Класифікація методів економічного обґрунтування господарських рішень

- жорсткі (мають єдиний варіант реалізації за будь-яких умов або станів суб’єктів чи об’єктів)

19 За ознакою управлінських функцій:

- рішення функції планування;

- рішення функції організаційної діяльності;

- рішення функції мотивації учасників;

- рішення функції контролю

20 За кількістю цілей:

- одноцільові;

- багатоцільові

21 За рівнем прийняття:

- рішення організації в цілому;

- рішення структурних підрозділів;

- рішення функціональних служб;

- рішення окремих працівників

22 За напрямом вирішення:

- приймаються всередині організації як системи;

- рішення, що виходять за межі організації

23 За тривалістю періоду реалізації:

- довгострокові (понад 5 років, прогнозні, зумовлені баченням майбутнього, що випливає з умов і потреб сьогодення);

- середньострокові (від одного року до 5-ти, відбиваються в обов’язкових для виконання планах і програмах, згідно з якими здійснюються конкретні практичні заходи);

- короткострокові (до одного року, відображаються, як правило, в усних чи письмових наказах, розпорядженнях; приймаються без попередньої   підготовки)

24 За ступенем обов’язковості виконання:

- директивні (розробляються вищими органами управління в стабільних умовах; стосуються найбільш важливих поточних і перспективних проблем організації та призначені для обов’язкового виконання на її нижчих рівнях);

- рекомендаційні (готуються органами ради (комітетами, комісіями); їх виконання бажане, але не обов’язкове, оскільки ті, кого ці рішення стосуються, не є підлеглими тих, хто їх приймає);

- орієнтаційні (призначені для нижчих рівнів управління, що перебувають під значним впливом центру)

25 За характером прийняття:

- вибіркові (стосуються одного чи кількох близьких аспектів розглянутої проблеми);

- систематичні (охоплюють проблему в цілому, в усьому її різноманітті та взаємозв’язках)

26 За способом прийняття:

- консультативне (припускає, що особа, котра його приймає остаточно, радиться з підлеглими або експертами, а потім, з урахуванням висловлених рекомендацій, робить власний вибір);

- спільне (приймається в результаті взаємної згоди всіх учасників на основі консенсусу);

- парламентське (приймається в результаті взаємної згоди більшості)

27 За широтою охоплення:

- загальні (стосуються однакових проблем усіх (декількох) підрозділів організації (наприклад, про час початку та закінчення робочого дня));

- спеціальні (стосуються вузьких проблем одного підрозділу чи групи працівників)

28 З погляду зумовленості :

- запрограмовані (приймаються в стандартних регулярно повторюваних ситуаціях);

- незапрограмовані (приймаються в неординарних обставинах і вимагають індивідуального творчого підходу, що інтегрує досвід, дані спеціальних досліджень, мистецтво та чуття менеджера)

29 З погляду принципового підходу до варіантності:

- безальтернативне (приймається в тому випадку, якщо все зрозуміло, та зі становища, що склалося, є тільки один вихід (як правило, характерно для нескладних стандартних ситуацій і проблем));

- бінарне (має на увазі альтернативу);

- багатоваріантне (припускає можливість вибору з досить великої кількості способів дії);

- інноваційне (приймається на основі штучного комбінування окремих найбільш придатних і несуперечних один одному характеристик тих рішень, що були в цілому відхилені)

У цілому будь-яке господарське рішення має задовольняти певні  вимоги. Перелік основних вимог та умови їх досягнення представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Вимоги до господарських рішень та умови їх досягнення [41]

Вимоги  до господарського рішення	Умови досягнення
Відповідність чинному  законодавству та статутним документам підприємства	Контроль з боку юриста, референта
Вчасність (не можна поспішати  або запізнюватися)	Знання та інтуїція керівника
Наявність чіткої цільової спрямованості та адресності (виконавці мають розуміти, на що спрямовано рішення та які засоби будуть використані)	Формування та доведення цілей, строків виконання до кожного працівника
Відсутність у тексті рішення  суперечностей самому собі або раніше реалізованим	Контроль з боку юриста, референта
Організаційна виконуваність	Висновок експертів  або спеціалістів
Наявність параметрів для  зовнішнього або внутрішнього контролю його виконання	Складання робочих документів
Урахування можливих негативних наслідків в економічній, соціальній, екологічній та інших сферах у разі реалізації рішення	Висновок зовнішніх  експертів
Наявність у керівників відповідних повноважень (прав та обов’язків) для реалізації господарських рішень	Впровадження посадових інструкцій та положень про відділи та служби
Наявність можливостей  обґрунтування позитивних результатів	Низка розрахунків та припущень

1.2 Процес прийняття  господарських рішень

Необхідність  прийняття господарських рішень зумовлена існуванням проблем — складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, які характеризуються розривом між тим, що є та що має бути [6].

Імпульс для  прийняття певного господарського рішення — це необхідність ліквідації, зменшення актуальності або повне вирішення конкретної господарської проблеми.

Складається технологія прийняття  рішень з таких елементів, які вимагають відповідей на запитання [49]:

- ідея, мета (навіщо робити?);

- кількість і якість об’єктів (що робити?);

 - ресурси (з якими витратами?);

- застосовувані технології (як робити?);

- виконавці (хто повинен робити?);

- терміни (коли робити?);

- споживачі (для кого робити?);

- місце (де робити?);

- економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

Процес прийняття рішень характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії (рисунок 1.1).

Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Слід зазначити, що існує суттєва різниця між рішенням самим по собі та процесом його прийняття. Можна вважати, що рішення є остаточним результатом процесу, а процес прийняття рішень містить лише «події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього» [16].

Процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів та оцінку ефективності рішення [38]. Для нормального функціонування даного процесу необхідно сформувати відповідний алгоритм. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. Найбільш повний перелік етапів та процедур прийняття рішень представлено в таблиці 1.2 [33]. Виконання зазначених процедур дає можливість забезпечити необхідну обґрунтованість і надійність того чи іншого рішення.

 

Рисунок  1.1. Елементи процесу прийняття рішень

Процес розробки та прийняття господарського рішення починається з виявлення та формулювання сукупності проблем, що в даний момент стоять перед фірмою (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; зниження ефективності фірми чи підрозділів порівняно з минулим періодом, невідповідність результатів запланованим цілям; результати порівнянь з аналогічними підприємствами незадовільні). У випадку, коли таких проблем більше, ніж реально можна розв’язати, визначається їх пріоритетність. При цьому обираються найбільш та найменш важливі, для яких встановлюються різні терміни реалізації.

Після виявлення та остаточного  формулювання проблем починається стадія пошуку інформації та формування альтернатив рішення. Масштаб пошуку необхідної інформації залежить від повторюваності, рутинності або новизни проблеми. Коли обрана проблема вже виникала, то керівник може скористатися вже розробленими програмами та моделями реалізації рішення. У разі принципової новизни проблеми здійснюється пошук і виробляється достатня кількість альтернатив для забезпечення найбільшої обґрунтованості обраного шляху. Успіх у справі розв’язання проблеми переважно визначається тим, наскільки зрозумілі причиново-наслідкові зв’язки між діями та результатами. Істотну допомогу в процесі формування масивів необхідної інформації надає аналіз зовнішнього середовища підприємства в поточному та перспективному періодах.

Таблиця 1.2

Етапи та процедури  процесу прийняття рішень

Етапи	Процедури
I. Постановка  задачі розв’язання проблеми	Виникнення нової ситуації Виявлення проблеми Збір необхідної інформації Опис проблемної ситуації
II. Розробка  варіантів рішення	Формулювання вимог, обмежень Збір необхідної інформації Розробка можливих варіантів рішення
III. Вибір рішення	Визначення критеріїв вибору Вибір рішень, відповідних критеріям Оцінка можливих наслідків Вибір кращого рішення
IV. Організація  виконання рішення та його оцінка	План реалізації обраного рішення Контроль ходу реалізації рішення Оцінка розв’язання проблеми та виникнення нової ситуації

 

У ході розв’язання проблеми розробляються декілька варіантів її вирішення (альтернативи), цінність яких може бути неоднаковою. Моментом остаточного вибору рішення вважається ухвалення найбільш придатної альтернативи. Через суб’єктивність поглядів на проблему, залежно від ступеня сумніву в них, рішення, прийнятні для одних, виявляться неприйнятними для інших. Щоб усунути суб’єктивність у підходах, варіанти рішення доцільно оцінювати за економічною ефективністю (міра віддачі на витрачені ресурси). Коли варіантів багато і їх відбір вимагає великих витрат часу та коштів, можна приймати попередні рішення з визначеними припущеннями, а потім уже шукати шляхи їх оптимізації. Способи вибору рішення серед альтернатив поділяються на такі, що задовольняють конкретну потребу, та максимізаційні. У першому випадку реалізація рішення просто задовольняє виниклу потребу, у другому — всі потреби. Процес вибору може спиратися на раціональні докази, інтуїцію та на їх комбінацію.

Після процесу прийняття  рішення відбувається передача його для реалізації, організація його підтримки, забезпечення необхідними ресурсами, створення системи зворотного зв’язку. Слід зазначити, що успішне втілення в життя прийнятого рішення може бути здійснено тільки за умови гарантування процесу його реалізації необхідними ресурсами (фінансовими, трудовими, матеріальними, технологічними, інформаційними).

Основні вимоги до реалізації прийнятого рішення: практичне застосування; економічність (ефект здобувається завдяки реалізації, за допомогою прийнятого рішення); достатня точність, що гарантує відповідність отриманого результату очікуваному; надійність (не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком).

Залежно від конкретної ситуації, переваг і вподобань  керівництва контроль за ходом реалізації рішення може бути найрізноманітнішим за формою та методами здійснення: суцільним чи вибірковим, внутрішнім (за допомогою спеціального підрозділу) чи зовнішнім (аудиторська фірма).

Згідно з Д. Дерлоу моделі прийняття рішень відрізняються  за способом мислення та терпимістю до двозначності. Деякі суб’єкти, що приймають рішення, діють логічно та раціонально, тому вони послідовно опрацьовують інформацію. Інші індивіди мислять творчо, користуючись власною інтуїцією, тяжіють до бачення стану справ у великомасштабній перспективі. Щодо терпимості до двозначності, то деякі індивіди мають високу потребу в послідовності та порядку прийняття рішень для мінімізації двозначності, а інші спроможні впоратися з високим ступенем невизначеності й одночасно осмислювати багато ідей. Графічна ілюстрація цих двох вимірів дає можливість сформувати чотири стилі у прийнятті рішень: директивний, аналітичний, концептуальний та біхевіористичний (рисунок 1.2).

Директивний стиль репрезентує  метод прийняття рішень, що характеризується незначною терпимістю до двозначності та раціональним способом мислення. Особи з таким стилем мислення діють логічно та ефективно, переважно приймаючи швидкі рішення, зосереджуються на короткому часовому періоді. Для аналітичного стилю прийняття рішень властива висока терпимість до двозначності, доповнена раціональним способом мислення. Особи з таким способом мислення ретельно досліджують численні альтернативні варіанти. Представниками концептуального стилю прийняття рішень є ОПР із дуже широким світоглядом і здатністю досліджувати численні альтернативи. Вони зосереджують увагу переважно на довготерміновому аспекті й часто шукають рішення творчого характеру. Біхевіористичний стиль свідчить про індивіда, який мислить інтуїтивно, проте відзначається низькою терпимістю.