Конкурентоспособность Украині

РЕФЕРАТ

 

 

Сторінок 45

Рисунків 7

Таблиць 2

Додатків -

 

Об'єкт дослідження:	Рівень конкурентоспроможності України, його складові елементи в контексті  глобальної кризи
Ціль:	Аналіз впливу глобальної кризи на конкурентоспроможність України  та виявлення основних напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності держави в посткризовому періоді
Методи:	Загальнонаукові, діалектичної логіки, економічного аналізу, синтезу, порівняння
Результати:	Визначення місця України  в світовому рейтингу глобальної конкурентоспроможності держав та впливу кризи на її рейтинг. Виявлення основних напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності України в контексті подолання наслідків світової глобальної кризи.

 

Ключові слова: КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, УПРАВЛІННЯ РІВНЕМ КОНКУРЕНТОПСРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ, ГЛОБАЛЬНА КРИЗА, ІНДЕКС ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………………4

Розділ І Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю держави……...6

Розділ ІІ Аналіз рівня конкурентоспроможності України в умовах глобальної кризи 2008-2010рр…………………………………………………………….………19

Розділ ІІІ Напрямки підвищення рівня конкурентоспроможності України…..…..32

Висновки………………………………………………………………………………42

Перелік використаної літератури……………………………………………………44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми курсової роботи обумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин дуже гостро постають проблеми підвищення конкурентоспроможності держави та подолання наслідків світових криз. Для України це питання постає перш за все як для держави, що розвивається та має постійно підвищувати свій рівень конкурентоспроможності щоб зайняти належне місце в світовій ієрархії держав. Та пагубний влип глобальної кризи значно знижує позиції кожної країни світу, і не всім вдається протистояти і долати її наслідки.

Метою роботи є аналіз впливу глобальної кризи на конкурентоспроможність України та виявлення основних напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності держави в посткризовому періоді.

Для досягнення поставленої мети в роботі виконані такі завдання:

• розглянуті теоретичні основи конкурентоспроможності держави;
• проведений детальний аналіз конкурентної позиції України у умовах глобальної кризи 2008-2010рр та сучасному періоді;
• виявлені основні напрями та заходи щодо підвищення рівня конкурентоспроможності України.

Об’єктом дослідження є рівень конкурентоспроможності України, його складові елементи в контексті глобальної кризи.

Предметом дослідження  є вплив глобальної кризи на рівень конкурентоспроможності України.

Методами дослідження  є загальнонаукові, діалектичної логіки, економічного аналізу, синтезу, порівняння.

Інформаційною базою є роботи провідних закордонних та вітчизняних вчених щодо оцінки рівня конкурентоспроможності держав, виявлення ролі її складових елементів в економічному та соціальному розвитку держави.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, що містять 2 таблиць та  7 рисунків, висновків, переліку використаної літератури  ( 21 джерело).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ДЕРЖАВИ

 

Сучасна економіка характеризується глибоким розподілом праці, анонімними процесами обміну, довгими ланцюжками виробництва за участю багатьох дійових  осіб, зростаючою взаємозалежністю і високою комплексністю. У цих умовах досягнення економічними суб'єктами своїх цілей потрібне для їх виживання, що в умовах обмеженості ресурсів призводить до виникнення конкуренції між ними. Конкуренція є ключовим поняттям, що виражає суть ринкових стосунків.

Останніми роками  конкурентоспроможність  стала  більш ніж  модною  концепцією.  На тлі міжнародної  відкритості  розвинених  економік  і  глобалізації економічних стосунків, що послідувала, не було практично жодного уряду, який би не проголосив  підвищення  конкурентоспроможності  одним з основних  завдань своєї економічної політики.

Поняття конкурентоспроможності не має  чітких меж. У різних джерелах, воно визначається по-різному:

- «Здатність  країни  у рамках  вільних  і  справедливих  ринкових  умов робити  товари  і  послуги,  здатні  відповідати  вимогам міжнародного  ринку», -  Комісія  з  питань  конкурентоспроможності  при Президентові США (1985);

- «Здатність  робити  товари  і  послуги,  що відповідають  попиту  на міжнародних ринках, в той же час, забезпечуючи для громадян високий рівень життя  і  можливість  його  збереження  в  довгостроковій  перспективі» -  Рада  з конкурентоспроможності (1992);

- «Здатність  країни  досягати  високих  темпів  збільшення  среднього приросту  ВВП на душу населення» -  Всесвітній  економічний форум,  доповідь «Глобальна конкурентоспроможність» (1996);

- «Сфера  економічних  знань,  що аналізує  факти  і   політику,  які формують  здатність   країни  створювати  і  підтримувати  умови, що забезпечують створення додаткової вартості з боку підприємств і більш  високий  рівень  добробуту  населення» - «Всесвітній  щорічник  з питань  конкурентоспроможності»  Міжнародного  інституту  менеджменту (2003) [11; с. 4].

Проблема конкурентоспроможності країни в сучасних умовах глобалізації економічного розвитку і конкуренції набуває великого теоретичного і практичного значення. На основі теоретичного вирішення питання про суть, показники і критерії національної конкурентоспроможності багато країн намагаються відповісти на важливі для себе питання, визначити напрями економічного зростання і можливості державного регулювання.

Концепція національної конкурентоспроможності не нова. Так, Е. Райнерт стверджує, що саме з цієї точки зору треба розглядати такі поняття, як «багатство нації», «правильна торгівля» (експорт промислових товарів і імпорт сировини), «продуктивна сила» [14, с. 23]. Кожне з них можна вважати попередником сучасного поняття «конкурентоспроможність країни».

Позиція П. Кругмана відносно конкурентоспроможності країни грунтована на класичній теорії Д. Рікардо(теорія порівняльних переваг передусім) і її пізніх неокласичних розширеннях, здійснених у рамках традиційних для цього теоретичного напряму передумов моделі досконалої конкуренції і загальної рівноваги. Ця концепція зводить конкурентоспроможність країни до відносної продуктивності використовуваних чинників, що відбивається в стані торгового балансу, валютного курсу, відносних цінах і, кінець кінцем, позначається на добробуті країни. [7; с. 4] Усі ці результати є свідченням стану національної економіки, а вона саморегулируема, що не вимагає державного втручання. Об'єктом державного регулювання в умовах розвиненої економіки і фіксованого валютного курсу може стати національна валюта, девальвація якої здатна вирівняти дефіцит балансу, але це одночасно приведе до інфляції і в довгостроковому періоді обернеться нульовим результатом. Тому, на думку П. Кругмана, конкурентоспроможність країни, на відміну від конкурентоспроможності фірми, явище в реальності не існуюче, використати теоретично це поняття безглуздо і політично шкідливо.

Інший підхід до конкурентоспроможності країни міститься в роботах М. Портера. Уперше він був сформульований у рамках концепції конкурентних переваг країни в книзі «Конкурентні переваги націй»  [8; з 42], де автор протиставив поняття «Конкурентні переваги країни» поняттю «Порівняльні переваги», що широко використовувалося в неокласичній теорії торгівлі, викладеної в роботах Д. Рікардо, Э. Хекшера і Б. Оліна. Приміняючи створену ним теорію корпоративної стратегии до національного рівня, М. Портер доводить, що переваги (а відповідно і конкурентоспроможність) країни виникають не з інтенсивності використання галуззю специфічних чинників, якими у відносному надлишку наділена країна(що виходить з теорії Хекшера-Оліна). Вони є результатом зусиль, зроблених на рівні фірми (рукотворних) для розвитку нового продукту, здійснення змін, розвитку нових брендів або методів доставки і т. і. - тобто інновацій в широкому сенсі. Згідно з Портером, інновації можуть виникнути у будь-якій галузі, в якій існують умови, направляючі і стимулюючі інноваційні зусилля, незалежно від факторної інтенсивності [8; з 44]. Ці умови створюються чотирма елементами «ромба конкурентоспроможності», відбитими на Рис. 1. сприятливі умови призводять до конкурентних переваг, якщо фірма в змозі розробити необхідну стратегію. Як і усі елементи ромба, стратегії також мають характеристики, особливі для кожної країни. Конкурентний потенціал будь-якої економічної системи складається з інноваційних умов і сформованих стратегій.

Рис. 1 Детермінанти «національного ромбу» [15; с 155]

Країни повинні переміщатися від базових або простих чинників (природних ресурсів, дешевої некваліфікованої робочої сили) до більше просунутих (інновації і виробнича інфраструктура) разом зі зміною корпоративної стратегії. Створювати сприятливі умови для цього процесу повинне державне регулювання.

На думку  М.  Портера,  уряд  грає  роль  каталізатора  і ініціатора.  Це означає спонукати - і навіть підштовхувати - компанії до підвищення рівня очікувань і переходу  до  більш високого  рівня конкурентоспроможності.  Влада повинна заохочувати компанії  до  підвищення  ефективності,  стимулювати виникнення  на  ранньому  етапі попиту  на  прогресивні продукти,  зосереджувати  зусилля  на  створенні спеціалізованих  чинників  і  стимулюванні  місцевої  конкуренції  через обмеження прямої співпраці і введенні антитрестових законодавчих норм.

Держава  може  вплинути  на  усі  чотири  детермінанти  Портера  через різноманітні заходи, наприклад:

-  Субсидії для фірм, як прямі (у грошовій формі), так і непрямі (наприклад, через створення інфраструктури); 

-  Податкові  кодекси,  що  застосовуються  до  підприємств,  господарської  діяльності або  володіння майном;

- Освітня політика, що впливає на рівень кваліфікації працівників; 

-  Допомога в створенні спеціальних чинників;

- Введення  жорстких  стандартів (наприклад,  високих стандартів,  що застосовуються  до технологій і продукції, включаючи природоохоронні норми) [11; с. 16]

Проблема,  безумовно,  полягає  в  тому,  що  ці  заходи  можуть  бути  спрямовані  на підтримку тих або інших  галузей, і вибір стає зрозумілим при їх здійсненні.  Тому  держава  повинна  розробити  методи  вибору  найбільш  відповідних галузей. Таким чином, поняття «Конкурентоспроможність країни» неможливо розглядати окремо від конкурентоспроможності галузей, підприємств і товарів - вони є взаємозв'язаними в ієрархічному порядку, що можна представити у вигляді піраміди, зображеної на Рис. 2.

Рис. 2 Піраміда конкурентоспроможності [16; с. 552] 

Чим складнішими є  стратегії компаній, тим вищі їх вимоги до національних інститутів, кваліфікації робочої сили і політиці держави.

Позиція П. Кругмана грунтована на традиційних неокласичних передумовах про те, що вільна торгівля оптимізує розподіл ресурсів, про досконалу конкуренцію з ефективними ринками, про однорідний продукт, універсальний доступ до технологій та ін. [7; с. 6]  Якщо ці передумови не зустрічаються, то говорять про провали ринку. У цих умовах вільний ринок не може ефективно розподіляти ресурси, і країни можуть покращувати свої позиції, використовуючи за допомогою державного регулювання провалів ринку. У Кругмана така можливість розглядається, він навіть звертається до обгрунтування стратегічної експортної і імпортної політики. Проте особливість його підходу полягає в тому, що державне регулювання в умовах провалів ринку він аналізує з чисто теоретичної точки зору, звертаючи увагу на неможливість(передусім за політичними мотивами) практичної реалізації цієї складної проблеми. [7; с. 6] Тому Кругман заперечує і проти теоретичного аналізу конкурентоспроможності: визнаючи дієвість стратегії, він дуже скептично відноситься до її практичної значущості.

Аналіз конкурентоспроможності країни, навіть в теорії, ніколи не може бути спрямований на повну ліквідацію провалів ринку в сенсі повернення економіки до неокласичної рівноваги (до чого прагне Кругман). Неокласичної рівноваги на практиці не існує, є лише загальна тенденція, рух у бік досягнення рівноваги [17; с. 35]. По інформаційних і обчислювальних обмеженнях уряду не можуть відтворити «досконалі ринки». Важливішою є можливість того, що у світі постійних технічних змін, перетворень, пов'язаних з масштабом і сферою спеціалізації економічної діяльності, экстерналий і розширення провалів ринку, стратегічна політика може не лише спробувати наблизитися до «досконалого ринку», як припускає Джоуль Стиглиц [14; с. 24]. Її слід орієнтувати на використання провалів ринку: наприклад, держава може сприяти поширенню монопольної влади на інші ринки; воно може сприяти переміщенню ресурсів від видів діяльності, які дають низький доход, до тих, які дають високий, де мобільність ресурсів гальмується недостатньою інформацією, непередбачуваними витратами на навчання, відсутністю або взаємозв'язком інститутів; воно може стимулювати фірми бути першими в отриманні результатів економії від масштабу, агломерації, кластерів, де вони існують; воно може координувати дії із зв'язків виробництва і технологій, оскільки технологічні зв'язки не можуть оптимізуватися індивідуально; воно може створювати нові продукти або інноваційні можливості, посилювати або створювати підтримувальні інститути. Чим різноманітніше і ширше стають провали ринку, тим різноманітніше можливості держави.