Концепції виникнення грошей. Роль держави у творенні грошей

Створення  нац-ної дворівневої банківської системи незал. Укр. почалося після прийняття у березні 1991р. З-ну Укр. "Про банки і банківську д-ть". Цим законом визначено: І рівень банк. системи представляє НБУ, ІІ рівень комерційні банки різних форм власності. Реєстрація ком. банків здійснювалась Нацбанком держави. Переважна кількість комерційних банків - це акціонерні товариства (85,2%): 72% - відкриті і 28% - закриті. Товариства з обмежаною відповідальністю лише 14% від загальної кількості. З 1994 р. в Укр. з’явились ком. банки з участю іноземного капіталу (до поч. 2000р. їх кількості 30).

За розміром активів укр. комерційні банки поділяються на найбільші (активи >1млрд грн.), великі (>100млн грн.), середні (>10 млн грн.), малі (<10млн грн.).

Чималої шкоди процесу  накопичення банк. капіталу завдає девальвація гривні. У структурі  зобов’язань комерційних банків 64% займають депозитні зобов’язання. Домінуючим видом зобов’язань є  депозити до запитання, причому переважно  в іноз. валюті. Зростають суми депозитів населення, більшість з яких ком. банки. Збільш. питома вага кредитів на інвест. д-ть.

Відбувається поступовий розвиток кредит-ня насел., воно займає незначне місце в кред. операціях.  Як позитивне явище: зміни в асортименті кредитних послуг банків. З’явилися такі кредити ринкового типу, як за врахованими векселями, за факторинговими операціями, за експортно-імпортними операціями. Гострими проблемами розвитку комерційних банків України є недост-ть у багатьох капіталу і неякісна структура активів. Це призводить, що  кожний третій комерційний банк  переведений НБУ на режим фінансового оздоровлення.

26. Пасивні операції комерційних банків: операції з формування власного капіталу, з залучення та позичення коштів.

Пасивні операції - операції за доп. яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних, та ін активних операцій. Ресурси ком. банків - сук-ть грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні (становлять третину усіх рес.), залучені і позичені (70%).

Власний капітал  поділяється: основний (статутний, резервний фонди, нерозподілений прибуток минулих років.), додатковий (загальні резерви за активними операціями , поточні доходи).

Статутний фонд залежить від  форми орг-ї банку.  Резервний фонд призн. для покриття можливих збитків, сплати дивідендів; його розмір  - на рівні 50% від стат. фонду, форм. за рахунок відрахувань з прибутку (не <5%). Специфічні фонди признач. для покриття збитку від активних операцій та для вирішення. та соціального розвитку банку, та формування за рах. прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження.

Залучені: - сук-ть коштів на поточних, депозитних, та ін рахунках банківських клієнтів, громадських організацій, суспільних фондів, що розміщуються в активи з метою отрим. приб. чи забезпеченості ліквідності банку.

Залучення поділ. на депозитні (до запитання - для здійснення поточних розрахунків, є нестабільними;  і  строкові – кошти розміщені на певний строк  не менше 1 місяця, знімаються після закінч. терміну або попереднього повідомлення банку) та не депозитні (позичені).

Формами строкових вкладів  є сертифікати (депозитні: юр. особам та ощадні - фіз. особам). Недепозитні залучені кошти банку — це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кред. ЦБ, операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, позик на ринку євродоларів.

Джерелом поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит .  НБУ застосовує механізм   рефінансування комерційних банків  через операції РЕПО(операції з цінними  паперами), ломбардне кредитування, надання кредитів під заставу  облігацій.

27. Активні операції банків, їх склад та характеристика.

Активні операції банків полягають  у діяльності, пов’язаній з розміщенням  і викор. власн. капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер. поділяються: кредитні та інвестиційні.

Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язаних з наданням і погашенням банк. позичок, здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кредиту приймається колегіально.

Кредити надаються в межах  наявних ресурсів з урахуванням  кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищувати 8-микратного розміру власних коштів банку.

Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що входить до складу певного пакету документів.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком i позичальником  кредитним договором. У кредитному договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення  кредиту, процентна ставка, порядок  і форма сплати процентів і  основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання  і погашення кредитів тощо.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких  позичкових рахунків: простий (на ньому  може бути тільки активне сальдо), спеціальний (застосовується в окремих випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це активно-пасивний рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом).

Основна передумова поверн. банківської позички - одержання цільових грошових надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок - первинні і вторинні. Використовуються такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

Інвестиційні  означають вкладення коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери - боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо.

Ф-ції банківських інвестицій полягають у створ. вторинних резервів для задовол. потреби у коштах. Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додержання безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Виділ. 3 фактори ризику: кредитний (фінансові можливості емітента зменшуються  на стільки, що він буде не в змозі  виконувати свої фін. зобов’язання), фінансовий (у зв’язку з непередбаченими  змінами на ринку цінних паперів  привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена), процентний (пов’яз. з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик).

Одним з методів зменш. ризику - формув. інвестиційного портфеля за рах. багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

28. Послуги (комісійно-посередницькі  операції) банків.

Банківські послуги (БП) - ті дії банк. установ на замовлення клієнтів, які не пов’яз. із залуч. додаткових ресурсів. Основна форма оплати БП - комісійні БП: ліцензовані (їх надання потребує ліцензії НБУ. Це зокрема касове обслуговування, інкасація та перевезення грошових цінностей, залучення депозитів юрид. і фіз. осіб), неліцензовані, чисті (послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок), сурогатні (послуги, кінцевий результат здійснення яких може вплинути на активи банку), комісійні (послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії), гонорарні (банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату: лізинг, трастові, консультаційні послуги), спредові (чисті доходи від них формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта та сплаченою при організації даної послуги), балансові (обліковуються на балансових рахунках: кредитні, інвест., валютні операції), позабалансові (гарантії, поручительство, консультації) . Факторинг – БП, яка являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу.

Ринок БП в Україні перебув. на стадії формування. Найбільшим. попитом  користуються послуги розрахунково-касового хар-ру.

29. Призначення, роль, основи  організації та статус центральних  банків. Шляхи виникнення центральних  банків.

ЦБ виник в 19ст., коли почався  процес демонетизації золота. В цей  зростала банкнотна емісія, що приводило  до труднощів управління грошовим обігом. Виник. необхідність закріплення монопольного права на емісію паперових грошей за  одним банком. Таким банком став ЦБ.

Шляхи створ. ЦБ: еволюційний (банки створ. на базі найбільших банків країни), державний.

За формою власності ЦБ поділ. на державні, змішані, акціонерні.

Головне призначення  ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки.  Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління.  ЦБ бере безпосередню участь у формування пропозиції грошей. ЦБ як особливий орган банківської системи створює так звані грошові підвищеної ефективності — готівку в обігу i резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей. ЦБ установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але розмір надлишкових резервів i характер їх використання комерційні банки визначають самостійно. ЦБ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію грошей. ЦБ мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи i державного органу управління. Правовий статус ЦБ - це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово–кредитних відносин і банківської діяльності. Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни, національними традиціями й особливостями банківського законодавства. Найнезвичайнішу організаційна структура банку має ЦБ США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справі фінансових установ. ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

30.  Функції (напрямки діяльності) центральних банків. Характеристика окремих функцій.

Основні функції ЦБ: емісійна, банку банків, органу банківського регулювання та нагляду,

 банкіра і фінансового  агента уряду,  провідника монетарної  політики.

Емісійний центр  готівкового обігу. Емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених переходом від системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, модифікацією грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей.  ЦБ у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він  організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує НБУ, який із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу.

Банк банків. ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Участь ЦБ у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має таке призначення: кредити ЦБ — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг; ЦБ  виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності; кредити ЦБ — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне регулювання ЦБ грошового ринку потребує наявності в країні стабільної банківської системи.  У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи.

Банкір і  фінансовий агент уряду. ЦБ, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій. Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету  полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету | (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) ;і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Виконуючи роль фінансового агента уряду вони  беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Це найважливіша функція, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується призначення центрального банку і в тій чи іншій формі проявляються усі інші його функції. Разом з тим монетарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи.