Методологія макроекономічного пізнання

     Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі вільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і про­позицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із купівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб.

     Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.

     Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо  протилежна ринковій економіці. Вона заснована  на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізо­ваного державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

     Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функ­цій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

     Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні  форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.

     Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.

     Американська  модель. Основу американської моделі становить система всілякого  заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої  частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через подат­кові механізми та ін.

     Японська  модель. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв'язанням соціальних завдань безпосередню займаються корпорації та об'єднання.

     Шведська  модель. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюд­жеті акумулюється більш як 50 % валового внутрішнього продукту. Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. За зміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.

     Суб'єктами змішаної економіки є домашні  господарства, підприємства (фірми) й  держава. Вступаючи в економічні відносини між собою, кожний з  них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

     Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовують економічні ресурси  для вироблення продуктів та надання  послуг і реалізують їх на товарному  ринку з метою одержання доходу.

     Держава виконує в економіці важливі функції. Насамперед вона як власник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру валового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядником доходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає на економічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага й послуги та ін.

     Для країн, які здійснюють перехід від  командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним  є перехідний період. Він обумовлений  як зміною економічної (внутрішньої  і зовнішньої) політики держави, так  і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручан­ня держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумов­люється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.

     Особливість перехідної економіки полягає в  тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість  і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарюван­ня; деформованість економічної структури; дефіцит ресур­сів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, зде­формована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.

     До  цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регу­лювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову еконо­міку, але водночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країни та ін.

     Усе це визначає певні вимоги до економічної  теорії і практики перехідного періоду  в Україні, основними з яких мають  бути:

     1) використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечу­вали їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

     2) визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою; 3) розробка стратегії з відродження конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метою підвищення життєвого рівня населення [14].

     2.2. Механізм функціонування економічної  системи

     Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскільки об'єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси  у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, що предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. При цьому макроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, з іншого — давати рекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення сус­пільних потреб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію [6].

     Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називають  позитивною, або макроекономічним аналізом. Водночас вона має справу із суб'єктивними  думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій, моделей, спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національної економіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічної політики. Макроекономіку, що виконує цю функцію, називають нормативною, або макроекономічним регулюванням. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки; макроекономічне регулювання е інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього можна досягти.

     Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіття в країні становить 10 відсотків. Макроекономічне регулювання при цьому визначає, що безробіття треба скоротити до природного рівня через збільшення державних витрат.

     Ефективне функціонування національної економіки  досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки [5].

     Як  же діє ринковий механізм? Його дія  ґрунтується на досягненні рівноваги  між попитом і пропозицією  як на окремих ринках, так і в  масштабах усього національного  ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїх інститутів —  фірм і компаній, банків і бірж, а  також на базі законодавчих актів  держави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних  відносин між суб'єктами економічної  системи. Ефективне функ­ціонування  ринкового механізму досягається за дотримання ряду умов: свободи економічної діяльності господарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєї діяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує збалансування попиту і пропозиції; конкуренції товаровироб­ників; обмеження монополізму тощо [1].

     Якщо  розглянути, наприклад, ринок ресурсів, то домашні господарства тут, як зазначалося, виступають продавцями виробничих ресурсів, тобто створюють їх пропозицію. Підприємства на цьому ринку є покупцями, тобто пред'являють попит на виробничі ресурси. Взаємодія попиту і пропозиції встановлює рівноважну ціну на кожний із ресурсів. На ринку продуктів домашні господарства формують попит на товари та послуги. Підприємства, використовуючи виробничі ресурси, виробляють продукти споживчого призначення і створюють пропозицію цих продуктів. Через ціну попит і пропозиція продуктів урівноважуються між собою. Держава на цих ринках виступає додатковим суб'єктом економічних відносин і здійснює контроль за потоками ресурсів і продуктів, а за допомогою відповідної економічної політики (фіскальної та грошово-кредитної) впливає на діяльність фірм і домашніх господарств.

     Товарні та фондові біржі, що функціонують у  ринковій економіці, здійснюючи посередницькі зв'язки, забезпечують реалізацію економічних відносин між виробниками і споживачами ресурсів і продуктів, визначають співвідношення попиту й пропозиції та відповідні їм ціни, створю­ють передумови для розвитку виробництва відповідно до попиту.

     Особливу  роль у ринковому механізмі відіграє ринок капіталу (інвестиційний, кредитний, акціонерний), який перерозподіляє капітали із секторів економіки, де є їх надлишок, чуди, де є додаткова потреба в  них. Кредитний ринок разом із ринком цінних паперів утворюють  фінан­совий ринок. Вони тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Фондові біржі й банки продають і купу­ють один у одного цінні папери. Цей зв'язок, з одного боку, реалізує саморегулюючі функції, а з іншого — дає змогу державі через купівлю і продаж цінних паперів впливати на механізм ринку й економічні відносини, що виникають у суспільстві.

     Ринок праці перебуває під впливом  багатьох факторів, більшість з яких залежить від інших ринків. Попит  на робочу силу визначається потребою підприємців й технічною оснащеністю  виробництва, тобто станом ринків продуктів  та послуг. Ціни на товари споживчого ринку  безпосередньо впливають на рівень і оплату праці робочої сили. Все  це зумовлює перелив капіталу, зміну  в попиті й пропозиції робочої  сили, появу безробіття та ін., що досить часто ускладнює економічне відтворення  і пород­жує економічну нестабільність. Тому в налагодженні найраціональніших  економічних відносин на ринку праці  значна роль належить державі.