Механізм функціонування грошового ринку

Інерційність економіки  та грошово-кредитної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів монетарної політики може бути лише тимчасовим, таким, що не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. З часом навіть можлива протилежна реакція з повною дестабілізацією грошового обігу.

 Платоспроможність банку  - це достатність власних коштів  банку для захисту інтересів  вкладників та інших кредиторів  банку. Розраховують його як  співвідношення власних коштів  і активів, у тому числі зважених  за ступенем ризику.

Ліквідність - це здатність  банку забезпечити своєчасне  виконання грошових зобов"язань. Її визначають за збалансованістю між  строками і сумами погашення активів  і строками й сумами виконання  зобов"язань банку. Показники  достатності капіталу та ліквідності  є оціночними показниками діяльності банку і встановлюються з метою  оптимального регулювання активних та пасивних операцій банків з точки  зору підтримки необхідного рівня  ліквідності.

Наслідком політики монетарних рестрикцій (обмежень) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи. У зв"язку з цим політика мінімізації емісійних джерел фінансування дефіциту бюджету має бути доповнена кредитно-грошовою політикою, сприятливою для інвестицій.

Висновки

Грошовий ринок — це особливий  сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є  свідченням підпорядкованості грошового  ринку загальним закономірностям  функціонування ринку взагалі.

Механізм грошового ринку має  істотні відмінності від механізму  звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання  позичок чи купівлі особливих  фінансових інструментів; купівля грошей — у формі одержання позичок  чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші — у формі  бажання економічних суб'єктів  мати у своєму розпорядженні певну  масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей — у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей — у формі процента.

В інституційній моделі грошового  ринку виокремлюються два сектори  з різним характером руху грошей —  сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою  першого сектора є те, що безпосередній  характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектора  є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов'язані з розміщенням  грошових коштів.

Складний механізм грошового ринку  дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними  з них є: види інструментів, з допомогою  яких гроші переміщуються від  продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення  купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм — на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг не-банківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм — на ринок грошей і ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей.

Визначальну роль у механізмі ринку  грошей відіграє попит на гроші, під  яким слід розуміти бажання економічних  суб'єктів мати у своєму розпорядженні  певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під  впливом факторів, що діють у реальній економіці — зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція грошей полягає в  тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне  явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті  й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну  попиту на гроші, а не навпаки.

Список використаної літератури

1. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.
2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.
3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.
4. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.: Финстатинформ, 1997.
5. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
6. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1999.
7. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финстатинформ, 1997.
8. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.
9. Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс-Универс, 1994.
10. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.
11. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.
12. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. — К.: Основи, 1993.
13. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997.