Макроекономічні засади грошово-кредитної політики НБУ

       У процесі проведення макроекономічного  регулювання в Україні за час її незалежності виникла низка проблем, що обумовлені як незрілістю ринкової економіки в Україні, так і відсутністю достатнього досвіду макроекономічного регулювання. Особливе значення на сучасному етапі соціально-економічного розвитку має проведення ефективної антиінфляційної політики методами податково-бюджетного та грошово-кредитного регулювання, а також макроекономічне регулювання інноваційної діяльності [29, с. 134].

       Отже, грошово-кредитна політика, це заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний.

 2. ІНСТРУМЕНТИ ТА ТИПИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

     Грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни (в Україні – Національним банком України) за допомогою певних кредитно-грошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси.

       До  прямих інструментів грошово-кредитної  політики належать:

• ліміти кредитування для окремих банків;
• пряме регулювання процентної ставки;
• ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.

       До  непрямих інструментів регулювання  пропозиції грошей належать:

       1. Операції на відкритому ринку  цінних паперів;

       2. Зміна облікової процентної ставки;

       3. Зміна вимог до рівня обов’язкових резервів депозитних інститутів.

       Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

       Існує суттєва відмінність між інструментами  прямого та непрямого монетарного регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії.

       Використання  їх пов’язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо.

       Ефективність  застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв’язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання.

       Розглянемо  більш детально непрямі інструменти  грошово-кредитної політики, що коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

       1. ОПЕРАЦІЇ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ  — це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямована на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів.

       Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси.

       Продаж  цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

       Центральний банк може проводити операції з цінними  паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди peпo та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо (угоди про зворотний викуп цінних паперів) — використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні.

       Операції  у формі угоди аутрайт (остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою) спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів.

       Операції  на відкритому ринку бувають також  динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

       Використання  операцій на відкритому ринку цінних паперів має певні переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

• ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;
• операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок;
• комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою.

       Тому  операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

       2. Другим інструментом монетарної політики є ОБЛІКОВА ПРОЦЕНТНА СТАВКА — це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву дисконтне вікно. Специфіка кредитів, які надаються через «дисконтне вікно», полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані — вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

       При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи.

       Обсяг позичок комерційних банків у  центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою ставкою процента, тим більшим буде обсяг «дисконтних позик» комерційних банків.

       Наслідки  зміни облікових ставок досить невизначені  для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через «дисконтне вікно».

3. Третім  інструментом грошово-кредитної  політики є ЗМІНА ВИМОГ ДО РІВНЯ ОБОВ'ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВІВ ДЕПОЗИТНИХ ІНСТИТУТІВ – величини відсотку від депозитів комерційних банків, які вони обов’язково повинні тримати на своїх резервних рахунках у центральному банку. Цей інструмент фіскальної політики використовується лише в особливих випадках.

Отже, грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни за допомогою кредитно-грошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси [13; с.77-80]. 

         3. АНАЛІЗ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ 

    Національний  банк проводив монетарну політику відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на кожен рік, узгоджену з урядовою економічною політикою. В 2008р. вона спрямовувалася на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти, а також на забезпечення попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання та підтримання прискорених темпів економічного зростання [7, с.3]. А в 2009 році вона насамперед спрямовувалася на стриймання інфляційних процесів [13, с.4]. Із цією метою Національний банк проводив виважену політику на валютному ринку, постійно здійснював операції зі стерилізації шляхом випуску депозитних сертифікатів, посилював вимоги до формування обов’язкових резервів та підвищив облікову ставку до 9,5% річних, вдалося забезпечити дотримання цільового орієнтиру - рівня інфляції – зростання споживчих цін за підсумками року було нижчим, ніж у 2008 році (10,3 проти 12,3%) [31, с.52]. Збільшення кількості грошей в обігу залишалося незмінною передумовою економічного зростання. За підсумками 2009р. монетарна база збільшилася на 34,1% ( на 13,7 млрд.грн) і становила 53,8 млрд.грн.[31, с.46], монетарна база за 2009рік збільшилася на 53,9% або на 29млрд.грн. до 82,8млрд.грн.. Загальний обсяг грошової маси в обігу в 2009р.збільшився на 54,3% або на 69 млрд.грн до 194,1млрд.грн.  

      
Рис.2.1.Динаміка основних монетарних показників, млрд.грн за 2007, 2008, 2009 роки.

    Зростання грошової маси відбувалося насамперед через операції на валютному ринку  внаслідок значного припливу іноземної  валюти при необхідності підтримання стабільності обмінного курсу гривні. Обмінний курс гривні щодо долара США впродовж 2008 року підвищився на 4,8%, реальний ефективний обмінний курс гривні – на 15,3%. Основними чинниками реального зміцнення гривні було номінальне посилення гривні відносно долара США, євро та російського рубля [6, с.8]. 
Прискорене зростання темпів приросту монетарних насамперед пояснюється впливом політичної нестабільності напередодні та в період президентських виборів - відпливом копіталу з країни, значну частину якого було повернуто на початку. Для збереження ефективності управління грошово-кредитним ринком Національний банк України використовував обов’язкове резервування коштів, процентні ставки, рефінансування банків, депозитні операції та операції зворотнього РЕПО [17, с.53]. Обов’язкове резервування коштів. Процентні ставки. З метою визначення оптимальних розмірів грошової маси в обігу Національним банком запроваджено порядок дотримання банками обсягу обов’язкових резервів, який щоденно на початок операційного дня зберігався на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. Протягом 2008р. Національний банк неодноразово посилював вимоги до формування банками обов’язкових резервів [17, с.47].З 01.01.2008р. розмір зазначеного показника було встановлено на рівні не менш як 60%, з 15.04.2009р.- не менш як 80%, з 01.09.2009р. – не менш як 100%, а з 01.10.2009р. – не менш як 90% від суми визначеного та сформованого обсягу обов’язкових резервів за попередній звітній період. 
За результатами прийнятих рішень середній розрахунковий норматив обов’язкового резервування у 2009р. становив 6,6% і збільшився з 6,4% у січні до 6,8% у грудні. Протягом 2009р. банківською системою забезпечувався позитивний результат формування обо’язкових резервів, обсяг яких за січень 2009р.становив 2,5млрд.грн., а за грудень 2009р. - 6,5млрд.грн.[17, с.53].  З метою сприяння ефективному використанню банками мобілізованих коштів та нарощування обсягів кредитування економіки рішенням Правління Національного банку України встановлювалася частка готівки в касі банку, яка зараховувалася в покриття обов’язкових резервів]. Так 40% готівки у національній та 20% у іноземній валюті, що знаходилася в касі банку, зараховувалася в покриття обов’язкових резервів, а покриття обов’язкових резервів зараховувалося 25% готівки в національній валюті та 10% в іноземній, що знаходилася в касі банку. В період з 10.07.2008р. по 29.11.2009р. готівкові кошти в банку не враховувалися в покриття обов’язкових резервів, а з 29.11.2009р. в покриття обов’язкових резервів зараховувалося 40% готівки в національній валюті, що знаходилася в касі банку. За результатами прийнятих рішень середній норматив обов’язкового резервування знизився з 7,5 до 6,6%. Упродовж 2009р. банківською системою забезпечувався позитивний результат формування обов’язкових резервів, обсяг яких за січень 2009р. становив1,3млрд.грн, а за грудень 4,8 млрд.грн [15, с.47-48].  

    Рис 2.2 Розмір діючої облікової ставки НБУ  протягом 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 років.                                                                                            

    Процентна політика Національного банку України  впродовж 2005р.постійно спрямовувалася на упередження розгортання інфляційних  процесів. Із 9 червня 2006р. розмір облікової  ставки було підвищено з 7% до 7,5% річних, а 7 жовтня – до 8% річних, а з 9листопада 2007р. – до 9% річних [17, с.48 ]. Щодо 2008р. то процентна політика цього року спрямовувалася на стабілізацію грошово-кредитного ринку та упередження розгортання інфляційних процесів за рахунок монетарного чинника, для чого з метою створення сприятливих умов для залучення банками коштів населення з 10 серпня 2009р. було підвищено рівень облікової ставки з 9% до 9,5% річних [15, с.53]. Динаміку розміру діючої облікової ставки Національного банку України показано на рис.2.2.

    Щоденно оголошувалися процентні ставки за активними та пасивними операціями Національного банку України. Середньозважена процентна ставка за кредитами рефінансування, що надавалися банкам підвишилася за всіма інструментами рефінансуваня з початку року на 9,8 процентного пункту й у грудні становила 17,7% річних.

    Без змін на рівні 7% залишилася середня  вартість кредитів рефінансування для  підтримання довгострокової ліквідності  банків. Середньозважена процентна  ставка за стабілізаційними кредитами  становила 14,9% річних, січні 2009р. – 15,0% річних. Необхідно зазначити, що процентні ставки за операціями Національного банку України були позитивними відносно фактичного рівня інфляції та прогнозного її рівня.  
Рефінансування банків. Депозитні операції.

    Протягом 2008-2009р. Національний банк України забезпечував підтримання ліквідності банків через операції рефінансування (постійно діючу лінію рефінансування для надання банкам кредитів строком на 1 робочий день, кредитів рефінансування строком на 14 днів та на 365 днів, кредитів рефінансування для підтримання довгострокової ліквідності, операції прямого РЕПО), а також надання стабілізаційних кредитів. 
Із набранням чинності Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України, значно розширився спектр фінансових інструментів, що використовувалися як забезпечення кредитів рефінансування строком до 14 днів та до 365днів. Крім того було запроваджено проведення операцій прямого РЕПО з іноземною валютою, а також відмінено порядок довгострокового рефінансування (підтримання ліквідності) банків Національним банком України . Обсяг операцій Національного банку України з рефінансування банків у 2008р. становив 20,5 проти 26,3млрд.грн у 2009р. Зниження обсягу рефінансування пояснюється рекордно високими обсягами пропозиції валюти на міжбанківському ринку, що спричинило зміну характерної для останніх років тенденції до підвищення ролі рефінансування в регулюванні ліквідності банків. У структурі загального обсягу рефінансування банків України сума наданих кредитів овернайт становила 14,8млрд.грн., або 72,2%, через операції прямого РЕПО – 3,4млрд.грн., або 16,5% , кредитів рефінансування через тендер – 1,0млрд.грн., або 4,9% , надання стабілізаційних кредитів – 998,4млн.грн., або 4,9%, для підтримання довгострокової ліквідності - 305,1млн.грн., або 1,5% [17,с.48-49]. Загальний обсяг рефінансування банків у 2009р. становив майже 12млрд.грн..У структурі наданих банкам кредитів сума кредитів овернайт становила 92,9% або 11,2млрд.грн, обсягів операцій прямого РЕПО – 5,1% або 613,3млн.грн, кредитів рефінансування через тендер – 1,9% або 232млн.грн, обсягів стабілізаційних кредитів –0,02% або 2,5млн.грн. Загальні обсяги рефінансування банків для кращого сприйняття зобразимо у вигляді діаграми (див.рис.2.3.) Враховуючи високий рівень ліквідності банків протягом I півріччя, попит на кредити рефінансування буз незначний. Починаючи з серпня 2008р., у зв’язку із зниженням рівня ліквідності банківської системи та внаслідок зміни показників платіжного балансу, з метою забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку Національним банком України було збільшено обсяги рефінансування банків. 
Протягом 2009р. Національний банк України здійснював операції з рефінансування банків переважно для згладжування тимчасових кон’юктурних коливань ліквідності банківської системи.