Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності

3.4Крива  байдужості. Вибір  споживача за умови  рівноваги

Для відносного аналізу  корисності використовують криві байдужості, створені неокласиками для дослідження  мікроекономічних процесів.

Крива байдужості - це крива, що показує різноманітні комбінації двох товарів (послуг), цінність яких для споживача однакова, тобто вони мають однакову корисність.

Вибір споживача  можна виразити за допомогою кривої байдужості, тобто такої лінії, яка  характеризує стан, де споживачеві  байдуже, що брати: 14 од. блага Y і 2 од. блага X, чи 8 од. блага Y і 4 од. блага X, чи 4 од. блага Y і 8 од. блага X. На кривій байдужості споживач не може віддати перевагу жодному  з двох товарів. Крива байдужості показує множину споживацьких пар, вибір яких байдужий для споживача. Усі споживацькі пари на кривій байдужості забезпечують споживачеві однаковий  рівень корисності.

Крива байдужості завжди є увігнутою лінією. Будь-який набір  товарів, що характеризується точками  вище і справа кривої байдужості, завжди більш привабливий, ніж на кривій байдужості або нижче неї.

Якщо рухатись впродовж кривої байдужості зверху вниз, можна  визначити, якою кількістю товару Y споживач згодний поступитися, щоб  отримати додаткову одиницю товару X (рис. 4). Одиницею виміру такої заміни є гранична норма заміщення (ГНЗ, відповідно MRS - marginal rate of substation). Отже, ГНЗ  можна виразити відношенням:

Рис.4. Гранична норма заміщення 

Різний нахил кривої байдужості характеризує різний ступінь  заміни одного товару іншим. Це дає  можливість говорити про те, що існують  набори товарів, які мають високу і низьку ГНЗ. Сукупність кривих байдужості утворюють карту байдужості.

Криві байдужості мають 6 важливих властивостей.

1. Крива байдужості  завжди є спадною лінією, отже, і ГНЗ, як і цінова еластичність  попиту, завжди є від'ємною величиною.  Якщо припустити, що крива байдужості  може бути висхідною лінією (рис.5), то це означало б, що в  точці А і Б споживач має  однакову корисність. Але із графіка  видно, що в точці Б споживач  має більшу корисність, ніж в  точці А, отже, споживач в такому  разі віддасть перевагу набору  Б, аніж набору А. Це означає,  що точки А і Б не можуть  находитися на одній кривій  байдужості.

Рис. 5 Крива  байдужості не може бути висхідною  лінією

2. Абсолютна величина  нахилу кривої байдужості в  кожній її точці характеризується  граничною нормою заміщення благ.

3. Криві байдужості  є випуклі донизу лінії, а  це означає, що нахил кривої  байдужості зменшується по мірі  переміщення впродовж кривої  байдужості зверху вниз. Звідси  витікає, що ГНЗ завжди буде  зменшуватись, якщо збільшується  споживання одного блага (X) замість  іншого (Y); це і є принцип зниження  ГНЗ. 

4. Криву байдужості  можна провести через будь-яку  точку простору.

5. Криві байдужості  не перетинаються, тобто вони  є паралельними лініями. 

6. Споживач максимізує  свою корисність, якщо він знаходиться  на кривій байдужості, яка максимально  віддалена від початку координат. 

Товари, між якими  існує відношення повної заміни у  споживанні, абсолютні замінники (досконалі  субститути) мають криві байдужості у вигляді прямих ліній. Блага, які  споживаються разом для задоволення  єдиної потреби, тобто такі, які не можуть замінити одне одного - абсолютно  додаткові товари у споживанні (досконалі  комплементи) - мають криві байдужості у вигляді прямих кутів.

Загальна  умова рівноваги  споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, . виконується рівність:

MUA/PA = MUB /PB= MUC /PC = . = λ

Відношення MUA/PA показує  приріст загальної корисності в  результаті збільшення витрат на товар  А на 1 грн. Кожне відношення із рівності можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина λ. показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

Ця рівність показує, що у стані рівноваги (максимум корисності при заданих смаках споживача, цінах  та доходах) корисність, отримана від  останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена.

З цієї формули також  випливає, що ціна обернено пропорційно  впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше  відношення рівності, щоб встановити втрачену рівність та максимізувати  загальну корисність, споживачеві необхідно  зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар  зменшується попит на нього.

Для визначення рівноваги  споживача можна застосувати  концепцію граничної корисності. Для цього потрібно співставити  концепцію граничної корисності з проблемою максимізації корисності споживача. Якщо зміщатися по кривій байдужості зверху вниз, то ми маємо, що додаткове споживання блага X в кількості дає споживачу додаткову або граничну корисність ГКХ для кожної одиниці блага. Це призводить до загального зростання корисності в кількості , У той же час споживач втрачає споживання блага Y в розмірі , а відповідно, знизить свою корисність на величину ГКУ на одиницю блага. Загальні втрати корисності від зменшення споживання блага Y будуть становити

Оскільки всі точки  на кривій байдужості (функції корисності) забезпечують однаковий рівень корисності, загальне збільшення корисності від  додаткового споживання товару X має  зрівноважитись зменшенням споживання блага Y. Отже, можна записати, що

Звідси витікає, що , але є ГНЗ блага Y на благо X, тому

Це рівняння говорить про те, що гранична норма заміщення  відповідає відношенню граничних корисностей  благ. Але ми знаємо, що коли споживач поступається все більшою кількістю  блага У, щоб отримати більшу кількість  блага X, гранична корисність блага X зменшується, і коли споживач знаходиться на одній  і тій же кривій байдужості, тоді гранична корисність блага Y буде збільшуватись.

Припустимо, споживач, щоб по снідати, мусить розподілити  виділені на цю мету кошти між бутербродами та кавою. Припустимо, що додаткова  чашка кави дає йому більше задоволення, ніж додатково з'їдений бутерброд. У такому випадку він, найімовірніше, спрямує більшу частину коштів на придбання кави, а споживання бутербродів  скоротить. Але тоді згідно із законом  спадної граничної корисності бажаність  кожної наступної чашки кави буде зменшуватися, тоді як цінність бутерброда з тих, що залишилися,— зростати. Зрештою знаходиться варіант, коли граничні корисності обох благ вирівнюються. Ця ситуація, названа рівновагою споживача, означає, що він не зацікавлений у  зміні пропорцій споживання за рахунок  переваги одного товару над іншим. Саме в такому випадку досягається  й максимум загальної корисності за цим бюджетом і цінами.

Тобто максимум корисності споживача досягається за умови, якщо бюджет розподілено таким чином, що гранична корисність витрат однієї гривні однакова для кожного товару. Це і є умова рівноваги споживача  в кардиналістській концепції. Принцип  рівної граничної корисності є важливим принципом максимізації в мікроекономіці для аналізу поведінки споживача  і виробника.

Отже, корисність споживача  максимізується тоді, коли співвідношення граничних корисностей, яке дорівнює граничній нормі заміщення, відповідає співвідношенню цін. У такому положенні  система може знаходитися тривалий час. Усі інші положення будуть повертати  її до цього стану, а відтак цей  стан є умовою довгострокової рівноваги  в кардиналістській концепції. Таким  чином, у точці оптимуму споживача  відношення граничних корисностей дорівнює відношенню цін благ, що споживаються. Ця умова справедлива для задачі споживчого вибору з будь-якою кількістю благ. У відповідності з цим, споживач розподіляє свій дохід таким чином, щоб остання гривня (грошова одиниця), витрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність. Якщо це буде не так, тоді споживач міг би гривню, яка дає йому меншу граничну корисність, перерозподілити туди, де його гранична корисність була б більшою.

За умови двох товарів споживач максимізує свою корисність, якщо одночасно виконуються дві  умови: ГНЗ для цих благ дорівнює відношенню їх цін і виділена для  споживання сума коштів (бюджет) повністю витрачається. В такому разі ми завжди будемо мати оптимальне рішення.

ІV. Місце і роль теорій граничності в  розвитку економічної  науки

Стенлі Джевонс (1835-1882) на основі теорії корисності сформулював  теорему, яка отримала пізніше його ім’я: при раціональному споживанні ступені корисності придбаних благ пропорційні до їх цін, тобто корисність блага із вищою ціною більше. Праця  впливає на обмінні пропорції  благ непрямо: зростання прикладання  праці збільшує корисність даного блага  і таким чином зменшує його граничну корисність.

Вчення про корисність мало колосальний вплив на економічну науку: спростувавши теорію трудової вартості благ, воно дало ґрунтовне пояснення  природи цінності благ з точки  зору споживача. На основі теорії спадаючої  граничної корисності побудовано такий  розділ мікроекономіки як аналіз поведінки  споживача.

Співвідношення граничних  корисностей двох благ має назву  граничної норми заміни і виражає  кількість одного блага, якою споживач згоден пожертвувати заради додаткової одиниці іншого блага і дорівнює співвідношенню цін цих благ (теорема  Джевонса) використовується для знаходження  стану рівноваги споживача. Рівновага  спостерігається тоді, коли відношення корисностей та цін благ рівні  між собою, тобто корисність на одиницю  витрачених грошей однакова для обох благ.

Теорії граничності  набули широкої популярності та визнання серед провідних економістів  свого часу, спричиняючи чималий  вплив на розвиток економічної теорії. Не могли вони не зацікавити і економістів  України. Так перша наукова робота всесвітньо відомого українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865-1919) “Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине  их ценности” була присвячена саме використанню теорії граничної корисності, в своїй роботі він писав, що цінність блага у короткостроковому періоді  визначається його пропозицією та попитом  на нього, а у довгостроковому  періоді треба враховувати затрати  на працю. Таким чином Туган-Барановський провів синтез теорії граничної корисності та трудової вартості благ.

Інший видатний український  економіст та математик Євген  Слуцький (1880-1948) також зацікавився  теорією граничної корисності, присвятивши  цій темі роботу “Теорія граничної  корисності”. Спираючись на математичне  підґрунтя теорії граничної корисності Євген Слуцький пішов далі у аналізі  поведінки споживача і присвятив  цій темі роботу “До теорії збалансованого бюджету споживача”, у якій він  проаналізував ефекти доходу та заміщення  при зміні ціни блага; на основі рівняння попиту Слуцького він вивів граничний  приріст попиту при зміні ціни як суму граничного приросту попиту при  фіксованому “меню” , тобто фіксованому  бюджеті та граничного приросту попиту за зміни доходу за умови, якщо ціна незмінна.

Висновок

Кожен індивід, використовуючи блага для задоволення своїх  потреб, виступає у ролі споживача. Здійснюючи вибір необхідних йому товарів  та послуг за ринковими цінами, що склалися, він оцінює діяльність їх виробників. Така оцінка впливає безпосередньо  на об’єм продажу того чи іншого товару, тому від неї залежить доля виробників даних благ. Маючи на увазі цей факт, економісти говорять про „суверенітет” виробника, тобто його здатність визначати виробництво.

Таким чином, сьогодні задоволення потреб споживачів є  базовим принципом здійснення управлінської  діяльності будь-якої організації. І  особливу увагу потрібно приділяти  задоволенню українського споживача  саме вітчизняною продукцією.

Можна зробити висновок про необхідність ґрунтовного вивчення українськими підприємствами проблем  задоволення споживачів. Саме за такого підходу можна досягнути високої  конкурентоспроможності вітчизняного виробника на внутрішньому і світовому  ринках. Це сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні та руху нашої  держави до процвітання.

Отже, споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням  моделі поведінки споживача є  пояснення того, як на його вибір  впливають уподобання, доход і  ціни на товари.

Рівновага споживача  відповідає такій комбінації придбаних  товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий  набір, у нього зникають стимули  замінювати його на інший.

Використана література

1. Кириленко В.І.  Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

2. Максимова В.Ф.  Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.