Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення

 

1. “Під кредитоспроможністю  позичальника розуміють його  спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”[78,с.287].

2. "Кредитоспроможність  (сгеdіt-worthiness) — система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни" [75, с.161]. 

3. "Кредитоспроможність  позичальника — це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [25, с. 183].

4. "Кредитоспроможність  (сгеdіt-worthiness) — спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг" [52, с.533].

5. "1. Наявність  передумов для отримання кредиту,  що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит" [76, с.109].

6. "Кредитоспроможність  — це здатність позичальника  в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [8].

Розглянемо    основні    відмінності    наведених   вище    визначень.   Так,    у

першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність  пояснюється як "спроможність", у другому — як "система умов", у п'ятому — як "наявність передумов", а в шостому — як "здатність". Очевидно, етимологія терміна "кредитоспроможність" усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про "спроможність".

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про "позичальника", у другому — про "підприємство", у четвертому — про "компанію" та "приватну особу", у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб'єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути "позичальник", адже у його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

 

У першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність   "розрахуватися   за   своїми   борговими   зобов'язаннями",  у   другому  — про

здатність "залучати" і "повертати" капітал, у четвертому — про спроможність "залучати позиковий капітал" і "обслуговувати свій борг", у п'ятому — про передумови "отримання" кредиту та здатність "повернути" його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність "залучати" капітал або як про передумови для "отримання кредиту" не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника "залучати" кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати "капітал" чи "кредит" (як вже розглядалось повернути можна лише позичку) — позичальник має бути здатним не лише повернути "капітал або "кредит", а й заплатити за користування ним. На нашу думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", адже вони передбачають і повернення позички, і виплату відсотків, і інші зобов'язання позичальника.

Порівнявши  різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку України "Про кредитування "Кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі  і  у  визначений  кредитною  угодою  термін

розрахуватися за своїми борговими  зобов'язаннями".  Вочевидь, це визначення найточніше  відображає  сутність  проаналізованого  вище  поняття.. І зауважимо,

що і воно не є вичерпним. Чому?

Розглянемо  ще один аспект проблеми.. 

Як відомо, свої зобов'язання підприємство може погашати різними видами активів — грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? І чи потрібно застосовувати термін "кредитоспроможність" якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна відмінність. Кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато-, а й кредитоспроможним.

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспроможності позичальників поняття "потік грошових коштів". Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття "грошовий потік". Потік грошових коштів, слід розуміти як рух виключно грошових коштів, тоді як грошовий потік трактується як рух  грошових коштів, і їх  еквівалентів.

Зважаючи  на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити визначення кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ "Про кредитування", і попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність — це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями .виключно грошовими коштами.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність  позичальника безвідносно до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок  щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи, визначення кредитоспроможності остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність — це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати..

Визначивши  сутність поняття кредитоспроможності  зосередимося на проблемі побудови єдиної обгрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників. Вона, як і раніше, потребує вирішення хоча дехто вважає існуючу методологію досить ефективною. З'ясуємо, хто має рацію.

Цілісної  системи факторів кредитоспроможності  не існує, їх. як правило згадують побіжно, як щось і так зрозуміле. Прикладом може слугувати таке твердження: "Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників у тому числі від його фінансового стану — рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів” [24, с.191]

При проведенні дослідження зацікавило, чому йдеться  саме про таку кіль- кість чинників і чому названо саме ці, а не інші? Було зроблено припущення що і з кількістю і з вибором факторів усе гаразд. Продовжуючи вивчення існуючої  методології  оцінки  кредитоспроможності,  виявлено,  що застосовувані

банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але всі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів. Ці набори коефіцієнтів різняться не тільки складом, а й кількістю. Так, методика банку Сгеdіt lіоne побудована на п'ятьох коефіцієнтах [78, с.289—290], автори книги "Техніка фінансового аналізу" запропонували понад 10 [81, с.114—115], а автори праці "Аналіз фінансових звітів (на основі GААР)" — понад 15 показників кредитоспроможності [49, с.314]. Причому різні дослідники групують їх по- різному. Так, автори "Стратегії і тактики антикризового керування фірмою” інформують, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості"   [78, с.287],  а  в книзі   "Аналіз  фінансових звітів (на основі

GAAP)"   стверджується,,   що   "для    аналітичних    цілей    коефіцієнти    можна

 
розділити  на  три  основні  групи, причому  дві   з них мають підгрупи; кожна  група

характеризує  певний аспект фінансового добробуту  компанії. Основні групи — це ліквідність, а дві її підгрупи — ліквідація і функціонування; леверидж — із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [49, с.272].

Припустимо, що з'ясовано, скільки  яких  коефіцієнтів  потрібно і  як їх

групувати. Продовжуючи  освоювати "традиційну" методологію  оцінки кредитоспроможності позичальників, виявлено безліч несподіванок. Приміром, багато з широко використовуваних коефіцієнтів (якщо не більшість) цілковито непридатні для такої оцінки. Звучить неправдоподібно? Давайте розглянемо деякі з них.

Уточнений    коефіцієнт    ліквідності     [99,    с.166]    (   він    же    "коефіцієнт

лакмусового папірця" [66, с.73], він же "швидкий  коефіцієнт" [49, с.277], він же "коефіцієнт негайної ліквідності" [81, с.158—159], він же "коефіцієнт проміжної платоспроможності" [75, с.146—147] обчислюється за формулою 2.1:

 

Уточнений грошові кошти + легкореалізовані цінні папери + дебіторська заборгованість

коефіцієнт—————— ———————————————————————————,     (2.1)

ліквідності                поточні зобов 'язання

Існує думка, що "значення цього показника, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [66, с.73]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки,  сотні,  а то й тисячі разів. Водночас баланс,  на  основі  даних  якого

 

розраховується  цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально.Це  може  призвести  до  формування  неадекватних  економічних

ОЦІНОК.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Коефіцієнт  покриття процентних виплат [81, с.164] (він же "доподаткове покриття відсотків" [78, с. 290] обчислюється за формулою 2.2:

Коефіцієнт

покриття                     Прибуток до сплати відсотків та процентів          

процентних       =     --------------------------------------------------------------------  

виплат                                                Витрати за відсотками                                         (2.2)

 

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, котрі, затвердженням Томаса Карліна й Альберта Макміна III, становлять "інструмент фінансового аналізу, який частіше, ніж інші, переоцінюють і яким більше, ніж іншими інструментами, зловживають" [49, с.268], але для проведення подальшого дослідження зупинимось на розгляді існуючих коефіцієнтів і продовжує вивчати, існуючу методологію оцінки кредитоспроможності позичальників. Наступне, що виявлено — відсутність єдиного розуміння "нормативних" значень коефіцієнтів. Наприклад, стосовно "нормативного" значення коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі спеціалісти стверджують таке: "щодо промислових підприємств поточне співвідношення 1,2 і вище розцінюється як хороший стан ліквідності" [78, с.290]; або таке: "зазвичай на практиці вважають, що коефіцієнт покриття 2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності..." [81, с.158].

Слід зазначити, що крім терміну "норматив" [49, с.276], вживають також терміни: "критичне нижнє значення", "орієнтовне нижнє значення", "рекомендована нижня межа" [50, с. 101-102], "нормальне значення" [66, с.73], "оптимальне значення" [24, с.200] та ін., що, звісно, не додає процесу інтерпретації значень коефіцієнтів ясності й однозначності.

Отже, цілком закономірно виникає запитання: які "нормативні " значення вибрати  для  використовуваних  коефіцієнтів і чому  саме  такі?"  Припускається, що "нормативні" значення коефіцієнтів мають бути саме такими, а не іншими.

Підхід,  застосований  при  розробці  методики  оцінки    кредитоспроможності позичальників,    можна    характеризувати    як    "цілеспрямований", тобто підсумковий результат використання  методики  повинен  однозначно інтерпретуватися і давати можливість чітко відповісти  на  конкретне  запитання,    а саме: кредитоспроможний позичальник  чи  ні?

Називаючи застосовуваний підхід цілеспрямованим, необхідно усвідомлювати, що цілі може мати лише суб'єкт стосовно об'єкта, на що, зокрема, акцентують увагу Метьюс і Перера [61, с.151]. У нашій ситуації суб'єктом  є  кредитор, а  об'єктом  —  позичальник. Отже,  основними   характеристиками цього підходу є цілеспрямованість і, як наслідок, суб'єктивність.

Наступний етап побудови нової методології —  визначення факторів, від яких  залежить кредитоспроможність позичальників. [35, с.54]

Кредитоспроможність як "спроможність" визначається, з одного боку, "необхідністю" погашення кредитної заборгованості, а з іншого — “можливістю" позичальника зробити це. Тобто відповідність "необхідності" та "можливості” й означатиме "спроможність". Конкретизуючи сказане, зазначимо, що "необхідність" відображається умовами кредитування (величина кредиту, величина відсотків, період кредитування тощо), а "можливість" — здатністю позичальника генерувати грошові потоки, достатні для погашення  заборгованості за  даних  умов кредитування.

Зважаючи  на викладені вище міркування, доцільно зупинитися на, двох основних факторах, які визначають кредитоспроможність позичальника:

а) умови кредитування;

б) здатність  позичальника генерувати грошові потоки.

Чинники кредитоспроможності  графічно відображені на рис.2.1

   

 

 

 

Оцінка кредитоспроможності  позичальника може здійснюватись двома методами:

а) метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних  для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;