Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності

Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім не свідчить про те, що ви надаєте йому пріоритет  і не бажаєте їздити на «Роллс-Ройсі».

Виходячи з індивідуальних наборів пріоритетів формуються основні припущеннями, які покладені  в основу теорії споживацького вибору:

1. Здібність до  ранжування альтернатив. 

Це здібність людей  ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення  від їх споживання. Якщо є дві  альтернативи, споживач може або віддати  перевагу одній з них, або не розрізняти їх між собою.

2. Транзитивність  потреб споживача. 

Це послідовність  задоволення потреб, певний логічний зв'язок між різними ступенями  задоволення потреб. Якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором  В, а набору В перед набором  С, це означає, що набір А має перевагу перед набором С. Транзитивність означає узгодженість у відданні переваги.

3. Ненасичуваність,  тобто більша кількість товару  має перевагу над меншою. Споживач  завжди захоче отримати більшу  кількість товару, а не меншу,  якщо товари якісні. Потреби в  товарах та послугах не можуть  бути цілком насиченими.

4. Субституціональність, тобто споживач згоден відмовитись  від невеликої кількості блага  А, якщо йому запропонують замінити  більшою кількістю блага-субститута.

5. Спадна гранична  корисність. Гранична корисність  будь-якого блага зменшується  зі збільшенням загальної кількості  , яку споживач має. 

Свій вибір споживач завжди робить серед множини товарів. Але для спрощення з'ясування механізму вибору будемо вважати, що вибір відбувається поміж двох товарів X та Y. Або можна говорити, що споживач робить вибір між товаром X і всіма  іншими благами Y. Це припущення дає  змогу надати достатню наочність  механізму вибору споживача (рис.1).

Рис.1 Порівняння індивідуальних переваг споживача 

Із графіка (рис.1) можна зробити висновок, що для  споживача точка А більш приваблива, ніж Е і менш приваблива від  Д, а зона Д є більш привабливою, ніж зона Е тому, що як у точках А і Д, так і у зоні Д споживач має більшу кількість обох благ. Для точок В і С такого однозначного висновку зробити не можна, тому що у цих точках споживач має більшу кількість одного блага і меншу  іншого.

ІІІ. Корисність. Види корисності. Рівновага споживача 

3.1 Поняття корисності та її властивості

Термін корисність економісти використовують для позначення того стану задоволення або насолоди, який отримують люди від споживання товарів або послуг. Вперше цей  термін ввів англійський філософ  і соціолог І.Бентам (1748-1832), який вважав, що такі слова, як задоволення, задоволеність або щастя дуже маловиразні для того, щоб передати усю силу його власного бачення максимального блаженства.

Справа в тому, що І.Бентам вивчаючи англійське законодавство, став його противником і захопився  ідеєю його реформування за принципом "найбільше благо для найбільшого  числа". Ним був організований  суспільний рух утилітаризм, який мав  сприяти розповсюдженню цієї ідеї. Через сторіччя термін "корисність" втратив свою містичну окрасу, яку  він мав для І. Бентама та його однодумців, але економісти продовжують  його використовувати для позначення мети, яку переслідують споживачі, коли вибирають товари і послуги для  свого користування.

Таким чином, корисність є метою споживання. Але корисність поняття індивідуальне - суб'єктивне  і не має єдиного кількісного  виміру.

Корисність - це властивість товару задовольняти потреби споживача. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність товару має дві властивості:

1) вона є різною  для різних людей, оскільки  залежить від смаків і вподобань.  Наприклад, конкретна телевізійна  програма (лялькова вистава) може  давати неоднакове задоволення  чи корисність для різних членів  сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно  задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним  фільмам чи політичним програмам; 

2) корисність від  певних благ є різною для  однієї і тієї ж людини в  різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку  і влітку, ліки для здорової  та хворої людини, парасолька  під час дощу і за доброї  погоди.

Існують такі види корисностей:

· Ординальна корисність - це впорядкованість наборів благ за ступенем привабливості для людини.

· Кардинальна корисність – вимірність корисності числом.

· Тактична корисність – корисність, яка отримується  відразу ж, в даний момент. Вона вимірюється жертвою, на яку здатна особа заради отримання певного  набору благ заради поліпшення самопочуття  у даний момент.

· Стратегічна корисність – корисність з урахуванням наслідків  довготривалого споживання, можливо  систематичного, певного набору благ.

Благом з прямою корисністю називаються благо, яке  безпосередньо впливає на умови  життя людини. З’їдене яблуко має  пряму корисність. Воно приносить  людні задоволення. Благо має  непряму корисність, якщо воно безпосередньо  не впливає на добробут людини, але  використовується для виготовлення благ, які мають пряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники  цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів, або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку.

3.2 Функція корисності

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки  споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з  того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної  одиниці – „ютиля”. Наприклад, споживання однієї склянки мінеральної води дає споживачу 10 ютилів, тощо. Представники цієї теорії – видатні економісти ХІХ ст У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон, Л. Вальрас. Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в  ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається  сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

TU = f(X,Y,…),

де Х, Y . – кількості  споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Корисність характеризує принциповий момент у поведінці  споживача, який вибирає для себе той чи інший набір благ. Вона є критерієм відбору, показує, наскільки  потрібний той чи інший об'єкт  вибору цьому економічному суб'єкту за даних умов, тобто показує до чого прагне споживач у кожній ситуації. Таким чином, корисність можна розглядати як цільову функцію дій споживача  в процесі вибору, кількісне значення якої він прагне максимізувати. По суті функція корисності - це деяка форма  вираження упорядкованості переваг  споживача.

Отже, функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

3.3Гранична  корисність. Перший  закон Госсена

Для визначення додаткової корисності, яка додається кожною окремою одиницею (порцією) товару введемо  поняття гранична корисність (ГК). В  англомовній літературі ГК скорочено  позначається MU (marginal utility).

Гранична  корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю. Математично гранична корисність блага при незмінній кількості усіх інших благ є частинною похідною функції корисності:

Граничну корисність можна визначити через нахил  кривої загальної корисності.

Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Відношення граничної  корисності блага до його ціни має  назву зваженої граничної корисності:

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу  менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної  граничної корисності (перший закон Госсена):

Величина  задоволення від  споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується  до досягнення нульового  значення у точці  повного насичення  потреби. Проілюструємо перший закон Госсена за допомогою уявних даних (табл. 2). Припустимо, що споживач нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць (колонка 1). Динаміка сукупного задоволення показана в колонці 2. Зміни сукупної корисності, тобто граничну корисність (колонка 3) одержуємо за формулою . Таблиця 2

За даними таблиці будуємо графіки  сукупної та граничної корисності.

Крива сукупної корисності (рис. 3а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком  дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого  блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 3 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної  корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності

· за від’ємних значень  граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від  блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої  спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого  задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію  поведінки споживача, але й могла  бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох  і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити  важко.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю  в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба  корисніший за пакет молока. Радше  споживач здатний визначити, наскільки  один споживчий набір привабливіший  для нього за інший. Саме такий  підхід до аналізу поведінки споживача  був застосований в ординалістській  моделі.