Характеристика сучасного ринку праці в Україні

     Розрізняють три основні види зайнятості:повну, раціональну й ефективну.

     Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню  можливості займатися суспільно-корисною працею,на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з  участю фірм, компаній, держави) відтворення  робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

     Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має  місце в суспільстві з урахуванням  доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової  та освітньої структури. Цей вид  зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

     Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

     Безробіття  – невід’ємний елемент ринкової економіки. На сьогоднішній день за даними ООН кожен третій працездатний у світі або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною економічною та соціальною проблемою сучасного суспільства. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни, які, з незалежних від них причин, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи,зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

     Виділяють основні види безробіття:фрикційне, структурне, циклічне.

     Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття,пов’язане  із добровільним чи вимушеним пошуком  або очікуванням роботи внаслідок  професійного, вікового, регіонального  переміщення робочої сили. Цей  вид безробіття може бути викликаний зміною роботи внаслідок підвищення кваліфікації, професійної майстерності, зміною місця проживання, пошуком роботи через звільнення, тимчасовою втратою сезонної роботи, зміною важливих етапів у житті людини (закінчення вузу, народження та догляд за дитиною у жінок тощо).

     Фрикційне безробіття вважається неминучим і  певною мірою бажаним. Пошук та отримання  більш продуктивної та вище оплачуваної  роботи сприяє збільшенню доходів зайнятого  населення та зростанню обсягів  національного виробництва за рахунок раціонального розподілу трудових ресурсів.

     Структурне  безробіття – безробіття, пов’язане  із структурними зрушеннями в економіці, які змінюють складові попиту та пропозиції робочої сили. Цей вид безробіття може бути викликаний змінами в споживчих перевагах, в технології виробництва, в географічному розподілі робочих місць, які впливають на попит на окремі професії та пропозицію робочої сили по ним.

     Межа  між фрикційним і структурним  безробіттям в деякій мірі умовна. Відмінності між цими видами безробіття полягають у тому,що фрикційне безробіття є короткостроковим, оскільки безробітні володіють необхідними професійними навичками для отримання роботи, яку вони шукають.Структурне безробіття є тривалим, оскільки безробітні не можуть отримати роботу без відповідної перепідготовки, оволодіння новими навичками або зміни місця проживання.

     Циклічне  безробіття – безробіття, яке виникає  в період економічного спаду, падіння  загальних обсягів виробництва, що проявляється у перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї у всіх галузях і регіонах країни. Цей вид безробіття пов’язаний із періодичними спадами економічної активності, що зменшує сукупний попит на товари і послуги і викликає скорочення зайнятості. Внаслідок цього, циклічне безробіття інколи називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.

     Для будь-якої економічної системи безробіття не проходить безслідно, воно має  соціально-економічні наслідки. Економічні збитки періоду безробіття проявляються в скороченні валового національного  продукту (ВНП), втраті потенційного робочого часу, зниженні рівня доходів сім’ї,рівня життя, заробітної плати після працевлаштування у зв’язку з втратою рівня кваліфікації та професійних навиків. 
 

2. Державне регулювання ринку праці

2.1 Законодавче забезпечення ринку праці

     Правове забезпечення є однією з основних умов забезпечення державного регулювання зайнятості. Так, головним державним документом, у якому задекларовані основні права і свободи громадян у сфері праці є Конституція України [4]. У статті 43 дається загальне визначення цього права і передбачається ряд гарантій його здійснення. Зокрема, в Конституції стверджується, що кожен громадянин має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею і гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

     Водночас цією статтею забороняється: використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах, а також примусова праця. Право користуватися викладеними правовими нормами і свободами іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, надає ст. 26 Конституції України.

     Відповідно до ст. 46 Основного закону, надається право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставинах, а також у старості та інших випадках, передбачених законом . У Конституції України зазначається, що це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

     Конституційні права громадян у сфері праці, механізм їх реалізації і визначення основних понять відображені в Кодексі законів про працю України [2].

     Важливим правовим документом, який забезпечує правове регулювання зайнятості в усіх її аспектах, включаючи і безробіття, є Закон України "Про зайнятість населення" [6],  прийнятий  Верховною  Радою УРСР

     01.03.1991 р. серед перших ринкових законів. Відповідно до цього Закону, реєстрація громадян як безробітних почалася з 01.071991 р., тобто в Україні офіційно було визначено фактичне існування ринку праці.

     В основу Закону України "Про зайнятість населення" покладено два основні міжнародні принципи зайнятості населення, які відображені в Конституції України, перше з них - це виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці; виключається примусова праця, крім випадків, визначених законом. Другий принцип полягає у відповідальності держави за створення умов для реалізації права на працю.

     Згідно з рекомендаціями МОП, у Закон України "Про зайнятість населення" постійно вносяться зміни і доповнення. Так, наприклад, відповідно до міжнародних норм, визначення "безробітний" уточнено до "зареєстрований безробітний" і запропоновано таку редакцію: "Зареєстрованими безробітними визначаються працездатні особи працездатного віку, які не мають роботи й заробітку, не займаються іншою, передбаченою законодавством діяльністю з метою отримання доходу, звернулись до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зареєстровані в ній, готові та здатні приступити до підходящої роботи" [6]. Таке визначення безробітних значно краще кореспондується з відповідними нормами МОП.

     Відповідно до цього Закону (ст. 26), працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, надаються особливі гарантії, які полягають у тому, що звільненому працівникові надається статус безробітного і право на одержання допомоги по безробіттю.

     У статті 5 Закону передбачаються додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Це стосується неконкурентоспроможних осіб працездатного віку, для яких на підприємствах незалежно від форм власності встановлюється відповідна квота для працевлаштування цих осіб.

     Розділ ІІІ Закону України "Про зайнятість населення" присвячений регулюванню та організації зайнятості населення. У статті 13 цього розділу з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю передбачається проведення державою заходів інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, організацію нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку робочих місць. При цьому мають бути забезпечені права й інтереси працівників на виробництві та вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю.

     Цей Закон забезпечує правові основи комплексного підходу до проблем регулювання зайнятості: поряд із забезпеченням законодавчого регулювання зайнятості населення в усіх її аспектах передбачається: проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування подальших змін якості і розподілу робочої сили, регулювання залучення та використання іноземної робочої сили в Україні шляхом квотування й ліцензування, сприяння створенню додаткових робочих місць; та визначається основний механізм, за допомогою якого впроваджуються комплекс заходів державного сприяння зайнятості, державна та територіальні програми зайнятості.

     В Україні сформувалася служба зайнятості як централізована державна система на правовій основі Закону України "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку і кадрового складу працівників.

     Під час створення служби зайнятості враховувалися світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. Її обов'язки й права були визначені ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення".

     Головними функціями служби зайнятості є:

• аналіз ринку праці та інформування про його стан;
• трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам - в одержанні роботи;
• регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
• допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
• безпосередня участь у розробці і реалізації державних і територіальних програм зайнятості;

     - безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо [1]. Важливим законом України, який визначає правові основи регулювання соціального захисту безробітних є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [5]. Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає забезпечення матеріальних виплат застрахованим особам у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також фінансування соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. 

2.2 Державна політика регулювання ринку праці в умовах циклічності розвитку економіки

     Державне регулювання ринку праці - система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. Для здійснення цих заходів держава використовує економічні, адміністративні та правові важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця для громадських робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту, допомоги у зв'язку з безробіттям на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили.

     Окремі напрями державного регулювання ринку праці регламентуються Законом України "Про оплату праці", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про колективні трудові спори", Господарський кодекс України. На вдосконалення механізму регулювання ринку праці спрямовані спеціальні постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства праці і соціальної політики України.

     Крім законодавчих актів, які регулюють зайнятість населення, прийнято ряд нормативних актів, які конкретизують, регламентують і визначають механізм діяльності державних органів з окремих питань ринку праці.

     Окремі питання державного регулювання зайнятості населення регулюються наказами Міністерства праці та соціальної політики України. До них відносяться такі, як: "Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової, її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності", "Порядок надання матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні", "Допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні" тощо.