Концепції виникнення грошей. Роль держави у творенні грошей

1)Збільшити оподаткування  ек. суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.

2)Дозволити уряду (казначейство) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі,  достатньому для покриття бюджетного  дефіциту, і надати їх статус  законного платіжного засобу.

3)Дозволити уряду випустити  власні цінні папери і реалізувати  їх на внутрішньому чи зовнішньому  ринках.

4)Дозволити центральному  банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку.

Найдоцільнішим є третій - шляхом реалізації держ. цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (при умові - бюдж дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП). Систематичний, зростаючий бюдж дефіцит, яким би способом не монетизувався, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

Проблема монетизації  ВВП полягає у доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього  для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів і послуг, погашення  боргових зобов’язань. Вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому  ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси.

Про достатність монетизації  ВВП можна судити з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня  цін, середньої процентної ставки, стану  платіжної дисципліни, рівня ліквідності  банків тощо.

Показник фактичного стану  монетизації ВВП прийнято розраховувати  як частку від ділення обсягу гр. маси, що є в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП: Км=М/ВВП, де Км-рівень монетизації, М-маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3.

На 1.01.2000 рівень монетизації  в Укр. становив - 17,4%. Його оцінка забезпечується порівнянням з показниками попередніх років або з показниками інших  країн. В Укр. демонетизація ек-ки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок чого скоротився D на гроші і відповідно була скорочена S грошей. Тому ремонізувати ек-ку Укр. не можливо нагнітанням S грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток D на гроші.

Для збільшення D на гроші  як єдино реального шляху ремонетизації ек-ки Укр., необхідно: перейти до п-ки ек. зростання, що забезпечуватиме зростання реального ВВП, подолати бартер у відносинах між господарюючими суб’єктами, підвищити стабільність нац. грошей та банківської системи, довіру до них усіх ек. суб’єктів, підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного %, забезпечити високий рівень розвитку цінних паперів та валютного ринку.

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним.

Дослідники причин інфл. визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" M*V=Q*P. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу в-ва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування S грошей.

Це покладено в основу гр. теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа. Монетаристи вважають, що збільшення S грошей визначається гр.-кр. п-кою д-ви. Монетарна п-ка може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

16. Сутність кредиту, його  структура, передумови виникнення  та його необхідність.

Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Структура кредиту. Для конкретизації  сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку  одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з  іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно  переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу  з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу  вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно  пов'язаний кредит з грошима, і цей  зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва  й ускладнення економічних відносин.

Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський  кредит. Характерними ознаками цього  кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни, ремісники).

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке  розмежування виробничих і особистих  потреб у запозиченні коштів. Підтримання  і розвиток виробництва стали  широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали  масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних  відносин.

Попервах економічна думка  зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження  механізму зв'язків кредиту з  суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу.

 

 

17. Стадії та закономірності  руху кредиту на макрорівні.

Рух позиченої вартості можна  назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де ВВ-формування вільної вартості у кредиторів, НП-розміщення вільних коштів у позички, ОП-одержання додаткових коштів позичальником, ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби, ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника, ПК- повернення позичальником коштів кредитору, ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Стадії  руху кредиту:

1-а стадія - формування  вільної вартості як джерела  надання позичок (операція ВВ),

2-а стадія - розміщення  вільної вартості в позичку  (операції НП-ОП),

3-а стадія - використання  позичальником коштів, одержаних  у тимчасове розпорядження (операція  ВП),

4-а стадія - вивільнення   використаних позичальником коштів  з його обороту або формування  в нього доходів, достатніх  для повернення позички (операція  ВК),

5-а стадія - повернення  позичальником вартості кредитору  (операції ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту  на макроекономічному рівні: *кількісні  параметри розвитку кредиту повинні  бути адекватними динаміці обсягів  ВВП; *оскільки кожна позичкова  операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних  вкладень і позичених ресурсів у  макромасштабах завжди балансуються; *зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; *платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.

18. Принципи кредитування  та функції кредиту.

Принципи  кредитування: 1) цільове призначення позички, 2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику, 3) поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі, 4)забезпеченість позички, 5) платність користування позиченими коштами.

Функції кредиту:

1)перерозподільна. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності;

2)контрольна. Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується  контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб'єктів кредитної угоди;

3)контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації;

4)функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

 

19. Форми та види кредиту.  Характеристика видів кредиту  за суб’єктами.

Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту - вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

 

Види кредиту:

1) залежно від суб'єктів  кредитних відносин: банківський  кредит, державний кредит, міжгосподарський  кредит, міжнародний кредит, особистий  кредит;

2) залежно від сфери  економіки, у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей;

3) за терміном, на який  кредитор передає вільну вартість  у користування позичальнику: короткострокові  (до 1 року), середньострокові (до 5 років), та довгострокові (понад 5 років) кредити;

4) за галузевою спрямованістю:  кредити в промисловість, кредити  в сільськогосподарської, кредити  в торгівлю, кредити в будівництво,  кредити в інші галузі;

5) за цільовим призначенням: *кредит на формування виробничих  запасів, *кредит у втирати виробництва, *кредит на створення запасів  готової продукції; *кредити, пов'язані  з виникненням тимчасових розривів  у платежах;

6) за організаційно-правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний і безплатний.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит.

 

20. Сутність, призначення  та види фінансових посередників. Переваги та недоліки фінансового  посередництва.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредитми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секторі непрямого фін–ня поряд з двома базовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші.

Економічне призначення  фін посер–ва полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо.

Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи  (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники. Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.