Механізм функціонування грошового ринку

 

КУРСОВА РОБОТА

«МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ»

 

 

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………….3

1. Сутність, структура та функціонування грошового ринку ………….5

1.1. Поняття грошового ринку ……………………………………………5

1.2. Особливості функціонування  грошового ринку …………………..11

2. Банківська система та грошовий мультиплікатор …………………..15

2.1. Фінансові посередники, банківські резерви ……………………….15

2.2. Грошовий мультиплікатор ………………………………………….25

3. Грошово-кредитне регулювання економіки України ………………29

Висновки …………………………………………………………………31

Список використаної літератури ………………………………………..33

 

 

 

Вступ

Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного  господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє ЦБ впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна  ціль грошово-кредитної політики заключається в тім, щоб допомогти економіці  в досягненні великого об"єму  виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.

На сучасному етапі  розвитку багато які держави, також  і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в  Україні цей процес ускладнюється  тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки,який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон"юнктури. В зв"язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Ця тема є дуже важливою для розвитку національної економіки, як це уже було зазначено вище, і  правильний вибір її інструментів впливатиме на покращення або погіршення існуючої ситуації. Тому обрав цю тему я намагатимусь висвітлити всі аспекти грошово-кредитного регулювання, адже вона є актуальною в цей час, коли держава являється невід"ємною частиною економіки. Її розумне втручання призведе до зменшення інфляції,та економічного зростання.

Тема включає всі механізми  регулювання економіки, а також  висвітлює необхідність регулювання  грошового ринку, показуючи необхідність державного впливу на пропозицію грошей, а також діяльність банків, як посередників між державою, фірмами та домогосподарствами.

Ця тема є актуальною, особливо зараз, коли економіка України  знаходиться на перехідному етапі  і вибір правильної грошово-кредитної  політики впливатиме на її подальше економічне зростання.

 

1. Сутність, структура та функціонування грошового ринку.

1.1. Поняття грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися  враження, що купівля-продаж грошей, а  отже й особливий грошовий ринок, — це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об’єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага — продукти праці та ресурси, які одним суб’єктам ринку потрібно продати, а іншим — купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв’язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно  ліквідного товару зумовлює істотну  специфіку їх переміщення між  суб’єктами грошового ринку, а також  усіх інструментів та самого механізму  функціонування цього ринку. Традиційні поняття “продаж” і “купівля”, що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

 Передання грошей від  одного суб’єкта грошового ринку  до іншого набуває сенсу лише  тоді, коли в одного з них  вони є вільними і немає  потреби їх витрачати на купівлю  матеріальних благ, а в іншого  їх немає взагалі і немає  матеріальних благ, від продажу  яких потрібні гроші можна  було б одержати. Здійснюється таке передання або у формі прямої позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таке передання грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється  передусім у тому, що власник грошей (продавець), передаючи їх своєму контрагентові, не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право  розпоряджатися ними) і може повернути  їх у своє розпорядження на заздалегідь  визначених умовах. Більше того, у момент передання грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі.

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу  на грошовому ринку. З допоміжного  засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут  у визначальний об’єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку  власник грошей хоче передати їх у  чуже розпорядження прямо, а не в  обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження  на таких же засадах. Тому на цьому  ринку вартість переміщується між  його суб’єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку, з  поверненням до власника. А метою  такого переміщення грошей стає одержання  додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передання цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передання цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти, які прийнято називати фінансовими. 
   Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль фінансових інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об’єкта — грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі  інструменти грошового ринку  є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно  від виду зобов’язання їх можна  поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять  усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з переданням права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов’язання.

Боргові зобов’язання як інструменти  грошового ринку, у свою чергу, можна  поділити на кілька видів залежно  від міри й умов передання продавцем  покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей: 
- депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов’язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

- позичкові зобов’язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між  його суб’єктами, самі набувають певної вартості і стають об’єктом купівлі-продажу. У зв’язку з цим можна говорити про специфічний ринок фінансових інструментів, який є однією з форм існування грошового ринку. Цей ринок заведено називати фінансовим.

Усі види інструментів грошового  ринку можна виділити у такі три  групи: позичкові угоди, включаючи й депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют. Схема взаємозв’язку між об’єктами та інструментами грошового ринку в загальних рисах показана на рис. 1.

Рис. 1. Загальна схема взаємозв’язку  між об’єктамита інструментами  грошового ринку 

З наведеної схеми видно, що назустріч потокам грошей, що спрямовуються від продавців  до покупців, переміщаються відповідні інструменти грошового ринку.

Як зазначалося вище, інструменти  грошового ринку самі набувають  здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки — цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов’язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Умовний характер має і  ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента (процентного  доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної  ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною  вартістю — здатністю приносити  покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих  чи виробничих потреб. Чим більшою  буде ця здатність і чим довше  покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів. 

1.2. Особливості  функціонування грошового ринку

Ринкова економіка - це специфічна соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи, їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит - це форма вираження  потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом  платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит  включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б)грошові  засоби, які має суспільство для  придбання даних товарів або  послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або  в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціна - це, як було з'ясовано раніше, грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.