Класифікація витрат та використання різних методів для визначення функції витрат

Управлінський облік  у своєму розвитку пройшов декілька етапів:

1) кінець XIX - початок XX ст. - зародження та становлення  теорії обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. На цьому етапі облік витрат, їх узагальнення і калькулювання собівартості є частиною бухгалтерського обліку. Калькуляційна бухгалтерія забезпечувала управління оперативно-аналітичною інформацією щодо формування витрат, забезпечувала їх контроль у всіх виробничих структурних підрозділах;

2) початок XX - 50-ті роки XX ст. - виробничий облік з елементами  управлінського. Головною метою  виробничого обліку є розподіл  витрат на кожну операцію або  кожен окремий продукт з метою калькулювання собівартості продукції та послуг. Його інформація використовується менеджерами для встановлення продажних цін, оцінки запасів, визначення прибутку. Інформацією виробничого обліку користуються не тільки внутрішні споживачі, частково вона використовується для складання фінансових звітів, призначених переважно для зовнішніх користувачів. Управлінський же облік задовольняє потреби лише внутрішніх користувачів, надаючи їм інформацію для прийняття рішень, планування, контролю та регулювання;

3) 50-70-ті роки XX ст. - управлінський  облік як окрема галузь теоретичних  і практичних знань. Характерною  ознакою управлінського обліку  є те, що він спрямований на  вивчення запитів користувачів, аналіз ситуацій, прийняття рішень  на основі використання ЕОМ;

4) 70-ті роки XX ст.- сучасний  період - стратегічний управлінський  облік. Оскільки організація існує  у середовищі, як стрімко змінюється, і сама знаходиться у процесі  розвитку на шляху до досягнення  своєї стратегічної мети, останнім  часом посилюється роль стратегічного управління. Управління може бути ефективним, якщо воно не тільки зосереджується на ретроспективному моніторингу, а діє на випередження, передбачаючи майбутнє і готуючись до нього. За умов глобальних змін в технологіях і системах управління, управлінський облік, розвиваючись, дедалі частіше розглядається як складова процесу стратегічного управління.

Поява управлінського обліку обумовлена тим, що традиційні методи бухгалтерського (виробничого) обліку перестали відповідати вимогам  управління. Загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва, розвиток науково-технічного прогресу потребували інших методів для вирішення принципово нових проблем.

У міжнародній практиці виділення управлінського обліку із загальної системи бухгалтерського обліку пов'язано з необхідністю підвищення ефективності підприємницької діяльності та спрямуванням на досягнення стратегічної мети. Поступово управлінський облік посів центральне місце в управлінні витратами підприємства.

Функції, які виконує управлінський облік, мають тісно взаємодіяти з функціями управління. Класична школа виділяє такі їх складові: планування, організація, мотивація, контроль.

Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі  рахунків бухгалтерського обліку.

У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудови Плану рахунків і організації  управлінського обліку: автономна та Інтегрована системи.

Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фінансового  й управлінського обліку. Для системи управлінського обліку створюється спеціальний План рахунків і облік ведеться за допомогою рахунків-екранів. Як зазначає С. Ф. Голов [9, с. 32], такий підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн світу, зокрема й у більшості країн-членів ЄС (Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, Португалії).

Інтегрована система  характеризується тим, що рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками  фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характеризується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бухгалтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організаціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків обираються компаніями самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформувалися і розвивалися три основні системи обліку:

• загальна;
• інтегрована;
• переплетена.

Загальна система обліку застосовується підприємствами торгівлі, сфери послуг, невеликими промисловими підприємствами, які випускають однорідну продукцію. В основу цієї системи покладено періодичний облік запасів, за яким впродовж звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх рух. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки "Придбання товарів" або "Витрати на придбання запасів". Вартість запасів на кінець періоду визначається за допомогою інвентаризації, а собівартість реалізованих товарів розраховується за формулою балансової ув'язки: З1 + Н - З2 = Срт

При застосуванні методики періодичного обліку запасів в системі  бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок "Собівартість реалізованих товарів". Цей показник визначається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки після уточнення залишків запасів на кінець періоду шляхом проведення інвентаризації.

Характерною особливістю  загальної системи є те, що облік  витрат ведеться за елементами. Наприкінці звітного періоду рахунки витрат і доходів закривають списанням  сальдо на рахунок "Прибутки та збитки", за даними якого визначають фінансовий результат діяльності підприємства.

На промислових підприємствах  для визначення собівартості продукції, крім обліку витрат за елементами, застосовується "Зведений рахунок виробництва". У дебет цього рахунка наприкінці звітного періоду списують початкові  залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва, а також усі елементи виробничих витрат звітного періоду. З кредиту "Зведеного рахунку виробництва" списують залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва на кінець періоду, визначені за даними інвентаризації. Сальдо "Зведеного рахунку виробництва" являє собою виробничу собівартість готової продукції і списується в дебет рахунка "Прибутки та збитки".

В дебет рахунка "Прибутки та збитки" списується також залишок  готової продукції на початок  періоду і дебетове сальдо всіх рахунків елементів невиробничих витрат. За кредитом рахунка "Прибутки та збитки" відображають доходи звітного періоду та залишок готової продукції на кінець періоду. Після всіх зазначених записів сальдо зведеного рахунку "Прибутки та збитки" покаже фінансовий результат звітного періоду.

Інтегрована система  обліку забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво. Це досягається  включенням рахунків виробничого обліку до загальної системи рахунків, в результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку. В основу цієї системи покладено постійний облік запасів, який забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду.

Особливістю інтегрованої системи є те, що облік витрат ведеться за функціональними ознаками. Для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції використовують рахунки "Виробництво" та "Виробничі накладні витрати". Прямі виробничі витрати відображають безпосередньо на рахунку "Виробництво", непрямі накопичуються на рахунку "Виробничі накладні витрати", а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок "Виробництво" і розподіляються між об'єктами калькулювання.

Витрати підрозділів, що здійснюють управління, збут, дослідження  тощо, не включаються у виробничу собівартість продукції і обліковуються на окремих рахунках. Наприкінці звітного періоду ці витрати списують на рахунок фінансових результатів.

В межах цих рахунків будується аналітичний облік, в  якому здійснюється групування витрат за статтями, видами продукції та центрами відповідальності.

Переплетена система  обліку передбачає окреме ведення рахунків фінансового та виробничого обліку, які не кореспондують один з одним.

У системі рахунків фінансового  обліку відображають витрати за елементами, розрахунки з дебіторами і кредиторами, визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства.

Окремо існує сектор виробничого обліку, де дані про  витрати перегруповують за функціями  та центрами відповідальності з використанням  додаткової інформації - звітів використання матеріалів, про витрати праці, роботу машин, допущений брак тощо. На підставі перегрупованих даних у системі рахунків виробничого обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції та визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства.

Взаємозв'язок фінансового  та виробничого обліку досягається  за допомогою спеціальних контрольних  рахунків. У фінансовому обліку використовують "Контрольний рахунок виробничого  обліку", а у виробничому - "Контрольний рахунок фінансового обліку". Ці рахунки мають протилежну побудову і "віддзеркалюють "один одного. При цьому "Контрольний рахунок фінансового обліку", виконуючи функцію рахунка-екрана, кореспондує з іншими рахунками виробничого обліку, а "Контрольний рахунок виробничого обліку" є позабалансовим і використовується для відображення даних, переданих у систему виробничого обліку.

У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудови Плану рахунків і організації  управлінського обліку: автономна та Інтегрована системи.

Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фінансового  й управлінського обліку. Для системи  управлінського обліку створюється  спеціальний План рахунків і облік  ведеться за допомогою рахунків-екранів. Як зазначає С. Ф. Голов [9, с. 32], такий підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн світу, зокрема й у більшості країн-членів ЄС (Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, Португалії).

Інтегрована система  характеризується тим, що рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характеризується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бухгалтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організаціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків обираються компаніями самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформувалися і розвивалися три основні системи обліку:

• загальна;
• інтегрована;
• переплетена.

Відбувається широке обговорення кваліфікаційних вимог до фахівців з обліку. Багато бухгалтерських організацій у США та Великій Британії заохочують своїх членів до отримання загальної бізнес-освіти, включаючи одержання ступеню МВА. Такий підхід має сенс з огляду на те, що споживачі бухгалтерських послуг всередині організації зменшили свій попит на традиційний бухгалтерський облік, аудит чи консультаційні послуги з оподаткування. І хоча технічні навички бухгалтерів все ще цінуються, виконання операцій бухгалтерських значною мірою автоматизовано. Від фахівців очікують більш кваліфікованої роботи з діагностики, стратегічного консалтингу і управлінського контролю. Найвищої оцінки, за визнанням членів Привілейованого Інституту управлінських бухгалтерів - СІМА (Велика Британія), заслуговують такі професійні знання та вміння, як аналіз та інтерпретація; обізнаність в інформаційних технологіях, включаючи вміння проектувати ІТ-системи для організації, широкий спектр знань сучасного бізнесу, у тому числі маркетингу і фінансового менеджменту; вміння інтегрувати фінансову і нефінансову інформацію.

ВИСНОВОК

Виробництво будь-якого  товару потребує затрат економічних  ресурсів, що, у силу своєї відносної  рідкості, мають визначені ціни. Кількість якогось товару, що фірма  намагається запропонувати на ринку, залежить від цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, з одного боку, і від ціни, по якій товар буде продаватися на ринку, - з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки тощо.

Затрати, витрати, собівартість, є найважливішими економічними категоріями. Їхній рівень багато в чому визначає розмір прибутку і рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямків удосконалювання економічної діяльності кожного підприємства.

В залежності від виду продукції, характеру технологічного процесу, особливостей переробки сировини використовують різні методи калькулювання (оцінки) витрат. До основних та найбільш практичних належать: метод прямого розрахунку, розрахунково-аналітичний метод, нормативний метод, параметричний метод, коефіцієнтний метод, метод виключення витрат, комбінований метод.