Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення

 По-друге,  стосовно безпосередньо банківської  системи, за останні три роки прибутковість активів комерційних  банків  неухильно знижується.  До  цього

призвели: 1) значне скорочення доходу від кредитних операцій через зменшення кількості кредитоспроможних підприємств-позичальників, 2) підвищення   конкуренції   у   сфері   вкладень   наявних   ресурсів,   3)   суттєве зменшення маси кредитних ресурсів.

 Але в  цих умовах банки мають здійснювати кредитування. клієнтів-позичальників для отримання доходів і свого розвитку. І тут також закладаються підвалини для неповернення боргів та виникнення збитків. Банки кредитують позичальників, які не є кредитоспроможними, показники фінансово-економічної діяльності, трапляється, не відповідають існуючим стандартам. При цьому банки часто керуються "кредитною історією" позичальника, яка підтверджує факти отримання і повернення певних сум позичок раніше.

По-третє, на етапі оцінки кредитної заявки та техніко-економічного обгрунтування інвестиційного проекту до неї банки в умовах підвищеної конкуренції вкладень наявних кредитних ресурсів не здійснюють детальну експертизу останнього для виявлення фактичної ефективності та реальності визначених у проекті строків окупності. Зовсім відсутні формалізовані оцінки ризику проектів і порівняльні характеристики декількох  з них.

          Крім того, на практиці досить  часто виникають проблеми, пов'язані безпосередньо із реалізацією навіть дійсного інвестиційного проекту: невиконання зобов'язань контрагентами, виникнення непередбачених інвестиційних витрат, змін графіків поставок обладнання тощо. Це призводить до того, що банк іноді змушений надавати нові позички для того, щоб великі господарські об'єкти, у продукції яких зацікавлені споживачі, нарешті були введені у дію. Через це строки повернення позичок суттєво розтягуються у часі, а згодом переростають у суми неповернених позичок. [68, с.521]

 Не спрацьовує  для запобігання поверненню і  існуюча система страхування наданих позичок. Страхові компанії, створені іноді за участю самих комерційних банків як співзасновників, не мають достатніх важелів впливу як на рішення самих банків стосовно надання позичок, так і на позичальників. Вони не мають достатніх коштів для відшкодування банку сум боргу і обмежують свою діяльність збиранням страхового внеску. За таких умов навіть час їх існування є досить обмеженим.

Такий інструмент гарантії позичок, як застава, також  не дає бажаного результату через відсутність чіткої системи правових дій у разі виникнення факту неповернення боргу, а також економічних складностей щодо реалізації застави для погашення позички. [51, с.122]

  Варто   зауважити,   що   не  дуже  чітко  та  якісно   працює   моніторинг кредитного  портфеля, який має на меті контроль за поточною діяльністю позичальника і встановлення  вже на ранній стадії проблемних позик, які, можливо, не будуть своєчасно погашені. Крім вище розглянутих проблем, до таких самих негативних наслідків призводять деякі помилки допущені банками в процесі кредитування див.рис.2.6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.6. Основні  причини виникнення проблемних  позичок.

Розглянемо  кожну з названих на рис.2.6. помилок  виникнення проблемних позичок.

Самокредитування є однією з основних причин несвоєчасного повернення позичок. Практика самокредитування може набувати різних форм. Найчастіше це невиправдане використання позичок інсайдерами.

          Про невиправдане інсайдерами  використання банківських послуг  свідчить видача їм позичок на пільгових умовах, пільгова ставка за депозитами чи пільгові комісійні, які не пропонуються іншим клієнтам банку. Тому в процесі аналізу необхідно визначити, що положення та механізми роботи з позиками, які було надано інсайдерам, не відрізняються суттєво від положень та механізмів стосовно інших схожих позичок в портфелі банку. У разі потреб необхідно внести зміни в кредитні положення банку щодо включення механізму кредитування інсайдерів. Для зменшення випадків самокредитування або пільгового режиму банку необхідно здійснювати чіткий контроль за видачею позичок. Тому слід ретельно вивчати позички з пільговими ставками або строками погашення, які було видано інсайдерам та їх спорідненим особам; позички, що спрямовані на невиробничі або навіть спекулятивні цілі; позички з невиправданим ризиком.

            Гонка за доходами. Кредитні та інвестиційні портфелі є найбільш прибутковими статтями активів банківського балансу. Однак фактор прибутковості в діяльності банку ніколи не повинен переважати фактора надійності та розумного прийняття ризику.

          Якщо таке трапляється, це приводить до збільшення обсягу позичок та інвестицій з неналежними ризиками, або незадовільними умовами та строками повернення. Хоча зазначене вище твердження правильне як для великих, так і для менших за розмірами банків, але, звичайно, частіше воно проявляється в більших банках, причому така ситуація скоріше характерна для певних конкретних областей кредитної діяльності, а не для окремих позичок. Одним з факторів, що вказує на наявність вказаної ситуації, є незвичайно привабливі процентні ставки. Свідченням можливої гонки за доходом будуть або надзвичайно низькі процентні ставки за користування позичкою для залучення широкого кола підприємств, або надзвичайно високі ставки, які свідчать про вищий ступінь ризику. Якщо видача таких позичок з привабливими ставками невиправдана, то збитки від них будуть перевищувати очікувані прибутки. Ненадійні позички коштують набагато більше, ніж той дохід, що вони приносять.                Компроміс із кредитними принципами. З різних причин керівництво банку може видавати позички з неналежними ризиками, або незадовільними умовами та строками повернення з повним усвідомленням порушення принципів кредитування. Причин таких компромісів дуже багато, від невпевненості при роботі з особами з домінуючими рисами характеру або впливовими зв'язками, до дружби чи персональних конфліктів. У великих банках ключовим фактором може бути потенційна втрата «компенсаційних депозитних рахунків».

           Компенсаційні рахунки - це такі депозитні рахунки, які банк може вимагати від позичальника як умову для надання позички. Відкриття позичальником таких рахунків у банку може виступати і просто елементом його відносин з банком. Часто процентна ставка за позичкою залежить від компенсаційних рахунків у разі фінансування ним свого кредитного портфеля за рахунок цих коштів. У такий момент банк знаходиться в тяжкому стані, оскільки можливо, що для підтримки необхідних компенсаційних рахунків йому потрібно буде надавати ненадійні позички. До компромісу з кредитними принципами також можуть призвести самокредитування, гонка за доходами та тиск конкуренції.

Відсутність повної або своєчасної кредитної  інформації є можливою та частою причиною можливих проблем та помилок при кредитуванні. Позичка має бути підтримана відповідною супровідною кредитною інформацією. Кредитна інформація є необхідною для визначення кредитоспроможності та здатності позичальника або потенційного позичальника повернути позичку. Необхідна кредитна інформація змінюється залежно від цільового призначення, характеру та умов надання позички, юридичного статусу позичальника та попереднього досвіду роботи з ним. Одна лише фінансова звітність не завжди задовільняє вимоги достатності кредитних даних. Інформацію про позичальника можна також отримати з прогнозів, операційних кошторисів, фінансових планів, коментарів спеціалістів тощо. Важливо, щоб банк мав у кредитній справі достатньо інформації для пояснення рішення щодо надання чи не надання позички; ще більш важливо точно оцінити кредитний ризик для запобігання погіршення якості позички та виникнення збитків. Кредитні положення банку мають встановлювати характер кредитної та фінансової інформації, яку необхідно отримати, для різних типів позичальників та різних обсягів заборгованості.

Неукладання чи незастосування угод про погашення  заборгованості - це дуже важлива причина проблем кредитування. Надання позички без чіткої угоди, що встановлює механізм його повернення порушує фундаментальний принцип кредитування, принцип повернення наданих позичок. Ця проблема є білиш поширеною у невеликих за розмірами банках, ніж у більш великих, оскільки останні, звичайно, мають більш широкі та більш деталізовані положення щодо кредитування та погашення позичок. Але незважаючи ні на що розмір банку не повинен бути виправданий відсутністю якісних положень та механізмів повернення заборгованості, які б визначали, коли і як зобов'язання мають погашатися.

Самозадоволення. Основними ознаками наявності самозадаволення керівництва банку є:

а) відсутність  відповідного контролю за старими чи знайомими позичальниками;

б) залежність від усної інформації, що надана позичальником, замість надійних письмових  джерел фінансових даних;

в) оптимістична інтерпретація відомих кредитних  недоліків, яка основана на тому, що в минулому такі загрози та періодичні важкі ситуації було пережито.

Хоча такі фактори найчастіше притаманні невеликим  банкам, але такі випадки трапляються і у великих, коли спеціаліст з кредитування має надмірно оптимістичний погляд  на  здібності  позичальника  до  керівництва. Це звичайно

призводить    до    перевидачі   позичок   для   того,    щоб    надати    позичальнику

можливість  самому вирішувати проблеми, щодо викидання  «живих» грошей на вітер вслід за вже «мертвими».

Технічна  некомпетентність, звичайно, властива невеликим банкам. Це відсутність досвідчених спеціалістів з кредитування або відсутність технічної здатності аналізувати фінансову звітність, отримувати та оцінювати іншу кредитну  інформацію, що спричиняє появу в банку позичок з низькою якістю та участь в операціях, для яких не вистачає досвіду.

Неякісний відбір ризиків. У процесі роботи з основними, надійними підприємствами великі банки можуть диверсифікувати свої кредитні портфелі за географічними   регіонами  або  за  галузями  економіки. Невеликі   банки більш

обмежені  в цьому відношенні, і тому  вони  використовують  наявні  для  них

можливості, що може призвести до слабкої  бази активів.

Ухвалення позик  повинно базуватися на надійних та глибоких стандартах оцінки та відбору ризику. Як правило, до типів позик, що можуть підпадати під категорію поганого підбору ризику, відносять такі позики:

а) позики на  фінансування  становлення  підприємства, за  яким  основна

частка  необхідних  капітальних  вкладень,  порівняно  з   обсягом  інвестицій акціонерів, проводиться банком;

         б) позики для спекулятивного придбання цінних паперів або валюти, що ведуться без відповідної маржі чи забезпечення;

в) позики, що послаблені великим моральним ризиком;

г) позики, що базуються  більше на очікуванні успішного проведення ділової операції, ніж на наявності власних коштів позичальника;

д) позики, що покриті заставою із проблематичною ліквідаційною вартістю;

ж) позики, що  видані  внаслідок  іншої вигоди – контролю  за  великим  сальдо

депозиту  в банку, і не основані на достатньому рівні коштів чи застави.

          Завелике кредитування. З точки зору остаточних збитків, майже однаково позичати забагато грошей фундаментально надійному позичальнику, що й позичати позичальнику ненадійному. Позики, що виходять за межі обгрунтованої здатності позичальника їх погасити, є ненадійними. Ніде так не ціниться здоровий глузд, як при визначенні безпечного максимального рівня позики ненадійному кредитору.

         З метою мінімізації впливу  вказаного чинника на своєчасність погашення наданих позичок Національним банком України встановлені спеціальні економічні нормативи, що обмежують розмір наданих позик.

Конкуренція між банками за розмір та вплив на суспільство, може призвести до компромісу із кредитними принципами та до виникнення ненадійних позичок. Остаточні витрати на ненадійні позички завжди переважають тимчасовий виграш від розширення та впливу. [95, с.102]

В умовах зростання сум  неповернених позичок посилюється  значення контролю з боку банку за чітким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником чергових процентів і встановленої частини погашення основного боргу. Враховуючи, що кожній позиці властивий ризик невиплати процентів чи неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували. [38, с.66]

Однак в умовах нестабільності економіки таких  клієнтів обмаль і обмежитися лише ними - це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи. Тому довільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових операцій і за рахунок тих клієнтів, для яких властивий підвищений ризик. Адже саме для них характерна більша доходність у порівнянні з слаборизиковими. Беручи до уваги існування прямопропорційної залежності між величиною ризику і доходністю кредитних операцій, кожен банк у центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Надмірна (невиправдана) ризиковість посилює загрозу падіння доходності банку внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді  як перебільшена  обережність знову ж таки не дає змоги використати багато які прибуткові можливості. [45, с.314]

          Очевидною є необхідність регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів щодо пом'якшення їхнього впливу на доходність банку.

             Зарубіжна та вже й вітчизняна практика свідчать, що труднощі з поверненням основного боргу, а часто і відсотків по ньому, як правило, викликані негативним розвитком різноманітних процесів. Вони далеко не завжди мають форми прояву, особливо на початкових етапах. Тому загроза для зниження доходності банку на ранніх стадіях реалізації кредитного договору, яка ще чітко не проявилася, але свідчить про зародження у боржника фінансових труднощів, може бути своєчасно встановлена лише кваліфікованим менеджером банку. У нього є час і можливості застосувати заходи щодо їх попередження чи пом'якшення й захисту інтересів банку, перш ніж реалізація кредитного ризику зумовить зниження його доходності. [97, с.105]