Малий бізнес в Україні: стан та перспективи розвитку

       Організація інноваційного процесу на малих підприємствах передбачає сукупність декількох етапів:

1. Формування інформаційної бази на основі внутрішнього аналізу стану та динаміки розвитку підприємства. Доцільність цього етапу полягає у виявленні специфіки економічного розвитку, наявності економічного потенціалу, ділової активності та сформованості персоналу підприємства.

2. Розроблення системи  стратегічних та операційних  цілей розвитку підприємства.

3. Розроблення та реалізація  конкретних тактичних заходів.

4. Організація системи  моніторингу та діагностики малого  підприємства.

         Методологічні підходи до формування концептуальної моделі наскріз-

ного планування інноваційної діяльності потрібно проводити таким  чином. Насамперед у межах вироблення інноваційної політики розробляють прогнози розвитку науки і техніки, і на їхній основі розробляють програми робіт з пріоритетних напрямів. Пізніше розробляються окремі прогнозовані інноваційні програми, у яких на основі оцінювання динаміки відповідних процесів можна було б з'єднати можливість планового і прогнозованого інструментарію. На завершення планують інноваційні цикли окремих інноваційних проектів так, щоб планувати розгортання робіт наступної стадії вже в ході завершення попередньої, а також скорочення виробництва традиційної продукції і заміну базових технологій на нові.

        Проблематика інноваційного процесу малих підприємств пов'язана переважно з ризиками фінансування та запровадження інновацій. Високоприбуткові інновації завжди супроводжуються високими ризиками і потребують великих інвестицій. Потрібно наголосити, що підвищення ризиків інноваційних проектів зумовлене більшою ризикованістю через їхню значну невизначеність, тобто недостатність інформації на всіх етапах створення та реалізації нововведень, її неоднозначність і невірогідність. Відтак, забезпечення доступу інвесторів до якісної та своєчасної інформації про перспективи запровадження інноваційного проекту повинно бути складником державної інноваційної політики.

Ризики інноваційної діяльності підприємств знижуються розрахунками ефективності нововведень. Варто розрізняти ефективність нововведень, інноваційного процесу, інноваційних комунікацій інноваційного проекту.

        Ефективність нововведень забезпечується інноваційним складником і полягає у його потенційній ефективності з позиції наукових переваг і перспективності широкого застосування. Ефективність інноваційного процесу, який тохоплює сукупність етапів розроблення, створення та запровадження інновацій, повинен забезпечуватися не так результативністю кожного етапу інновацій, як надійністю та швидкістю переходу до кожного наступного етапу впровадження інновацій. І в цьому провідна роль належить взаємодії суб'єктів інноваційного проекту, тобто інноваційним комунікаціям. Ефективність інноваційних комунікацій зумовлюється як узгодженістю дій учасників інноваційного проекту, так і їх здатністю протистояти негативним явищам в інноваційному середовищі. Зниження ризиків учасників інноваційного процесу досягається широким запровадженням консалтингової діяльності у інноваційну сферу. Для українських інвесторів консалтингове обслуговування є малознайомим резервом росту дохідності, тоді як ефективність управління, маркетингові дослідження, аналіз кон'юнктури ринку та інші успішні виробничі та фінансові дії є невід'ємною частиною інновацій.

      Складником інноваційного механізму є система оцінки інноваційної діяльності для кожного з розглянутих рівнів інноваційної системи. Вона повинна містити визначення суб'єктів інноваційної діяльності, цілі і методи оцінювання результатів нововведень. Вибір того або іншого показника оцінювання ефективності інновацій залежить від того, кому цікаві результати оцінювання, яка мета оцінки і якими інформаційними часовими та іншими ресурсами володіють інвестори. Залежно від цього оцінка може бути комплексною або частковою, якісною або кількісною, порівняльною або абсолютною [19, с. 18]

     Проблеми інноваційного розвитку підприємства криються в особливостях інноваційної стратегії, які полягають в оперативному реагуванні на наукові розробки та виборі тих, які економічно доцільні у перспективі. Для реалізації цієї стратегії потрібне відповідне фінансове забезпечення. Основним джерелом фінансування інновацій в Україні є власні кошти, які становлять понад 30 % від обсягу фінансування інновацій, кошти держави – 2,9 %, інші джерела – 2,4 % [18, с. 271]. 

          Для розвитку малого бізнесу треба впроваджувати нові для нашої економічної системи методи фінансування реального сектору економіки, оновлення матеріально-технічної бази. Одним з найефективніших засобів непрямого фінансування в умовах обмеженості як державних фінансових ресурсів, так і власних заощаджень підприємців, є лізингова форма придбання майна та інших активів. У конкурентній боротьбі нині виграє той, хто якісніше і швидше може розробляти нові знання та технології і краще втілювати їх у конкретний продукт і вийти з ними на світовий ринок. Уряд та приватний сектор є партнерами щодо розроблення та використання нових технологій. При цьому партнерство визначають як коопераційні угоди, що поєднують у різних комбінаціях приватні промислові компанії, університети й урядові відомства, організації й науково-дослідницькі лабораторії для мобілізації ре-

сурсів з метою спільного  досягнення конкретних науково-технологічних результатів.

          Специфіка інноваційної діяльності зумовлює об'єктивну необхідність виникнення нових організаційних форм її здійснення. Так, значний ризик отримання негативного результату наукових досліджень робить цей вид діяльності неефективним в умовах організаційних структур великих підприємств. Природно, що великий ризик має компенсуватися високою мотивацією праці, а це можливо лише у тих організаційних структурах, де рівень доходів інноваторів безпосередньо залежить від доходу підприємства.

          Указана залежність досягається в малих інноваційних фірмах, для яких характерний незначний рівень накладних витрат на управління. Для підвищення конкурентоспроможності малого інноваційного бізнесу необхідно також динамічно коригувати напрями досліджень з урахуванням новітніх науково-технічних досягнень та змін попиту.

           Сектор малого підприємництва є складовою багатокомпонентною структурою, що поєднує якісно та кількісно різнорідні господарські одиниці. Такий стан спричинює тривалу відкритість питання щодо створення єдиного загальноприйнятого визначення суб'єкта малого підприємництва. Малі підприємства є специфічною організаційною формою інноваційної діяльності, яка має важливе значення як для розвитку економіки країни загалом, так і для задоволення індивідуальних потреб творців інновацій. Саме з цих позицій потрібно розглядати слабкі і сильні аспекти малого підприємництва.

         Слабкі аспекти: низький професійний рівень менеджменту, незначні можливості зовнішнього фінансування, високий рівень ризику у підприємництві, низький рівень поділу праці, обмежені можливості задоволення великого попиту, відсутність енергетичного ефекту від спільної діяльності багатьох структурних підрозділів.

          Сильні аспекти: швидке ухвалення управлінських рішень, низький рівень накладних видатків, прямі персональні контакти з партнерами, висока мотивація праці, динамічна орієнтація на попит споживача, гнучке реагування на науково-технічні досягнення. Аналіз слабких і сильних аспектів свідчить про те, що найрезультативніше сильні аспекти виявляються у галузі створення й освоєння нових виробів, технологій, матеріалів, систем менеджменту тощо. Незважаючи на високий ступінь ризику, малі підприємства мають досить високі шанси на підприємницький успіх [24, с. 85-86].

         Малі підприємства запроваджують переважно інновації, які не потребують значних інвестицій і залучення великих за обсягом матеріальних, трудових та енергетичних ресурсів. Водночас вони здатні найбільше знижувати соціальну невизначеність у кризових ситуаціях, надаючи робочі місця для кваліфікованих спеціалістів і робітників.

         Роль малого підприємництва в інноваційній моделі розвитку економіки визначається насамперед через унікальну спроможність до подолання розриву інноваційного процесу, що виникає між стадіями наукових досліджень та використання їх результатів у практичній діяльності. Ця властивість малого підприємництва зумовлює вагому роль його представників у процессах продукування інноваційних ідей, використання та поширення технологій сучасних технологічних укладів. Видоутворювальною якісною властивістю малого підприємництва є ускладнений доступ до традиційних джерел економічних ресурсів, що пов'язано з відносно високим ризиком та нестабільністю діяльності малих фірм. Пов'язаний з цим високий рівень чутливості процесів розвитку сектору

малого підприємництва та реалізації його інноваційного потенціалу від створення полегшених умов доступу до ресурсів є основним мотивом винайдення та запровадження ефективних інституційних інструментів штучного вирішення проблем ресурсного забезпечення малого підприємництва. В основу розроблення державних стратегій ресурсного забезпечення інноваційної діяльності малого підприємництва має бути закладено принцип гармонійного поєднання інструментів безпосереднього доступу малих фірм до ресурсних потоків держави та розширення кола джерел ресурсів через підтримку розвитку елементів інфраструктури.

         Інноваційна діяльність підприємств пов'язана з виробництвом нової конкурентоспроможної продукції чи удосконаленням існуючої, зміною процесів управління підприємством тощо. Зміст інноваційної діяльності полягає у тому, що здійснюються нововведення на підприємстві, запроваджуються новітні технології, які дають змогу покращити якісні показники продукції та вдосконалити управлінські процеси [18]. Вона розглядається як один із шляхів покращення фінансового стану підприємств, проте серед промислових підприємств залишається не достатньо розвиненою. Для прикладу, наведемо дані щодо інноваційної активності у машинобудуванні. Машинобудівні підприємства з чисельністю працівників понад 250 осіб, вважають великими. Рівень їх інноваційної активності становить 23-49 %. Середні машинобудівні підприємства, чисельність персоналу яких становить 50-249 осіб, є інноваційно активними у 11-29 %. Лише у межах 7-

23 % є інноваційною  активність серед малих машинобудівних  підприємств із чисельністю працівників 10-49 осіб [24]. Треба зазначити, що інноваційна акивність у машинобудуванні знижується. У 2011 р. серед машинобудівних підприємств такими, які займаються інноваційною діяльністю, визнано 390 одиниць, а це на 8 % менше, порівняно з 2010 р. (згідно з даними Держкомстату) [20]. Отже, підприємствам потрібно розвивати інноваційну активність підприємств та стимулювати їх до інноваційної діяльності. Для цього потрібно сформувати систему стимулів і мотивів (під системою стимулів і мотивів інноваційної діяльності підприємства розуміють сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів (якими є мотиви і стимули), що визначають її характер) інноваційної діяльності, що пов'язане також із процесами її аналізування.

5. Ефективність  державної підтримки малого підприємництва  та шляхи її

підвищення

Важливе значення має  фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для  забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.

Фінансове забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватися за рахунок  коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малого підприємництва державним структурам доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.

Однім із значущих напрямків  розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає розробку та впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей та розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.

Мале підприємство не може успішно розвиватися без  створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрів тощо.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний бізнес.

Держава, спрямовуючи  діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності в економіці, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність, контролюючи виконання законів.

Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

Так, на середину 2010 року в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 %.