Характеристика сучасного ринку праці в Україні

     Щодо проблеми розбіжностей міжнародної і національної нормативних баз, треба зазначити, що згідно із ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [4]. Ратифікована Верховної Радою України Конвенція МОП "Про статистику праці" передбачає, що під час розробки або перегляду понять, визначень і методології, які використовуються при зборі, обробці та публікації статистичних даних про працю, держави - члени МОП мають врахувати останні норми та основоположні принципи, що встановлюються під егідою МОП [3].

     Однак, як показали дослідження, регулювання трудових відносин в Україні потребує подальшого вдосконалення. Це пов'язано з:

• недосконалістю законодавства в соціально-трудовій сфері і, зокрема, скоор-динованості його змісту з господарським, бюджетним, міграційним, податковим законодавством;
• відсутністю умов правової орієнтації поведінки суб'єктів соціально-трудових відносин. Так, у Законі України "Про зайнятість населення" з метою забезпечення додаткових гарантій зайнятості особам, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, передбачено бронювання на підприємствах, установах, організаціях до 5% загальної кількості робочих місць для прийому на роботу цих осіб: по-перше, такі примусові заходи суперечать принципам ринкової економіки; по-друге, не визначені основи правової поведінки цих підприємств у тому випадку, коли служби зайнятості не направляють зовсім або у відповідній кількості неконкурентоспроможних осіб на заповнення 5%-ї квоти;
• відсутністю нового Трудового кодексу України, у зв'язку з чим діє Кодекс законів про працю, прийнятий ще за радянської влади, в який постійно вносяться зміни і доповнення, що ускладнює соціально-трудові відносини, особливо в умовах глобалізаційних процесів.

     Як зазначалось, у нормативно-правовій базі України, що регламентує трудові і соціально-економічні відносини, є багато норм, положень, вимог, які не повною мірою відповідають розвитку ринку в сучасних умовах. Про це свідчить прийняття відповідних підзаконних актів, які вказують на недоліки, протиріччя, правові колізії. Саме це зумовлює необхідність удосконалення чинної нормативно-правової бази регулювання ринку праці і зайнятості населення, його соціального захисту й підтримки.

     Вдосконалення нормативно-правових засад у сфері ринку праці, перш за все, має бути спрямовано на регламентування ролі держави у сприянні зайнятості населення.

     Термін "сприяння" зайнятості в умовах ринкового середовища найбільш точно характеризує мету і зміст діяльності держави, її інститутів на ринку праці.

     Виходячи із цього, в законі мають знайти відображення питання державного регулювання, зокрема, створення економічних передумов зайнятості населення шляхом розробки й реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток і збереження конкурентних (високоефективних) робочих місць. Тобто метою цієї групи правових норм має бути регламентація діяльності держави, її інститутів щодо використання економічних регуляторів розширення попиту на конкурентоспроможну робочу силу; тісного поєднання загальної економічної політики (перш за все, її інвестиційної, фінансово-кредитної, податкової, зовнішньоекономічної, бюджетної складових) із політикою зайнятості, соціального захисту й підтримки населення, формування умов і можливостей забезпечення високої якості життя.

     Наступний напрям удосконалення правових норм державного регулювання ринку праці й зайнятості охоплює забезпечення суб'єктів на ринку праці:

• повною та оперативною інформацією про наявність вакантних місць з їх технічною і технологічною характеристикою та про осіб, які шукають роботу;
• сприятливими умовами щодо підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці;
• працевлаштуванням безробітних на робочих місцях, що створюються за рахунок дотацій роботодавцям із Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття, у тому числі працевлаштуванням осіб, які потребують соціального захисту.

     До необхідної групи правових норм підвищення ролі держави в регулюванні ринку праці й зайнятості, на нашу думку, відноситься створення державної системи моніторингу, аналізу і прогнозування потреб економіки, як країни в цілому, так і окремих її регіонів у кадровому забезпеченні.

     Таким чином, аналіз нормативних, правових і організаційних засад регулювання ринку праці й зайнятості населення, що функціонують у сучасних умовах розвитку України, дав змогу зробити узагальнення, висновки і пропозиції, які полягають у такому:

     - чинні нормативні, правові та організаційні засади регулювання соціально-трудових відносин у сфері ринку праці й зайнятості мають серйозну конституційну і правову основи. Визначені конституційно права і свободи громадян у сфері праці та відпочинку, передбачення гарантії та механізму здійснення захисту, соціальної підтримки і допомоги знайшли відображення у багатьох правових актах, зокрема: Кодексі законів про працю України, Законах "Про зайнятість населення", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття", "Про оплату праці", "Про соціальне партнерство" та ін.;

     - на правовій основі Закону України "Про зайнятість населення" сформована в Україні централізована державна система регулювання зайнятості з розгалуженою в країні державною службою зайнятості.

     Для забезпечення гарантій зайнятості й соціального захисту всіх верств населення незалежно від сфери діяльності і форми власності суб'єктів підприємництва створені передумови для формування матеріальної бази у вигляді Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

• в сучасних умовах нормативно-правова база, що регламентує соціально-трудові відносини на ринку праці та в сфері зайнятості не повною мірою відповідає вимогам адаптації України до світового економічного простору, вона більше спрямована на наглядові та контрольні функції, водночас соціально-економічні та організаційно-управлінські важелі використовуються обмежено і не комплексно, що не забезпечує ефективність державного управління взагалі та у трудовій сфері зокрема;
• законодавчі і нормативні документи, які стосуються регулювання ринку праці й зайнятості населення переважно відповідають міжнародним нормам. Однак, якщо міжнародним договором або угодою, які укладені з Україною, встановлені інші правила, ніж передбачені вітчизняним законодавством у сфері ринку праці й зайнятості, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод;
• у сучасних умовах необхідне підвищення правової ролі держави в сприянні зайнятості населення і, перш за все, на основі відображення в законодавчих актах і нормативних документах питань державного регулювання економічних передумов, які б сприяли розробці і реалізації державної економічної політики (інвестиційної, фінансово-кредитної, податкової, зовнішньоекономічної, бюджетної, розвитку національного виробництва тощо), в тісній взаємодії з політикою зайнятості з формування умов та можливостей забезпечення високої якості життя.

3. Аналіз функціонування ринку праці в Україні

3.1 Оцінка основних  тенденцій ринку праці в Україні

     На  ринку праці України намітилися позитивні тенденції щодо поступового зростання зайнятості та зниження безробіття.

     За  даними Держкомстату України у 2010 році чисельність зайнятого населення, у порівнянні з відповідним періодом 2009 року, збільшилась на   74,5 тис. осіб та становила 20,3 млн. осіб. Рівень зайнятості населення в середньому по Україні зріс з 57,7% до 58,5%. Зростання рівня зайнятості відбулося у всіх  регіонах України.

     Чисельність безробітних зменшилась на 173,2 тис. осіб і в середньому за 2010 рік  склала 1,8 млн. осіб. Зменшення чисельності безробітних відбулося у всіх регіонах країні. Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 8,8% до 8,1% економічно активного населення. Скорочення рівня безробіття спостерігалося в усіх регіонах України.

     Слід  відзначити, що рівень безробіття в  Україні залишається нижчим, ніж  у середньому по країнах Євросоюзу, де він зріс з 8,9% у 2009 році до 9,6% у 2010 році, та становив, зокрема, у Франції  – 9,7%, Болгарії – 9,9%, Португалії – 11,0%, Угорщині – 11,2%, Греції – 12,0%, Ірландії – 13,5%, Словаччині – 14,5%, Естонії – 16,9%, Литві – 17,8%, Латвії – 19,3%, Іспанії – 20,1%.

     Суттєво зменшилась чисельність громадян, які  перебувають у стані вимушеної  неповної зайнятості. У грудні 2010 року чисельність осіб, які знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрацій, зменшилась у 7 разів та становила 56,3 тис. осіб, у режимі скороченого робочого часу працювало 498,6 тис. осіб, проти 991,6 тис. осіб у відповідному місяці 2009 року.

     У 2010 році на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1847,4 тис. незайнятих громадян. Статус безробітного мали 1384,5 тис. осіб, з яких отримували допомогу по безробіттю – 1163,2 тис. осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю збільшився з 655,6 грн. у грудні 2009 року до                   780,1 грн. у грудні 2010 року.

     Протягом 2010 року за направленням служби зайнятості були працевлаштовані 744,5 тис. незайнятих громадян, що на 41,8 тис. осіб більше ніж  у 2009 році. Зокрема 367,3 тис. осіб із числа  молоді, 8,9 тис. осіб з обмеженими фізичними можливостями, 82,5 тис. інших неконкурентоспроможних на ринку праці громадян. Рівень працевлаштування незайнятих громадян зріс з 32,8%  у  2009 році до 40,3 % у  2010 році.

     У 2010 році було активізовано роботу щодо працевлаштування безробітних громадян шляхом надання дотацій роботодавцям за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Така форма працевлаштування активно використовується перш за все для працевлаштування осіб, які не конкурентоздатні на ринку праці – жінок з маленькими дітьми, громадян перед пенсійного віку, інвалідів, а також випускників закладів без досвіду роботи. Відновлено роботу щодо надання дотацій роботодавцям для забезпечення молоді першим робочим місцем. Завдяки чому випускники вищих і професійно-технічних учбових закладів мали можливість працевлаштуватися за 57 професіями та спеціальностями.

     Протягом 2010 року за рахунок надання дотацій  працевлаштувалися           53,4 тис. осіб, з яких 2,7 тисяч складала молодь, працевлаштована на перше робоче місце.

       З метою підтримки малого бізнесу,  державна служба зайнятості здійснює  виплати допомоги по безробіттю  одноразово для організації підприємницької  діяльності. Особливо важливе значення така робота має для мешканців сільських регіонів, оскільки сприяє розвитку інфраструктури, а також сфери побутових послуг та сільськогосподарського виробництва. У 2010 році таку допомогу отримали    13,3 тис. безробітних громадян.

     Професійна  орієнтація населення є одним із пріоритетів діяльності державної служби зайнятості. Особлива увага приділяється роботі з учнівською молоддю, що спрямована на створення передумов для професійної самореалізації молоді та запобігання молодіжному безробіттю.

     У 2010 році профорієнтаційні послуги служби зайнятості отримали 3,8 млн. осіб, з них 2,1 тис. осіб - зайняте населення. Зокрема 1,6 млн. осіб, які навчаються в навчальних закладах різних типів. Молодим людям надаються профінформаційні та профконсультаційні послуги щодо вибору майбутньої професії з урахуванням потреб регіонального ринку праці.

     З метою підвищення конкурентоспроможності робочої сили, державна служба зайнятості організовує професійне навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації безробітних  громадян.  У 2010 році професійне навчання проводилося за 300 напрямами, професіями та спеціальностями. Всього, протягом року, професійне навчання проходило 203,3 тис. осіб, що майже на 30% більше, ніж у 2009 році. Після закінчення профнавчання понад 96% працевлаштувалося у термін до 3 місяців, одразу знайшли                  роботу майже 86%.

     Надання соціальних послуг з професійного навчання, в першу чергу, було орієнтовано  на організацію навчання безробітних, які не мають професії, або займали  місця, які не потребують професійної підготовки, на підвищення кваліфікаційного розряду робітників, що тривалий час перебувають на обліку.

     В умовах зростання вимог роботодавців до якості робочої сили, державна служба зайнятості організовує професійну підготовку кваліфікованих кадрів на конкретні робочі місця, навчає безробітних за індивідуальними навчальними планами та програмами, підвищує кваліфікацію безробітних безпосередньо на робочому місці, що дає необхідний рівень знань, умінь, навичок.