Механізм функціонування грошового ринку

Зміна норм обов"язкових  резервів являє собою регулювання  ресурсів комерційних банків, які  вони зобов"язані зберігати в  центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному  відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов"язкових резервів залежно від ситуації на ринку  і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний  банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки  можуть надавати кредити підприємствам  і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу  та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов"язкових  резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

Резервні вимоги є одним  із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов"язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а  по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов"язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов"язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному  співвідношенні до різних категорій  банківських пасивів (здебільшого  вкладів до запитання та різних видів  строкових депозитів). Розрахунковий  період для виконання резервних  вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може колись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов"язкових резервів також коливається  по країнах. Найвищі встановлені  в Італії та Іспанії відповідно 25% і 17%, а найнижчі у Японії та Англії відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов"язкові резерви не завжди є  безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов"язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов"язань комерційних  банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей  мають кредитні установи для того, щоб "обійти" даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У  країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання  грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності  між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у  розрахунок мінімальних резервів.

Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість пом"якшити жорстку політику обов"язкових  резервів і значно покращити поточну  ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний  банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом перерахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов"язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування.

Рефінансування охоплює  три види кредитів, які надаються  комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається  центральним банком для комерційних  банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує  два різновиди такого кредиту:

• перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти; 
• другий має назву "конвертований кредит рефінансування, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

Відсоткові ставки на кредити  рефінансування визначає центральний  банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського  ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання  можуть доповнюватися інструментами  селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію  умов видачі окремих видів позик  різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних  норм річного приросту позик; обмеження  окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними  паперами); встановлення граничної  маржі при проведенні окремих  типів кредитних операцій; лімітування  операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами  та деякі інші види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність грошово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку  з використанням розглянутих  інструментів пов"язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська  політика спрямована на розширення кредитних  операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню  виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується  збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні  з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Деструкційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним  спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у  кожному конкретному випадку  виходячи із стану ринкової конюнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому  випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем  з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Отже, норма обов"язкових  банківських резервів має застосовуватись  як інструмент антициклічної та антиінфляційної  політики, так як зміна розміру  норми обов"язкових банківських  резервів впливає безпосередньо  на інші макроекономічні показники  через трансмісійний механізм. З  метою стимулювання інвестиційної  активності Центральний банк проводить  політики, спрямовану на зниження розміру  резервів, а збільшення норми обов"язкових  банківських резервів сприяє зниженню інфляційного тиску, стабілізації курсу  національної валюти. Тому при використанні цього інструменту необхідний докладний  аналіз ситуації на грошово-кредитному ринку, економіки в цілому.

 

 

2.2. Грошовий мультиплікатор

Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення  додаткових платіжних коштів, які  надходять до каналів готівкового  і безготівкового обігу.

Пропозицію грошей (МБ) як економічний  показник становлять готівка (С) поза банківською  системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби  можуть використати для операцій. Це фактично агрегат М,:

В умовах інфляції економіки, якою є  і економіка України, коли великі строкові депозити вважаються ризикованими і відкриваються на незначний  термін, пропозиція грошей може вимірюватися агрегатом МБ.

Механізмом пропозиції грошей є  їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому  належить монопольне право випуску  в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети  і дрібнокупюрні паперово-грошові  знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють  депозитно-чекову емісію в безготівковій  формі шляхом відкриття і збільшення  поточних рахунків. Причому на  відміну від інших фінансових  інститутів саме комерційні банки  не просто "друкують", а "створюють"  гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів  у рамках системи комерційних  банків називається кредитною  мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний  банк у процентах для різних категорій  рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову  пропозицію грошей, яка виникає внаслідок  відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого  відтоку частини грошей з депозитів  у готівку. В цьому разі використовуються поняття "грошова база" і "грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють  готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є  безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають  на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора  можна записати й по-іншому. Розділимо  почленно чисельник і знаменник  правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули  грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо  залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому  збільшення коефіцієнта депонування  і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і  навпаки.

Національний банк України, намагаючись  контролювати пропозицію грошей, використовує ряд інструментів грошової політики: зміну облікової ставки; зміну  норми обов'язкових резервів для  комерційних банків; операції на відкритому ринку цінних паперів; операції на валютному ринку. В Україні додатково використовується і такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який розміщується серед комерційних банків залежно від тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку. Такі заходи пов'язані зі зміною банківських резервів і грошової бази в цілому.

 
 

 

 

3. Грошово-кредитне регулювання економіки України

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері  грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон’юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» — політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання грошово-кредитних засобів, називається монетаристською. Монетаристська політика є найрезультативнішою за умов розвинутої ринкової економіки, інституціональної та юридичної інфраструктури, домінування в суспільстві підприємницької психології, високого ступеня залежності економічних суб’єктів від кредитів та низьких або передбачуваних параметрів інфляції. Коли в державній економічній політиці переважають методи адміністративного регулювання, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому разі виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.