Макроекономічні показники

Одним із базових  понять у системі показників макро-економічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.

Операції  з продуктами і послугами належать до виробництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга;гу і експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що показують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощаджень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць  і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки  у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки: продуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу доходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для зовнішньоекономічних зв'язків).

Для кожного  сектора внутрішньої економіки  передбачається складання шести рахунків, а для окремих галузей — двох рахунків: рахунок виробництва і рахунок утворення доходів.

Рахунки, що розробляються  у складі СНР, передбачають визначення багатьох економічних показників.

Рахунок продуктів  і послуг, зокрема, характеризує загальні ресурси продуктів і послуг, включаючи й їх імпорт, а також напрями використання цих продуктів і послуг: проміжне й кінцеве споживання, валове наїромаджештя основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних фондів і експорт продуктів та послуг.

Рахунок виробництва  призначається для визначення валового випуску, проміжного споживання і розміру доданої вартості.

Рахунки утворення, розподілу й використання доходів відображають розподільчі операції, безпосередню пов'язані з процесом виробішцтва (утворення первишіих доходів); операції, пов'язані з перерозподілом доходів через фінансово-кредитну систему, податкову систему, трансфертні платежі та ш., а також операції, пов'язані з використанням доходу, який спрямовується на кінцеве споживання і заощадження.

Рахунок капітальних  витрат разом з фінансовим рахунком відображають потоки, що формують валове нагромадження, тобто потоки, що впливають на обсяг і структуру майна, потоки чистих кредитів і чистих боргів у всіх формах.

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків показують обсяги експортно-імпортних операцій, а також трансфертні й інвестиційні потоки.

Крім того, для кожного сектора й економіки  в цілому складається баланс активів і пасивів на початок і кінець року. Він характеризує величиїгу і структуру наявних ресурсів (нефінансових і фінансових активів), фінансових зобов'язань, а також вартість чистого власного капіталу. Зміна вартості чистого власного капіталу на кінець і на початок року дозволяє визначити збільшення або зменшення національного багатства.

У складі СНР с також  зведена економічна таблиця й таблиця «витрати — випуск», які відображають взаємозв'язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний крутооборот на макрорівні.

Таким чином, СНР являє  собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв'язків між елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного запису кожної економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з відповідною організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт, що дана система с важливим підґрунтям для проведення розрахунків основних макроекопомічних показників і використання її для регулювання економіки.

Створення СНР  в Україні мас велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запровадження міжнародних стандартів, так і для реалізації па практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації па основі запровадження універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах усієї економіки с важливою передумовою макроекономічного регулювання.

Згідно з  концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок 'товарів та Ііослуї', рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через відсутність відповідної інформації. У зв'язку з відсутністю методології досі не розроблясться фінансовий рахунок, що не дозволяє дати повністю характеристику руху фінансових активів, передусім капітальних трансфертів. Не всі операції зовнішньоекономічної діяльності враховуються українською статистикою, у зв'язку з чим неможливо об'єктивно оцінювати показники експорту і імпорту товарів та послуг, поточні операції зовнішньоекономічної діяльності взагалі та платіжного балансу України зокрема.

Залишається відкритим питання щодо визначення чистого запозичення чи кредитування навіть у теоретичному плані. Розроблена класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) поки що не використовується в економічній практиці- Згідно з Методологією СНР вся національна система бухгалтерського та фінансового обліку мас бути приведена у відповідність з міжнародними стандартами. Тому вдосконалення методології власної СНР та "й запровадження в економічну практику — цс відповідальне перспективне завдання. Його вирішення пов'язане також із входженням України до проекту міжнародних зіставлень ООН (ПМС ООН) та Європейського проекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ.

Основні макроекономічні показники

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.

2.1  Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, лгито та ін.).

Відповідно  до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги,   що   надаються   іншим   шституційним одюпщям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і перипковий.

Ринковий ВВ включає:

1. товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
2. товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари   і   послуги,    що    виробляються   одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі,  і  надаються  іншим  підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси  матеріальних  оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий  ВВ включає:

1) товари  і послуги,  що  вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро мадження;

2. товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям і суспільству в цілому;
3. продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає •використання такої формули:

ВВ = РП + З₁ – З₂,

де РП — вартість реалізованої продукції;

3₁—вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

3₂ — вартість продукції, що була використана із запасів, за пінами на момент її використання.

Відповідно  до такого підходу щодо визначання ВВ до вартості виробленої продукції  як і до величини створених доходів  не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 р.) передбачає урахування основних положень концепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума втрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП +А +(П - С)

де         МВ — витрати на придбання товарів  та послуг для

проміжного споживання;

ОП — оплата праці працівників;

А — споживання основного  капіталу (амортизація);

(П – С)  — чисті інші  податки па  виробництво, тобто

Інші валові податки за мінусом субсидій. Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В₁ – В₂,

де В₁ – відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;

де В₂ – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компанії! визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В - ТСР

де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у  цінні папери або інші ліквідні фінансові інструманти;

ТСР – приріст технічних  страхових резервів. Центральне місце  серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). Що ж таке ВВП?

2.2  Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використання в процессі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання включає:

1. витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, мадикаментів, спецодягу та інш.;
2. оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
3. витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначаеться у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості,   створена   галузями   і   секторами   економіки, повинна "бути зменшена на цю величину.

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення  до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВП не тільки проміжігу продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору с також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживання основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того, амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР. Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності —чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (Іа витратами) і розподільчий метод (за доходами).

1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Цс можна подати у вигляді формули: