекономіки — це змістовні твердження, виведені з фактів. Факти, тобто реальна поведінка економічних агентів у виробництві, розподілі, обміні та споживанні товарів і послуг, із плином часу можуть змінюватися. Ось чому макроекономіст має постійно звіряти теорії з наявним економічним середовищем.

     Хоча  макроекономісти часто досліджують  політично забарвлені проблеми, вони намагаються аналізувати їх на підставі наукової методології. Основні принципи макроекономіки не змінюються упродовж десятиліть, і фахівці мають творчо й гнучко використовувати ці принципи відповідно до обставин, що змінюються [7].  

     ВИСНОВКИ

     Макроекономіка  є однією з галузей економічної  науки, яка ґрунтується на двох фундаментальних  фактах. По-перше, матеріальні потреби  людей практично безмежні. По-друге, економічні ресурси обмежені.

     Економічні  ресурси містять: матеріальні ресурси (земля й капітал); людські ресурси (праця і підприємницький хист). Ефективне функціонування національної економіки передбачає повне залучення ресурсів і повний обсяг виробництва. Останній досягається за виробничої ефективності — виготовлення кожного продукту з найнижчими витратами виробництва — та розподільної ефективності — виробництва найбажанішої для суспіль­ства продукції.

     Національна економіка — це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних  інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах пев­ного природного середовища й державної  території. У національній економіці  можна виділити дві сторони —  фізичну економіку та монетарну  економіку. Фізична економіка охоплює  ресурси — працівників, природні багат­ства, засоби виробництва та виготовлені життєві блага. Основними  складовими монетарної економіки є  гроші й ціни. У національній економіці  діють три основні економічні суб'єкти — домогосподарства, фірми  та держава. Домогосподарство є економічною  одиницею, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє й постачає економіку ресурсами і використовує отримані за ресурси доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні блага його членів. Фірма є діловою одиницею, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг та володіє й керує одним або багатьма підприємствами. Держава виконує важливі економічні функції — формує правове середовище, перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку, стабілізує національну економіку та ін.

     Спосіб  організації національної економіки  називають економічною системою. Основними елементами економічної системи є механізм узгодження діяльності еконо­мічних суб'єктів, механізм реалізації власності на вироб­ничі ресурси та виготовлені життєві блага, механізм розподілу й перерозподілу створеного національного продукту, механізм взаємозв'язку фізичної й монетарної економіки та ін. Економічні системи ґрунтуються на натуральній або товарній формі виробництва.

     Об'єктом  макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування національної економіки. Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом сферам національної економіки — виробництва, зайнятості, цін і зовнішньоекономічних зв'язків та впливу стабілізаційної політики на поведінку економічних суб'єктів, а відтак на ефективність функціонування національної економіки.

     Усі країни намагаються досягти макроекономічної стабільності, яка означає, по-перше, економічне зростання — виробництво більшої кількості та ліпшої якості това­рів і послуг. По-друге, це означає повну зайнятість — забезпечення робочими місцями усіх тих, хто бажає і здатний працювати. По-третє, стабільний рівень цін, тобто уникнення значного їх зростання. По-четверте, досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках — стабільного курсу національної валюти, розумного балансу міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.

     Для подолання макроекономічної нестабільності уряд проводить відповідну стабілізаційну політику, під якою розуміють цілеспрямовані заходи держави, що скеровані на зміну  обсягу національного виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрів національної економіки за допомогою різних інструментів, таких як податки, державні видатки, пропозиція грошей, квоти та ін. Макроекономіка аналізує чотири основні види макроекономічної політики — фіскальну, монетарну, політику доходів та зовнішньоекономічну політику.

     Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів. Під монетарною політикою розуміють заходи, що впливають на кількість грошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Політика доходів пов'язана із цінами та заробітною платою, а зовнішньоторговельна політика спрямована на зміну обсягів зовнішньої торгівлі.

     Макроекономіка  є однією з наймолодших економічних  наук, але ця галузь не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції. Макроекономічні ідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованих національних держав. Першою теоретичною концепцією, яка містила макроекономічні уявлення, був меркантилізм. Макроекономічну спрямованість мали дослідження фізіократів. Важливим етапом у становленні макроекономічної науки стали дослідження класичної школи. Вагомий внесок у створення нової макроекономічної теорії зробив Дж. М. Кейнс. Для вивчення закономірностей функціонування націо­нальної економіки макроекономісти використовують різні методи та прийоми, сукупність яких називають методологією макроекономіки. Основним методом макроекономічного дослідження є метод наукової абстракції з його двома основними прийомами — індукцією та дедукцією. Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання. Макроекономічна модель — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     1. Закон України "Про власність" / Громадський кодекс України та інші законодавчі акти. - К.: МГ "Альтерпрес", 1992 – 148 c.

     2. Закон України „Про захист  економічної конкуренції” від  11 січня 2001 р. // Голос України.  – 2001. – 27 лютого.

     3. Борисов Е.Ф. Економическая теория: курс лекций. - М., 1996. – 54 с.

     4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін  Ю.І. Основи еко­номічної теорії. - К.: Вища школа, 1995. – 358 с.

     5. Гош А. Система форм власності  перехідних суспільств. - ЕУ №  б, 1996.

     6. Економіка: теоретичні основи. - Тернопіль, 1997. – 379 с.

     7. Економічна теорія. Посібник вищої  школи / Під заг. ред. Воробйова  Є.М. – Харків-Київ, 2003. – 704с.

     8. Каное О. Державна власність  в економічній системі суспільства:  деякі теоретичні аспекти. - ЕУ  № 2, 1996.

     9. Ковальов А., Рудченко А. Здійснення  прав громадян України на безкоштовну  приватизацію державної власності. - ЕУ №11, 1993.

     10. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.

     11. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – 616 с.

     12. Прусова Л.Г. Основи ринкової  економіки. - К.: РПО "Поліграфкнига", 1993. – 512 с.

     13. Рибалкин В., Мамичева Л. Акционерная  собственность - внутренняя основа  формирования и функционирования  рыноч­ного хозяйства. - ЕУ № 2, 1998.

     14. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник.  – К.: Либідь, 1999. – 288 с.

     15. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 320 с.

     16. Стебло Я.О. Основи економіки.  – Тернопіль, 2002. – 112 с.