Методологія макроекономічного пізнання

                                                ЗМІСТ

     ВСТУП………………………………………………………………….3

     РОЗДІЛ 1. Макроекономіка як наука…………………………………4

     1.1. Місце макроекономіки в системі  економічних наук……………4

     1.2. Безмежність потреб і обмеженість  ресурсів……………………..5

     1.3. Ефективність національної економіки  на макрорівні…………...7

     РОЗДІЛ  2. Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання…...…..9

     2.1. Різні типи економічних систем  як об’єкти макроекономічного  регулювання…………………………………………………………………...9

     2.2. Механізм функціонування економічної  системи……………….15

     2.3. Макроекономічна політика та  її цілі…………………………….18

     РОЗДІЛ  3. Методологія макроекономічного пізнання……………...18

     3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному  вимірі…………18

     3.2. Методи дослідження національної  економіки…………………..21

     ВИСНОВКИ…………………………………………………………....23

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………....26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         ВСТУП

         Трансформація економічної системи, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення суті економічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, з передбачувальними економічними і соціальними наслідками моделей розвитку.

     Саме  на вивчення існуючих теорій економічного розвитку та розробку нових моделей  їх впровадження спрямовує свої зусилля  економічна теорія та господарююча практика.

     При цьому в центрі уваги макроекономіки – причини та наслідки спільної діяльності всіх агентів національної економіки, які знаходять своє відображення через такі узагальнюючі категорії  як валовий внутрішній продукт, сукупні  витрати, зайнятість та безробіття, інфляція, державний бюджет, платіжний баланс, валютний курс тощо.

     Перелічені  макроекономічні показники характеризують економічний стан країни. Тому вони перебувають під постійним контролем  з боку органів державної влади. За ними зацікавлено стежать широкі верстви населення. Це обумовлено тим, що доходи кожного члена суспільства, його добробут залежать не лише від  результатів індивідуальної трудової діяльності, а й від того, як спрацьовує економіка в цілому.

     Від макроекономіки очікують не лише пояснення  суті причинно-наслідкових зв’язків в економіці, а й розкриття  можливостей суспільства в особі  держави впливати на хід економічного розвитку країни. Тому макроекономіку можна назвати теоретичною базою  економічної політики держави. Від  рівня і динаміки макроекономічного  розвитку значною мірою залежить суспільно-політична та соціальна  ситуація в країні та її місце у  світовому співтоваристві.

     Макроекономіка  має справу зі складною системою взаємопов’язаних між собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище  знаходиться в певній взаємозалежності від інших. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

     1.1. Місце макроекономіки в системі  економічних наук

     Макроекономіка  — одна з наук, що вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка  є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивча­ють багато інших економічних  наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні  економіки та ін. Разом із тим  макроекономіка як наука насамперед спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію  об'єктивних еконо­мічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній  зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного  моделювання, що перетворює її у точну  науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономір­ностей, що відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан націо­нальної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку [4].

     Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі еконо­мічних наук, треба  насамперед з'ясувати її практичну  функцію, тобто визначити, для чого потрібна людям така наука.

     В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними  потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні  потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, —обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається з позиції не окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних або юридичних осіб), а всієї сукуп­ності економічних суб'єктів, тобто національної еконо­міки в цілому. Звичайно, макроекономіка не може бути нейтральною до цієї суперечності. Вона, як і інші економічні науки, має бути одним з інструментів її розв'язання.

     У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічної науки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно  з'ясувати зміст зазначеної суперечності [14].

     1.2. Безмежність потреб і обмеженість  ресурсів

     Макроекономіка  виходить із двох фундаментальних обставин. По-перше, матеріальні потреби людей  необмежені й невтоленні. По-друге, економічні ресурси, тобто засоби виробництва  товарів і послуг, обмежені, або  рідкісні.

     Матеріальні потреби — це бажання людей  вико­ристовувати різні товари й  послуги, які прино­сять їм корисність. Предмети споживання, як відомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничі будівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізувати їхні виробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень, комп'ютерів тощо.

     Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримуємо і не можемо отримати їх усіх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети роз­коші, як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у про­цесі розвою цивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу під впливом розвитку виробництва, реклами й телебачення потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо. Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) утратили б сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів і послуг, відносно обмеже­них, і усі продукти були б безплатними. Проте у житті цього немає. Т це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, — обме­женістю, або рідкісністю, ресурсів [3].

     Основна економічна проблема, яка постає перед  окремими людьми, групами людей і  суспільством загалом, полягає у  тому, що виробничі ресурси обмежені.

     Обмеженість ресурсів означає незбалансованість  між відносно не­обмеженими потребами  і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.

     Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати  те, чого потребуємо найбільше. Отже, і  окрема особа, і суспільство загалом  мають безперервно здій­снювати вибір стосовно того, як використовувати  доступні для них обмежені ресурси.

     Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами, виробництва. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

     1. матеріальні ресурси — земля  й капітал;

     2. людські ресурси — праця і  підприємницький хист.

     Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На зем­лі живуть люди, на ній  розташовані держави — великі й малі. Однак території цих  держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній  вирощують сільсь­когосподарські  культури. Крім цього, в землі зосереджені великі багатства — корисні копалини, вода. Отже, земля як економічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні ресурси то­що.

     Природа постачає людині усі ті матеріали, з  яких та виробляє життєві блага, і  ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.

     Основними природними умовами, які істотно  впливають на розвиток національної економіки, є кліматичні умови, багатство  корисних копалин, характер земної поверхні й географічне розташування.

     Капітал, або капітальні блага, охоплює усі  виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому він обме­жений; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва.

     Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.

     Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичних і розумових здіб­ностей, які застосовують у виробництві  життєвих благ. Значення цього ресурсу  полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугує основою нашої цивілізації. Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, що виявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організо­вувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі вироб­ництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.

     Спільною  рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість  ресурсів породжує багато техніко-економічних  проблем: обмеженість обсягу виробницт­ва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

     Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, — це домагатися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішого задоволення потреб, виходячи з на­явних ресурсів, підвищуючи ефективність використання ресурсів [10].

     1.3. Ефективність національної економіки  на макрорівні

     Під ефективністю економіки розуміють  відношення між її результатами й  витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю  товарів та послуг, одержаних у  результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів  та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, змен­шення ж обсягу продукції, одержаної від даної величини спожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності. Є багато способів підвищення ефективності національ­ної економіки на макрорівні. Їх можна об'єднати за такими напрямами: