Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення

Проте, невиконання  боржником своїх зобов'язань перед  банком не обмежується лише несплатою  процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних позичок веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників та інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов'язані з стягненням проблемної позички, а також  те, що певна частина банківського капіталу «мертвіє» в непродуктивних активах, що знижує дохідніть банку.

         Виникнення проблемних позичок  зумовлено різними причинами, найпоширенішими з яких є:

а) фактори, які  не можуть контролюватися банком і  перебувають поза сферою його діяльності;

б) прорахунки і помилки керівництва підприємства, яке одержало позику, або неефективна робота його трудового колективу;

в) недосконале  й необгрунтоване дослідження кредитної  заявки, некваліфікована розробка умов кредитного договору, здійснена банківськими фахівцями, та слабкий і несвоєчасний контроль за його виконанням. [98, с?35]

До причин виникнення проблемних позик, що викликані  некваліфікованою діяльністю банківських  спеціалістів, належать:

а) поверхневе вивчення заявки боржника на одержання  кредитних ресурсів;

б) неправильна оцінка фінансових можливостей клієнта;

в) помилки в оцінці вартості й рівні ліквідності  матеріальних та інших активів, що є забезпеченням позики;

г) відсутність  або неякісне проведення контролю за фінансовим станом боржника та виконанням ним умов договору.

Обмеження кількості  проблемних позичок багато в чому залежить від того, наскільки правильно визначений обсяг такої позички щодо конкретного позичальника. При цьому важливо обгрунтовано вибрати певний варіант видачі позички залежно від його обсягу, зокрема:

а) надання позички  в повному розмірі шляхом зарахування  коштів на 
відповідний позичковий рахунок, а потім використання їх тоді, коли виникає 
необхідність; 

б) реалізація права на одержання позички поступово, залежно від моменту виникнення потреби в позичкових коштах;

в) одержання  позичальником права на певний обсяг  позички, але тимчасове його невикористання внаслідок зміни умов підприємницької діяльності.

           Підвищення чи, навпаки, зниження  кредитного ризику і відповідна динаміка доходності банку, залежно від цього багато в чому визначаються вимогами щодо кредитних операцій, які встановлюються кожним банком. Ці вимоги на практиці зводяться до таких положень. [51, с.68]

          Фінансові ознаки проблемності  позичок можуть виявлятися при 
проведенні аналізу фінансової звітності. В даному випадку, зазвичай, 
проблемності позичок не уникнути. Застережні сигнали фінансового характеру 
можуть виявлятися через відхилення показників господарсько-фінансової 
діяльності компанії-боржника від планових або очікуваних відхилень в системі 
обліку і контролю боржника, або через модифікацію наданих йому позичок. 
Остання виявляється у тих випадках, коли, наприклад, сезонні позички можуть 
поповнюватися періодично і, в результаті, стануть постійним джерелом 
фінансування затрат клієнта. Порушення обороту грошових потоків клієнта 
примушує останнього до змін умов кредитування, пролонгації позик тощо. 
Враховуючи те, що умови позик повинні відповідати їх меті, банку необхідно 
проаналізувати невідповідність у використанні позичок і провести аналіз її 
причин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  до другого розділу:

1.    Проаналізувавши    найпоширеніші    термінологічні    формулювання

кредитоспроможності, виявлено, що єдиного тлумачення цього  поняття немає. Виходячи з цього було визначено сутність поняття кредитоспроможності, яке має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальників, а отже, і його результати.

          2. Стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності позичальників визначено, що немає єдиного концептуального підходу до побудови методик оцінки кредитоспроможності. Образно кажучи, методологія оцінки кредитоспроможності позбавлена концептуального "стрижня", бракує системного бачення чинників, які визначають кредитоспроможність позичальників. Існуючі методики оцінки кредитоспроможності недостатньо обгрунтовані й надто тяжіють до традиції, внаслідок чого їх використання у сучасних умовах є здебільшого неефективним і навіть може призводити до неадекватних висновків про кредитоспроможність позичальника. Враховуючи вищезазначене, є сенс розробити й застосувати на практиці принципово нову методологію оцінки кредитоспроможності позичальників, концептуальний підхід до якої було сформовано.

            3.  В банках, на наш погляд, здійснюється детальний і  точний аналіз кредитоспроможності позичальників, який і було досліджено. Значна увага приділена актуальності питання забезпечення повернення позик. Дослідження показало, що при видачі разової позики чи відкриття кредитної лінії банки, виходячи з встановленого ліміту кредитування, враховуючи побажання клієнта і його фінансові можливості, вимагають відповідний розмір забезпечення. А при кредитуванні у вигляді овердрафту забезпечення, як правило, не вимагається, оскільки  користувачами таких позик є надійні клієнти банку. Проаналізовано також діючу  практику  механізму  надання  та  повернення   позичок.

            4. Забезпечення ефективності та  надійності здійснення кредитних  операцій 
вимагає від комерційних банків організації постійного моніторингу всіх стадій 
реалізації кредитного процесу. Цей етап економічної роботи полягає в 
супроводженні кредитного проекту, контролі за виконанням позичальником 
умов кредитного договору і аналізі кредитного портфелю банку.

5. Виникнення проблем при кредитуванні на більш загальному рівні пов'язано з тим, що негативний характер кредитних відносин і факти прямих втрат банків мають глибоке економічне підґрунтя, яке і було проаналізовано в розділі. Незважаючи на значну різноманітність конкретних умов, за яких банки видають позики, існують загальні закономірності кредитування, незнання яких або свідома відмова, від яких призводить до руйнівних наслідків. Помилки при кредитуванні є однією з головних причин криз банків.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Напрямки розвитку  вдосконалення системи  банківського кредитування  юридичних  осіб.

3.1.   Організаційно  - функціональні методи підвищення    ефективності     кредитування.

Нині в  переважній більшості банківських  установ (особливо в структурних підрозділах банків — філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу.

         Нещодавно Національним банком  України розроблено проект Положення "Про організацію операційної роботи банків" (надалі — Проект), який базується на принципах розмежування функцій. Проект містить такі поняття, як "фронт-офіс" та "бек-офіс", які поки що не мають широкого застосування у вітчизняній банківській практиці. Під фронт-офісом розуміють підрозділ банку, який виконує роль його представника перед клієнтом та виступає ініціатором операції. Структурний підрозділ, що забезпечує продовження операції, розпочатої фронт-офісом, шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю всіх операцій, у Проекті названо бек-офісом.

Уже   з  тлумачення .термінів,   пропонованих  Проектом,   випливає,   що ініціатором тієї  чи  іншої банківської операції  є фронт-офіс, працівники якого

забезпечують  укладення угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків і підрахунком прибутків та збитків. Операційна робота в банку починається у фронт-офісі, підрозділи якого безпосередньо працюють із клієнтами на фінансовому ринку щодо залучення та розміщення ресурсів, а також надання послуг на комісійних засадах. Мета діяльності фронт-офісу — отримання прибутку, мінімізація впливу ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу, підтримання ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і банківських продуктів. Суб'єктами його діяльності є клієнти (юридичні та фізичні особи), установи банків, небанківські установи, уряд. Фронт-офіс, з огляду на результати роботи всіх підрозділів, відноситься до центру прибутків. Він відповідає за розвиток банківських продуктів, ліквідність і виконання нормативів.

Згідно з  Проектом отримані від фронт-офісу  документи працівники бек-офісу перевіряють, реєструють, вводять всю необхідну інформацію в автоматизовану систему обробки даних і в подальшому контролюють виконання операції. Суб'єктами діяльності бек-офісу є підрозділи фронт-офісу, установи банків, податкові, судові та правоохоронні органи, уряд, контрагенти, статистичні органи тощо. Бек-офіс, з огляду на результати його роботи, відноситься до центру витрат. Він забезпечує дотримання прийнятих стандартів, виконання відповідних процедур обліку та контролю.

        Особливу увагу в Проекті приділено  оптимізації системи внутрішнього контролю за операційним ризиком, який виникає внаслідок неспроможності контролювати обробку операцій, документацію, облікове та фізичне середовище.

З метою запобігання  або зменшення операційного ризику в банках у Проекті пропонується для забезпечення ефективної системи внутрішнього контролю застосовувати методи адміністративного і бухгалтерського контролю. До методів адміністративного контролю належать: організаційні методи, виробничі методи та метод розподілу функцій. До методів бухгалтерського контролю належать: метод обліку операцій у повному обсязі, метод захисту і збереження облікової інформації, метод своєчасної звірки та метод оцінки вартості.

Особливої уваги  заслуговує пропонований у Проекті метод розподілу функцій. Розподіл обов'язків як один із засобів адміністративного контролю зменшує ризик механізацій та помилок і покликаний не допустити одноосібного впливу на хід операції. У ній повинні брати участь принаймні дві особи, і її виконання слід відокремлювати від облікової та контрольної функцій. Роботу однієї особи повинна перевіряти інша, з'ясовуючи наявність відповідних повноважень на здійснення операції та її відображення  в обліку.

        Банки повинні розробити такі  процедури виконання операцій, за якими:

а) відповідальність за облік і зберігання активів, санкціонування операцій та прийняття зобов'язань, укладення угод, а також загальний контроль за операціями й зобов'язаннями банку несли б різні особи;

б) обов'язки розподілялися б таким чином, щоб ніхто не міг незаконно привласнювати активи, давати недостовірні дані про зобов'язання, неправильно реєструвати операції;

в) зобов'язання приймалися б згідно з намірами і  повноваженнями керівництва;

          г) дотримувалися б правила санкціонування, в яких зазначено межу загальних і спеціальних санкцій, прізвище уповноваженої особи, відповідальної за виконання певних повноважень, та визначено обставини, за яких тим чи іншим посадовим особам надаються спеціальні (більші, ніж зазвичай) повноваження.

 Запропонована  у Проекті структура розподілу  функцій за будь-якими банківськими операціями (розрахунковими, кредитними, депозитними, валютними, із цінними паперами тощо), де фронт-офіс відповідає за укладення угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків, а бек-офіс — за їх продовження шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю, може бути використана щодо кредитних послуг тільки як принципова. Кредитний процес є досить специфічним і багатоетапним. На відміну від інших операцій, виконання розпочатої фронт-офісом кредитної операції не обмежується здійсненням реєстрації, перевірки, звірки, обліку та відповідного контролю, — воно потребує також спілкування із клієнтом, регулярного моніторингу кредитного ризику шляхом аналізу діяльності позичальника, відображеної у його фінансовій та бухгалтерській звітності в процесі супроводження кредитного проекту. Відтак виникає об'єктивна потреба у створенні, так би мовити, проміжної ланки – мідл - офісу .

         Для надання кредитних послуг на фронт-офіс могли би бути покладені такі функції: залучення клієнтів, попередній розгляд кредитного проекту, аналіз кредитоспроможності позичальника й ефективності проектів, визначення ступеня кредитного ризику та формування кредитних пропозицій.

Залучення клієнтів окремим структурним підрозділом  сприятиме нарощенню обсягів кредитування та відповідно збільшенню доходів.

На зниження ефективності кредитних операцій впливає  частина кредитних проектів, які пройшли процедуру розгляду, але з різних причин не були реалізовані (негативні результати аналізу, відхилення кредитним комітетом пропозиції надати позичку тощо). Ретельніший, кваліфікованіший попередній аналіз малоперспективного кредитного проекту фронт-офісом мінімізує вірогідність його подальшого розгляду, що позбавить банк і його фахівців від невиправданих витрат часу та коштів.