Макроекономічні засади грошово-кредитної політики НБУ

       Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного  обсягу грошової маси в економіці. У  моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей (рис. 1.2).

       За  жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а  зниження попиту на гроші спричиняє  падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

       Рис. 1.2 Жорстка грошово-кредитна політика 

       Проміжному  типу грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при  зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента.

       Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики — гнучка грошово-кредитна політика[15, с.87].

       Грошово-кредитна політика має певний зовнішній лаг  — час від прийняття рішення  про зміну агрегатів грошово-кредитної  політики до отримання результату від  його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики.

       1. Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика  мусить бути підпорядкована так  званому монетарному правилу,  згідно з яким в економіці  має підтримуватися постійність  темпів зростання пропозиції  грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, що спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

       Обмежити  вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, яка спрямована на постійний  темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримуюча грошово-кредитна політика, в іншому випадку — проводиться стимулююча політика.

       Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, — нестійкість темпів зростання природного рівня випуску.

       2. Альтернативним правилом грошово-кредитної  політики є підтримка стабільного  рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

       Отже, хоча запропоновані правила дають  змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними витратами для розвитку економічної системи.

       Важливе значення у проведення грошово-кредитної  політики має механізм грошової трансмісії. В кейнсіанській моделі він діє  через зростання пропозиції грошей, що зменшує відсоткові ставки, знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня інвестиційних видатків. Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва при незмінних цінах.

       Монетаристський передатний механізм кредитно-грошової трансмісії містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей безпосередньо підвищує сукупний попит і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва. Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін.

       Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів  впливу грошово-кредитної політики на економічну систему.

       Найважливіші  з них: ефект відсоткових ставок, ефект валютного курсу, ефект  багатства.

       1. Ефект процентних ставок. Зміна  процентних ставок впливає на  всі планові компоненти витрат: як інвестиційні (планові інвестиції  фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави — державні закупки). Збільшення цих витрат приводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

       2. Ефект валютного курсу. Зміна  пропозиції грошей і короткострокових  процентних ставок впливають  на динаміку обмінного курсу національної валюти: зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює зростання реального обсягу виробництва.

       3. Ефект багатства. Цей ефект  пов'язаний з впливом процентної  ставки на ціну таких фінансових  активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента збільшує курсову вартість цінних паперів. Наслідком цього є:

       а) зростання багатства власників  цінних паперів, що підвищує автономне  споживання;

       б) зростання курсової вартості акцій  полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу на ринку продукції. Це підвищує інвестиційні витрати. В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту приводить до зростання реального обсягу виробництва [16, с. 98].

       Різні підходи до макроекономічної політики демонструють класична і кейнсіанська школи. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики тощо. Основні розбіжності класичної і кейнсіанської шкіл полягають в наступному:

       1. Загальним методологічним підходом  кейнсіанців є концепція активної  макроекономічної політики, що необхідна для стабілізації економіки. Внутрішня нестабільність економіки багато в чому пов'язана з недостатньою гнучкістю ринку праці, «жорсткістю» заробітної плати і нееластичністю цін у бік зниження.

       У класичній моделі макроекономічна  політика завжди пасивна, тому що економіка  внутрішньо стабільна й автоматично  приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами «саморегулювання»  є гнучкі заробітна плата, ціни і  ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність, і тому повинно бути зведене до мінімуму.

       2. У кейнсіанській моделі основним  рівнянням є рівняння сукупних  витрат, яке визначає розмір номінального  ВВП:

       Y = С + І + О + NХ                                   (1.1)

       У класичній моделі основним рівнянням  є рівняння обміну:

       М*V = Р*Y ,                                           (1.2)

       де  розмір М*V являє собою сукупні  витрати покупців, а Р*Y – загальні доходи продавців, що також визначають номінальний ВВП.

       Очевидно, що обидва рівняння описують кругообіг доходів і витрат в економіці і тому взаємозалежні.

       3. У кейнсіанській моделі фіскальна  політика розглядається як найбільш  ефективний засіб макроекономічної  стабілізації, тому що державні  витрати безпосередньо впливають  на розмір сукупного попиту і чинять сильний мультиплікативний вплив на споживчі витрати. Одночасно податки достатньо ефективно впливають на споживання й інвестиції.

       У класичній моделі фіскальній політиці відведена другорядна роль у порівнянні з монетарною, тому що фіскальні заходи викликають ефект витиснення і сприяють підвищенню рівня інфляції.

       У кейнсіанській моделі монетарна  політика розглядається як вторинна відносно фіскальної, тому що в кредитно-грошовій політиці складний передавальний механізм: зміна грошової маси приводить до зміни ВВП через механізм зміни інвестиційних витрат, що реагують на динаміку процентної ставки [27, с.156].

       У класичній моделі передбачається, що зміна грошової пропозиції безпосередньо  впливає на сукупний попит і, отже, на номінальний ВВП.

       Складність  проведення грошово-кредитної політики пов'язана з багатьма труднощами практичного характеру. До їх числа  відносяться:

       а) тимчасові лаги фіскальної і монетарної політики;

       б) недосконалість економічної інформації;

       в) мінливість економічних чекань;

       г) неоднозначність історичних аналогій.

       Вище  вже йшла мова про часові лаги в  проведенні фіскальної політики, які  можуть бути як внутрішніми, так і  зовнішніми. Внутрішній лаг — проміжок часу між моментом економічного шоку і моментом прийняття відповідних заходів економічної політики. Такі внутрішні лаги більш характерні для фіскальної політики: зміна курсу грошово-кредитної політики здійснюється за рішенням Національного банку, тоді як заходи бюджетно-податкової політики припускають тривале обговорення в парламенті.

       Зовнішній лаг — проміжок часу між моментом прийняття якого-небудь заходу економічної  політики і моментом появи результатів  від цього заходу. Такі зовнішні лаги характерні для грошово-кредитної  політики більшою мірою, ніж для  фіскальної, тому що грошово-кредитні інструменти впливають на сукупний попит через певний передатний механізм. Оскільки інвестиційні проекти плануються фірмами завчасно, то потрібен час від 6 до 12 місяців щоб, наприклад, інвестиції в житлове будівництво відреагували на зміну ставки відсотка. Виробничі інвестиції мають ще більш тривалий лаг.

       У середньому лаги фіскальної і монетарної політики складають 1-2 роки. Якщо заходи були прийняті до початку циклічного спаду або під час спаду, то пік впливу може проявитися в протилежній фазі циклу (тобто в зростанні) і підсилити амплітуду коливань. Це ускладнює проведення активної стабілізаційної політики.

       Проведення  стабілізаційної політики також  ускладнюється тим, що багато економічних  подій практично непередбачувані. Ці складності макроекономічного прогнозування частково долаються за допомогою розширення й ускладнення макроекономічних моделей, що дозволяють передбачити динаміку основних показників економічного розвитку.

       Вибір між моделями макроекономічної політики ускладнюється також мінливістю економічних чекань. У зв'язку з цим у сучасній економічній теорії з'явився особливий термін — «критика Лукаса». У самому загальному виді його зміст зводиться до того, що традиційні методи аналізу економічної політики не можуть адекватно відбити вплив політичних змін на економічні чекання.

       Визначаючи  поведінку споживачів, інвесторів й  інших економічних агентів, чекання  відіграють в економіці найважливішу роль. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, від чекань багато в чому залежать результати макроекономічного регулювання, але, з іншого боку, самі чекання визначаються заходами економічної політики. Коли в політиці уряду і Національного банку відбуваються зміни, то змінюються і чекання економічних агентів, і їхня економічна поведінка. Для того, щоб ефективно управляти економікою, необхідно прогнозувати ці зміни, використовуючи для розрахунків достатньо складні економічні моделі. Рівняння моделей повинні змінюватися відповідно до змін у політиці.