Малий бізнес в Україні: стан та перспективи розвитку

До загальних проблем перехідного періоду можна віднести проблеми, що стали наслідком реформування економіки, трансформування відносин власності і, мабуть, для основної маси населення - у деякій мірі форсованого перелому свідомості з «соціалістичної» на «капіталістичну». Тобто:

-  обмеженість фінансових  та кредитних ресурсів у населення (для створення власної справи) та у держави (для надання допомоги суб'єктам малого підприємництва);

- відсутність розвиненої  ринкової інфраструктури на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях;

-     недостатність  фахових знань та досвіду у  населення щодо зайняття малим  підприємництвом;

-     відсутність  традицій підприємництва у суспільстві;

-      недостатнє  інформаційне та консультативне  забезпечення;

-      розрив економічних зв'язків між підприємствами;

-      загальне  падіння виробництва в країні;

-  обмеженість внутрішнього  попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку зі зниженням реальних доходів основної маси населення та браком вільних фінансових коштів у підприємств;

-  зростання цін  і тарифів на нафтопродукти,  електроенергію, сировину, матеріали тощо;

-    слабка система  самоорганізації суб'єктів малого  підприємництва;

-    негативне  психологічне ставлення населення  до підриємців;

-     недовіра  західних партнерів та інше.

Ці проблеми подібні  до природних, закономірних «труднощів росту» живої істоти: вони, безперечно, турбують та визивають ускладнення, але вони є незбіжним супутником удосконалення системи, і ні в  кого не визиває сумнівів те, що система у недалекому майбутньому вирішить ці проблеми, «переросте».

                 Малий  бізнес  в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління.

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають  досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

– мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

– дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

– низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

– здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

– раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

– оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

          Крім вище перерахованих проблем об'єктивного походження, з якими зустрічається мале підприємництво в Україні, можна виокремити штучно створені проблеми, до яких відносять, перш за все, надмірну зарегульованість економічних процесів та організаційних процедур щодо створення та функціонування суб'єктів малого підприємництва, що пов'язана з проблемами реєстрації, ліцензування, контролю, системи обліку та звітності, різного роду зборів і платежів.

          Як відмічається в національній економічній літературі, сьогодні кожний з етапів легітимації підприємницької діяльності жорстко зарегульовано. При цьому вони всі разом не узгоджені між собою і перетворюють встановлений законодавством заявницький тип започаткування підприємницької діяльності в Україні на дозвільницький, коли потенційний суб'єкт підприємницької діяльності стає залежним від численних дозволів різноманітних інстанцій.

Дезорганізує роботу суб'єктів  малого підприємництва значна кількість контролюючих органів, кожний з яких діє за власними нормативними та інструкційними документами, що не погоджені між собою, має місце дублювання контролюючих функцій організаціями різних рівнів влади, що приводить до надмірної кількості перевірок.

Спостерігаються також  адміністративні обмеження підприємницької  діяльності з боку органів місцевої влади, які пов'язані з необхідністю виконання підприємцями обов'язкових правил і процедур, що передбачені актами органів влади різних рівнів. Все це, а також невизначенність, заплутанність та часті зміни законодавства призводить до того, що легальні суб'єкти малого підприємництва стають збитковими.  Уповільнюються темпи приросту сектору, а значна частина реально виникаючих малих підприємств не реєструється і не звітує про свою діяльність державі, переходить в «тіньову економіку» внаслідок неможливості працювати в межах офіційної економіки.

           Фактично в малого підприємництва є сильні й слабкі сторони, які можна розглянути в Додатку В.

 

4. Роль малого  бізнесу в інноваційному розвитку національної економіки

 

        Глобалізація світової економіки вивела на перший план таку характеристику економіки країни, як її конкурентоспроможність на світовому товарному та фінансовому ринках, яка все більше залежить від нових технологій та інновацій у виробничій та фінансовій сферах, перетворення науки на основну продуктивну силу.             Стимулювання інноваційної спрямованості розвитку будь-якої країни потрібно розглядати у складі моделі інвестиційного розвитку її економіки, за умови, що ця модель є пріоритетом інноваційного розвитку. Україна, проголосивши курс на інноваційний розвиток економіки, має вирішити цілу низку проблем. Для вирішення цих проблем необхідно осмислити досвід розвинених країн у створенні механізму сприяння інноваціям і запровадити найбільш прийнятні для України інструменти стимулювання розроблення та комерціалізації інновацій на макрорівні, регіональному рівні та на рівні підприємств [19, с. 16].

         Рушійною силою в інноваційному розвитку економіки є створення і ефективне використання національної інноваційної системи, економічним механізмом якої є забезпечення розроблення та експлуатації нових знань, підприємницького підходу до інновацій. Ключовим моментом реалізації курсу на інноваційний розвиток економіки є створення в Україні інноваційних інститутів, які фінансують нововведення та доводять їх до етапу комерціалізації. Важливу роль в інноваційному процесі займають малі інноваційні підприємства. Вони є специфічною організаційною формою інноваційної діяльності, яка має важливе значення як для розвитку економіки країни загалом, так і для задоволення індивідуальних потреб творців інновацій.

         Висвітленням питань пов'язаних з проблемами розвитку інноваційної діяльності на малих підприємствах, займалися такі вчені як М. Долішній, М. Козоріз, С. Реверчук, П.Б. Біленький. Проте, незважаючи на велику увагу, приділену вивченню цього питання, досі нерозроблено конкретних заходів для вирішення проблем розвитку інноваційних процесів на малих підприємства.

       Сучасний розвиток малого підприємництва в Україні зумовлено насамперед проблемами доступу до економічних ресурсів через відсутність виваженої державної політики, що надала б можливість доступу малим фірмам та підприємствам до ресурсів, що перебувають у державній власності, а також через несформованість мережі об'єктів інфраструктури ресурсного забезпечення процесів реалізації інноваційних проектів малими суб'єктами підприємницької діяльності; з огляду на це, основними напрямами розроблення державної стратегії сприяння розвитку інноваційної діяльності малого підприємництва є:

● створення механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності, зок-

рема стартових стадій реалізацій інноваційних проектів малими фірмами;

● стимулювання масового створення об'єктів не фінансової інфраструктури ін-

новаційної діяльності;

● сприяння вирішенню  проблем кадрового забезпечення інноваційної діяль-

ності.

           Успіх розроблення та реалізації заходів державної політики в цій сфері має визначити перспективи розвитку малого інноваційного підприємництва України та розкриття його інноваційного потенціалу. Найбільшою проблемою реалізації інноваційної моделі розвитку України є розрив інноваційних процесів між стадіями наукових досліджень та впровадженням інновацій у виробництво, що зумовлено відсутністю ефективного механізму трансформації наукових знань в інноваційні ідеї. У подоланні цієї проблеми важливу роль має відігравати прошарок малого інноваційного підприємництва, для розвитку якого мають бути створені сприятливі

інституційні умови. Після проведення досліджень фахівцями Національного наукового фонду США у 70-х роках ХХ ст., було виявлено що малі фірми за більшістю показників демонструють відносно вищу ефективність, порівняно з більшими підприємницькими структурами, щодо розроблення інноваційних проектів. Вони витрачають в кілька разів менше матеріальних та трудових ресурсів на розроблення інноваційного проекту і майже на третину випереджають за темпами його реалізації. На одиницю витрат кількість нововведень, створених малими фірмами, порівняно зі середніми – в чотири, а порівняно з великими – в двадцять чотири рази більша. Статистичні дані свідчать про те, що сектор малого підприємництва є винахідником переважної більшості радикальних технологічних новацій другої половини XXІ ст. Серед таких винаходів, зокрема, антибіотики, інсулін, пестициди, кондиціонери, кінескопи, ксерокси, целофан та ін. Відповідно до цього, стратегічним напрямком подолання "кризи нововведень" у США, а потім у всіх розвинених країнах, стало проведення державної політики щодо підтримки малого інноваційного підприємництва, ядром якої є запровадження механізмів пільгового доступу малих фірм до економічних ресурсів [20, с. 240]. До процесів використання науково-технічного потенціалу країни залишається індиферентною переважна більшість суб'єктів сектору малого підприємництва. За статистикою, в 2009 р. інноваційну діяльність провадили лише 13,4 тис. малих підприємств, що становить 6 % від загальної кількості малих підприємств. Для порівняння: значення аналогічного показника зокрема Німеччини – понад 60 %. Це вказує на помітне відставання інноваційних процесів у малому підприємництві від темпів розвитку інноваційних процесів в економіці України взагалі і майже на десятиразове відставання від стану інноваційної активності малого підприємництва в Європі (табл.).

Табл. 4.1. Розподіл малих підприємств за напрямами інноваційної діяльності

 

Роки	2009 р.		2010 р.		2011 р.
	тис.од.	%	тис.од.	%	тис.од.	%
Всього малих підприємств	218,4	100,0	295,1	100,0	310,1	100,0
З них провадили інноваційну  діяльність	13,4	6,1	14,4	6,1	18,6	6,0
Зокрема мали витрати  на дослідження та розробки:	1,6	0,7	1,6	0,7	3,3	1,1
придбання прав на патенти, ліцензії на об’єкти промислової власності	0,3	0,1	0,3	0,1	0,3	0,1
придбання безпатентних ліцензій на об'єкти промислової власності, ноу-хау	1,0	0,5	1,0	0,5	0,5	0,5
придбання засобів виробництва	2,9	1,3	2,9	1,3	5,6	1,8
технологічну підготовку підприємництва	1,9	0,9	1,9	0,9	1,9	0,9
маркетинг та реклами	1,7	0,8	1,7	0,8	2,3	0,8
інші	1,2	0,6	1,2	0,6	2,5	0,8

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. – К., Держкомстат, 2009.