Класифікація основних економічних змінних відповідно до їх циклічних властивостей

              Після кризи наступає друга фаза – депресія (застій). Вона характеризується застоєм в економіці, виникає через економічну кризу та є свідченням, що економічна криза перейшла у завершальну фазу, після чого слід чекати пожвавлення, а потім і піднесення економіки.

              Наступною фазою економічного циклу є пожвавлення – це фаза економічного циклу, за якої спостерігається ріст ділової активності, яка характеризується пожвавленням ділової активності та економіки загалом.

              Завершальною фазою економічно циклу є фаза піднесення. У цій фазі економіка досягає найвищої точки. Загалом в економіці спостерігається піднесення у всіх сферах.

              Після піднесення знову наступає криза, і економічний цикл повторюється, що і обумовлює циклічний розвиток економіки.

              Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці.

              Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

2.2.             Макроекономічні змінні в періодах економічних циклів.

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних циклів. Досліджуючи їх та макроекономічні показники під час цих циклів можна зробити висновок про те, у якій фазі економічного циклу перебуває економіка країни. Кожен економічний цикл характеризується значеннями макроекономічних показників, отже проаналізувавши їх ми можемо класифікувати макроекономічні змінні щодо стадій економічного циклу.

Як ми раніше визначили, економічний цикл – це постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон'юнктури насамперед виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. Охарактеризуємо кожну фазу економічного циклу аналізуючи загальний рівень її макроекономічних показників.

Першою фазою економічного циклу є криза. Під час неї в економіці кожної держави спостерігається спад загального обсягу виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, збільшується безробіття, відповідно до цього ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту Покупки споживачів часто різко зменшуються, а запаси автомобілів та інших товарів тривалого користування несподівано збільшуються. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва і реальний ВНП падає. Невдовзі інвестиції фірм у заводи, устаткування також різко скорочуються.

Попит на працю звужується, спочатку має місце скорочення середньої тривалості робочого тижня, а далі - звільнення з роботи і зростання безробіття.

Оскільки обсяг виробництва зменшується, то попит і поставки сировини також зменшуються, а ціни на сировину падають. Зарплата і ціни на промислові товари коливаються менше, ніж на сировину, але ці ціни зростають повільніше у роки падіння ділової активності.

Прибутки фірм різко падають у роки кризи. Сподіваючись цього падіння, курси акцій, звичайно, повзуть униз, бо інвестори відчувають запах спаду. Оскільки попит на кредитні ресурси звужується, процентні ставки, звичайно, також зменшуються під час рецесії.

Отже можна зробити висновок, що такі макроекономічні показники як обсяг виробництва, попит на товари та рівень цін знижуються, а безробіття зростає під час кризи.

Після цієї фази наступає фаза депресії. Під час неї в економіці спостерігається депресія (спад економіки), яка характеризується найнижчим рівнем показників. Всі економічні показники досягають найнижчого рівня. Характеризується зупиненням спаду промислового виробництва, перебуванням його переважно в стані застою, сповільненням зростання цін, наростанням банкрутств і розмірів безробіття, відносним надлишком позичкового капіталу і низьким рівнем процента тощо. На цій фазі відбувається поступове розсмоктування товарних запасів, поліпшення фінансового становища фірм , перелом в динаміці прибутків. Створюються передумови для відновлення поступального розвитку економіки, започатковується економічне зростання. Відбувається масове оновлення основного капіталу та фондів, модернізація виробництв, що сприяє подоланню кризового стану економіки і переходу до фаз пожвавлення та зростання.

Під час депресії всі економічні показники досягають свого найнижчого рівня: обсяг виробництва та попит знижується до найнижчої точки, а безробіття навпаки – досягає найнижчої.

Наступна фаза економічного циклу - пожвавлення, що характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. Найбільш явною ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу з застійного стану застосовується стимулювання попиту. Випуск продукції збільшується до передкризового рівня, тобто спад виробництва заміняється піднесенням. Рівень зайнятості починає зростати, ставка відсотка зростає, ціни зростають. Під час пожвавлення спостерігається підйом в усіх сфери економіки,  економічні показники зростають.

Завершальною фазою економічного циклу є підйом або піднесення. Під час нього обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що перевершує передкризовий. Зайнятість досягає природного рівня. Ціни ростуть, ставка відсотка збільшується, ставка заробітної плати збільшується, збільшується обсяг інвестицій, спостерігається економічний бум.

Ці чотири фази і утворюють економічний цикл під час якого економіка проходе всі його стадії і повністю оновлюється.

Також всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу поділяються на такі:

                 що випереджають, тобто змінюються до настання фази;

                  запізнілі, тобто змінюються після фази;

                  збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази;

                  проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей;

                  антициклічні, тобто ті, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень безробіття, товарно-матеріальні запаси;

                  ациклічні, що не залежать від підйомів і спадів, – обсяг експорту.

Отже, економічний цикл є більшою реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного ринку

3. Політика стабілізації макроекономічних показників.

3.1. Сутність макроекономічної стабілізації.

Сучасна ринкова економіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Таким чином, сучасний механізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринкового механізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державним впливом на відтворювальний процес. Така політика держави називається політикою макроекономічної стабілізації.

              Макроекономічна стабілізація – це поступове поліпшення економічного розвитку після виходу країни з кризового стану, що проявляється у зростанні виробництва сукупного валового внутрішнього продукту, суспільних благ і національного доходу на душу населення, підвищенні ділової активності, зменшенні безробіття, збільшенні попиту і пропозиції на ринку споживчих товарів, зміцненні національної валюти і фінансово-кредитної системи тощо.

Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства є створення умов для переходу до більш ефективної економічної системи, яка забезпечує оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення такої цілі вимагає економічної стабілізації з наступним переростанням у економічне пожвавлення і піднесення. Сутність макроекономічної стабілізації полягає у подоланні макроекономічної нестабільності (незбалансованості). Макроекономічна нестабільність полягає у коливання обсягу національного продукту, рівня цін, зайнятості та відсутності умов для стабільного зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин носить в основному циклічний характер. Тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди вказаних відхилень та зменшення глибини спаду. Свій конкретний зміст вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. Така політика держави називається антикризовою.

              Антикризова політика – свідомі та цілеспрямовані дії держави і наднаціональних органів, а також могутніх корпорацій та частково ринкових важелів на промисловий цикл з метою зменшення глибин циклічних криз, стабілізації господарської кон’юктури і збільшення темпів економічного зростання.

              Кожна держава розробляє свою власну антикризову політику стабілізації враховуючи індивідуальність економіки своєї країни.

3.2. Моделі макроекономічної стабілізації.

Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання породжує економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення.

Серед значного різноманіття заходів стабілізації економіки, які вживаються різними країнами світу, чільне місце посідають заходи, спрямовані на безпосередню підтримку компаній як фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи. Системним наслідком таких заходів має стати відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження, або збільшення зайнятості. Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів у економіці країни. Специфіка макроекономічної стабілізації у перехідній економіці полягає у формуванні нової системи економічних відносин і не зводиться до певного вдалого набору економічних заходів з метою збалансування певного числа економічних показників. Існує декілька основних напрямків стабілізації макроекономічної політики

Бюджетно-податкова політика - виконуючи роль державної казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу. Ця політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Історичний досвід говорить про те, що за допомогою зміни рівня оподаткування і державних витрат можуть регулюватися такі найважливіші індикатори економіки, як сукупний попит, економічне зростання, інфляція та ін. Бюджетна політика може бути спрямована, з одного боку, на зведення доходної і витратної частин бюджету з надлишком для перешкоди так званому "перегріванню"економіки, з іншого - на створення дефіциту для стимулювання економічного зростання.

Ефективність бюджетної політики в регулюванні ринкової економіки багато в чому залежить від податкової політики. При її формуванні враховується здатність податків виконувати дві взаємозв'язані функції: фіскальну і стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого - спрямовує ділову активність господарюючих суб'єктів і окремих громадян у відповідність з встановленими цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни. За багато років у країнах з ринковою економікою склалася досить раціональна структура податків, яка включає в себе три основних види: прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на додану вартість, митні збори тощо) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю та ін.).

Значна роль у ринковій економіці відводиться грошово-кредитній політиці держави. Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних обмежень виникає при "перегріванні" економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.