Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення

Розглянемо  принцип диференційованого характеру  кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має  сенс.

На жаль, принцип  диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще    одна    важлива    засада    організації    кредитування    —    принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [8]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором..." [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В підручнику "Финансы,  денежное  обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності..." [90, с.120].

Крім розглянутих  принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування — обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

На основі наукового обгрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок  юридичним особам:

1. Операції  проводяться в межах вільних  кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять  із необхідності поєднання своїх  інтересів з інтересами вкладників і держави.

3.  Для   забезпечення   власної   стійкості   операції   проводяться   з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення  про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Позики надаються  тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються  на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються,  як правило, за умови наявності  відповідного забезпечення  виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання  у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.

 

1.2. Основи  організації кредитної  діяльності банку.

             Однією з основних операцій  комерційного банку є кредитування. Кредити

 

становлять   більше  50%  всіх   активів  банку   й   приносять   близько  2/3   усіх

 

прибутків.

 

          Перш ніж     досліджувати       організацію     кредитної    діяльності     банків

 

проаналізуємо структуру кредитного портфеля банків України за 2002 рік. Кредит-

ний портфель банків становить основну частину  їх активів; його частка впродовж 2002 р. збільшилася з 59,5% до 63,2%. Темпи зростання перевищували темпи збільшення активів у цілому. Якщо обсяги загальних активів за звітний період зросли на 27,4%, то кредитного портфеля — на 35,3%. або на, 8317, 5 млн.грн. (за 2000 рік — на 67,4%), і на 01.01.2003 р. становили 31862,6 млн.грн. Чистий кредитний портфель (загальний кредитний портфель, скоригований на суму сформованих резервів під кредитні ризики) дорівнював 28904,5 млн. грн.

             Збільшення обсягів кредитного  портфеля відбулося в основному  за рахунок зростання (на 45,4%) позичок, наданих суб'єктам господарювання. Це, з одного боку, сприяло пожвавленню ділової активності в економіці, а з другого — засвідчило поліпшення фінансового стану й очікувань суб'єктів господарювання.

            Позитивним моментом у кредитуванні  суб'єктів господарювання є 
наявність стійкої тенденції до зростання обсягів довгострокових позичок. За 
2001 рік їх обсяг зріс на 2386,1 млн.грн., або на 73,1%, і за станом на 01.01.2003 
р. сягнув 5648,2 млн.грн. (17,7% від усіх кредитів, наданих суб'єктам господа- 
рювання). Нагадаємо, що за 2000р. обсяг довгострокових позичок збільшився 
на 863,0 млн. грн., або на 36,0%, і за станом на 01.01.2002 року дорівнював 
3262,0 млн. грн. Отже, протягом 2002 року темпи приросту обсягів 
довгострокового кредитування порівняно з 2001 роком підвищилися майже 
вдвічі. 

                У структурі кредитного портфеля переважали позички, надані суб'єктам господарювання. На звітну дату вони становили 26351,8 млн. грн,, або 82,7% від загального обсягу кредитного портфеля; позички, надані іншим банкам та НБУ — 3940,1 млн. грн. (12,4%); позички, надані фізичним особам — 1373,5 млн, гри. (4,3%);позички, надані органам державного управління — 197,3 млн. грн. (0,6%), що зображено на рис, 1.1.

 

  Позички,

надані

фізичним

особам

4,3%

      Позички,  надані іншим банкам та НБУ 12,4%

Позички,

надані органам

державного

управління

0,6%

Позички,

надані

суб'єктам

господарюванн

я 82,7%

 

 

Рис. 1.1.Структура  кредитного портфеля за напрямками кредитування.

Кредити, надані суб'єктам підприємницької діяльності, за галузями економіки розподіляють так; позички, спрямовані в промисловість, — 40,0%, торгівлю та громадське харчування — 35,8%, сільське господарство — 6,6,% транспорт — 3,4%, будівництво — 2,4%, інші галузі народного господарства — 11,8%, як це показано на рис. 1.2.

 

 

 

Сільське

господарство

7%

Інші галузі

господарства

11,8%

Транспорт 3,4%

Промисловість 40%

Торгівля  та

громадське

харчування

36%

Будівництво

2%

 

 

Рис.1.2. Структура  позичок, наданих суб'єктам господарювання, за галузями економіки..

Кредитна  політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку, щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі  принципів кредитування  та  дотримуючись  умов

надання позик  клієнтам. [25, с.40]

           У  низці  праць  зазначається, що кредитна  діяльність  комерційних банків є одним з основних джерел їхніх прибутків і   збитків,  а  кредитні  ризики -

 

 головна проблема банків. Варто зазначити, що кредитна діяльність будь-якої банківської установи завжди пов'язана з ризиком і ніколи не можна усунути ймовірність порушення боржником строків погашення позичкових коштів, не сплати відсотків на них і, навіть, не повернення основної суми боргу. Багато з цих чинників впливають на величину ризику та його ймовірність. [51, с.150]

Особливе  місце в банківському бізнесі  посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про ймовірність збитків в результаті кредитної операції

Сутність  стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, як показано на рис. 1.3.

 

 

Рис. 1.3. Суперпозиція кредитних ризиків.

Кредитний   ризик   щодо   позичальника   -   це   об'єктивно-суб'єктивна економічна   категорія,   яка   пов'язана   з   подоланням    невизначеності   та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

Кредитний ризик  щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна  економічна категорія, яка пов'язана  з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].

До основних найбільш поширених методів мінімізації  кредитного ризику віднесемо:

а) диверсифікацію капіталу;

б) оцінку юридичної  і фінансової кредитоспроможності  позичальника;

в) регулювання  обсягів кредитних вкладів;

г) використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

д) створення  комерційними банками резервів для  відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].

Методи мінімізації  кредитного ризику тісно пов'язані  з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.

До елементів  кредитної політики відносяться  ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення - задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.

Задачі кредитної  політики мають більш приватний  характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення  обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної  політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.

Також важливим елементом кредитної політики є  контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.

Кожен з перерахованих  елементів тісно пов'язаний з  іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]

Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх  факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.